Рішення

від 07.07.2014 по справі 911/1769/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2014 р. Справа № 911/1769/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного багатопрофільного підприємства «Вимал» до Фермерського господарства «Полісся» про стягнення 66 365, 33 грн. за участю представників:

від позивача:Батицький М.Г. від відповідача:не з'явились суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 66 365, 33 грн. за договором № 10 від 30.05.2011 р., з яких: 51 510, 53 грн. - заборгованості (передоплати), 5 273, 84 грн. - 3 % річних, 1 854, 38 грн. - інфляційних втрат та 7 726, 58 грн. - штрафу.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення поставки товару.

Разом