Постанова

від 08.07.2014 по справі 825/1970/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 червня 2014 року Чернігів Справа № 825/1970/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача Аніщенка О.Г.,

представника відповідача Кумановського О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Аліас" до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

11.06.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Аліас" (далі - ТОВ фірма "Аліас") звернулось до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Ніжинська ОДПІ) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ніжинської ОДПІ від 29.05.2014 № 0001062200 та від 29.05.2014 № 0001072200.

19.06.2014 позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог та просив також стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ фірма "Аліас" витрати на правову допомогу адвоката в сумі 2500,00 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що за господарськими операціями ТОВ фірма "Аліас" здійснювало придбання товарів (електродів, дротів) для їх подальшої реалізації іншим особам, що також підтверджується відповідними господарськими договорами та первинними бухгалтерськими документами. Між ТОВ фірма "Аліас" та ТОВ "Магмастіл" був укладений договір поставки № М092 від 12.12.2011. Виконання договору поставки товарів та здійснення господарських операцій підтверджується документами бухгалтерського обліку, які були надані на перевірку. Отриманий від ТОВ "Магмастіл" товар оплачений позивачем. Розрахунки за придбаний товар проводились в безготівковій формі. Транспортування придбаних товарів здійснювалось власними силами і засобами позивача. Здійснені з контрагентом господарські операції належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджується картками і виписками рахунків і не заперечується відповідачем. Щодо посилання Ніжинської ОДПІ на акт іншої податкової інспекції, яким встановлено, що оскільки у контрагента відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, у зв'язку з чим, всі угоди мають ознаки нікчемності, зазначив, що чинним податковим законодавством не передбачено право податкового органу при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого. Крім того, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, передусім, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що на адресу Ніжинської ОДПІ надійшов акт від 23.04.2013 №760/22.2.09/37769301 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Магмастіл" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків зі період з 01.01.12 по 31.12.12, яким встановлено, що платник за податковою адресою не знаходиться. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних вимог для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Фінансово-господарська діяльність ТОВ "Магмастіл" здійснюється поза межами правового поля, отже, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Магмастіл" з контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків. На основі чого, перевіряючі прийшли до висновку, що за відсутності придбання активів, відсутні підстави для податкового обліку. Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух товарів, а не декларування обсягів на папері. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Отже, оформлення поданих позивачем документів не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю з наступних підстав.

ТОВ фірма "Аліас" (код ЄДРПОУ - 37769301) зареєстровано в якості юридичної особи 16.11.1993, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 92 т.1).

Працівниками Ніжинської ОДПІ на підставі направлення від 05.05.2014 № 253, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 розділу І, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ фірма "Аліас" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Магмастіл" здійснених за квітень-листопад 2012 року, за результатами якої складено акт від 19.04.2014 № 1741/22/14242586 (а.с. 19-34 т.1).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі:

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI (зі змінами та доповненнями) при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Магмастіл" встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 6065,56 грн., у тому числі за 2 квартал 2012 року - 2206,55 грн., 3 квартал 2012 року - 1587,29 грн. та 4 квартал 2014 року - 2271,73 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI (зі змінами та доповненнями) при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Магмастіл" встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет всього на загальну суму 5853,13 грн., а саме квітень 2012 року - 1064,50 грн. 4518098,00 грн., травень 2012 року - 425,70 грн., червень 2012 року - 691,50 грн., липень 2012 року - 1507,88 грн., жовтень 2012 року - 598,20 грн. та листопад 2012 року - 1595,35 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 29.05.2014 № 0001062200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток/доходи приватних підприємств в розмірі 7581,95 грн., з них за основним платежем 6065,56 грн. та 1516,39 грн. за штрафними санкціями (а.с. 16 т.1);

- від 29.05.2014 №0001072200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 7316,41 грн., з них за основним платежем 5853,13 грн. та 1463,28 грн. за штрафними санкціями (а.с. 17 т.1).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Видами діяльності ТОВ фірма "Аліас" за КВЕД є: 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 91).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що ТОВ фірма "Аліас" мала господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ "Магмастіл" (код ЄДРПОУ- 37769301).

12.12.2011 між ТОВ "Магмастіл" (Постачальник) та ТОВ фірма "Аліас" (Покупець) укладено договір № М0921 (а.с. 35 т.1).

Відповідно до пп. 1.1 договору Продавець продає, а Покупець купує продукцію, в подальшому товар.

Відповідно до пп. 2.1 договору кількість товару вказується у товарних накладних, рахунках-фактури та є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до пп.4.1 договору поставка (відвантаження) товару здійснюється на складі Продавця.

Відповідно до пп.4.2 договору за узгодження сторін можлива доставка товару на склад Покупця за окрему плату.

Виконання вищезазначеного договору підтверджують:

- видатковими накладними від 13.12.2011 №М-00000302; від 19.01.2012 №М-00000252; від 28.03.2012 №М-00001805; від 27.04.2012: №М-002547, №М-002546; від 25.05.2012 №М-003129; від 31.05.2012 №М-003314; від 12.06.2012 №М-003568; від 15.06.2012 №М-003693, №М-003694; від 31.07.2012 №М-004658, №М-004657; від 09.10.2012 №М-006291; від 15.11.2012: №М-007173, №М-007174; від 14.01.2013 №М-00000085; від 13.03.2013: №М-00001191, №М-00001192 (а.с. 36,39,41,44,49,51,56,59,63,68, 72 т.1, а.с. 1,10,16,24,29,37,39 т.2);

- рахунками-фактури від 12.12.2011 №М-9/64; від 19.01.2012 №М-9/53; від 27.03.2012 №М-9/390; від 26.04.2012: №М9/530, №М-9/529; від 30.05.2012 №М-9/753; від 12.06.2012 №М-9/810; від 15.06.2012: №М-9/826, №М-9/827; від 30.07.2012 №М-9/896, №М-9/985; від 08.10.2012 №М-9/1284; від 13.11.2012 №М-9/1537; від 15.11.2012 №М-9/1549; від 11.01.2013 №М-9/1743; від 12.03.2013: №М-9/1954, №М-9/1956 (а.с. 36,39,44,49,51,56,59,63,68,72 звороти т.1, а.с. 1,10,16,24,29, 37,39 звороти т.2).

Організація транспортно-експедиційних послуг здійснювалось ТОВ "Делівері", що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №Д-00000260 від 31.01.2012 (а.с. 15 т.2).

Поставка товару здійснювалась працівниками ТОВ фірма "Аліас", що підтверджується наказом на прийняття на роботу №18 від 11.09.2000, наказом по особових справах №4 від 03.05.2005, полісом обов'язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, реєстром довіреностей за 2012 рік, подорожніми листами вантажного автомобіля, посвідченнями про відрядження, звітами про використання коштів виданих на відрядження або під звіт, наказами про відрядження, актом отримання вантажу вантажоодержувачем (а.с.118-152 т.1, а.с. 3-5,22-23,33-36 т.2).

Позивач у безготівковій формі розрахувався за придбаний товар, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.12.2011 №5505, від 16.11.2012 №6472, від 20.01.2012 №5599, від 27.03.2012 №5782, від 26.04.2012 №5871, від 30.05.2012: №5952; від 12.06.2012 №5997, від 15.06.2012 №6007Ю від 30.07.2012 №6119, від 08.10.2012 №6335, від 14.11.2012 №6464, від 12.03.2013 №56828, від 11.01.2013 №56652 та виписками по рахунку (а.с. 42-43,47-48,54-55,61-62,66-67,70-71,75-76 т.1, а.с. 8-9,13-14,19-21,27-28,31-32,41-42 т.2).

ТОВ "Магмастіл" виписано податкові накладні від 15.11.2012 №335; від 12.12.2011 №157; від 19.01.2012 №276; від 27.03.2012 №603; від 26.04.2012: №657, №656; від 30.05.2012 №106; від 12.06.2012 №233; від 15.06.2012: №355, №356; від 30.07.2012 №710, №709; від 08.10.2012 №65; від 14.11.2012 №301; від 11.01.2013 №80; від 12.03.2013: №192, №193, надіслання яких до податкового органу підтверджується квитанціями №1 (а.с. 37-38,40,45-46,50,52-53,57-58,60,64-65,69,73-74 т.1, а.с. 2,11-12,17-18,25-26,30,38,40 т.2).

Одержаний товар оприбутковано на склад по рахунку 282, що підтверджується реєстрами прибуткових накладними (а.с. 153-167 т.1, а.с. 6-7,43-46 т.2).

Дана господарська операція відображена в податковому обліку позивача, що підтверджується податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2011 року, 1-4 квартал 2012 року, 1 квартал 2013 року (а.с. 106-117 т.1).

Крім того, суд зазначає, що на період дії вказаного договору ТОВ "Магмастіл" мало необхідну кількість працівників та достатню кількість складів, що підтверджується листом від 23.05.2014 №23/05-1 та договором оренди нежилих приміщень (а.с. 97-105 т.1).

Згідно угоди до договору оренди від 06.05.2009 №101-09 нерухомого майна, що належить до державної власності від 03.04.2013 ТОВ фірма "Аліас" орендує у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області нежитлові приміщення на 1-му поверсі адмінбудівлі площею 115,00 кв.м, розміщеної за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Богуна, 8. Даний договір продовжено після його закінчення на 2 роки 364 дні: з 06.04.2013 до 03.04.2016 включно (а.с.93-94 т.1).

Придбаний товар реалізовано позивачем ВПТМ "Борзнатеплокомуненерго", СВГ "АГРІАТІК", філії "Ніжинський міськмолзавод "ДП"АРОМАТ", ДП "Ніжинське лісове господарство", ДП НВК "Прогрес", ПАТ "Ніжинський завод сільськогосподарського машинобудування", ВАТ "Ніжинбудмеханізація", ТОВ "Ніжин ТеплоМережі", ПАТ "Бобровицьке хлібоприймальне підприємство", ПрАТ "Ніжинський цегельний завод", КП "НУВКГ", ФГ "Десна", ДП НАК "Надра України" "Чернігівнафтогазгеологія" "УВТЗК", ПАТ "Ніжинський механізований завод", ПАТ "Ніжинський жиркомбінат", ТОВ "Агропромислова компанія "МАГНАТ", ТОВ "Гідромакс-інжиніринг", СТОВ "Дружба", ТОВ НВП "Метекол", Ніжинській зразковій автошколі ТСОУ, ПАТ "Ніжинський хліб", ТОВ "Носівка Агро", Комунальному закладу Дитячий санаторій "Пролісок", що підтверджується витягом з журналу фіскальні звітні чеки, видатковими та податковими накладними, довіреностями (а.с. 168-244 т.1)..

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представниками позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Отже, на підтвердження включення сум ПДВ та валових витрат до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Як на підставу не підтвердження реальності правочину позивача з контрагентом ТОВ "Магмастіл" податковий орган посилається на акт ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 23.04.2013 №760/22.2.09/37769301 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Магмастіл" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, яким встановлено, відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 в розумінні ст. 134 та ст. 185 Податкового кодексу України та не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із платниками податків за період 01.01.2012 по 31.12.2012 їх вид, обсяг, якість та розрахунок (а.с. 50-54 т.2).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім зазначеного в акті перевірки висновку Ніжинської ОДПІ жодним чином не обґрунтовує не реальність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство - ТОВ "Магмастіл" було зареєстровано як юридичні особи та платник податку на додану вартість, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 95-96 т.1).

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент позивача був зареєстрований як юридична особи та платник податків.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захист права власності. Крім того, чіт констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин між ТОВ фірма "Аліас" та контрагентом ТОВ "Магмастіл" укладений з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с. 37-38,40,45-46,50,52-53,57-58,60,64-65,69,73-74 т.1, а.с. 2,11-12,17-18,25-26,30,38,40 т.2).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Факт вчинення господарської операції, за наслідком якої виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту був повністю доведений представником позивача в судовому засіданні, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 № 0001062200 та від 29.05.2014 № 0001072200 прийняті Ніжинською ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

Крім того, 20.05.2014 між ТОВ фірма "Аліас" (Клієнт) та адвокатом Аніщенком О.Г. (Адвокат) укладено договір №02/05-2014 про надання правової допомоги (а.с.84 т.1).

Згідно із свідоцтвом №569 Аніщенко О.Г. має право займатися адвокатською діяльністю (а.с. 85 т.1).

Вартість наданих послуг розраховується згідно рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару (а.с. 88 т.1).

Виконання даного договору підтверджується актом про надання правової допомоги та розрахунком оплати праці адвоката Аніщенко О.Г. (а.с.86 т.1).

ТОВ фірма "Аліас" належним чином розрахувалось за надані послуги, що підтверджується платіжним дорученням від 18.06.2014 №299 (а.с. 87 т.1).

Отже, витрати понесені позивачем на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи документами та підлягають стягненню на його користь за рахунок Державного бюджету України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 182,70 грн.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 182,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 05.06.2014 №253 (а.с. 3 т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 182,70 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 29.05.2014 № 0001062200 та від 29.05.2014 № 0001072200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Аліас" судовий збір в розмірі 182,70 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Аліас" витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова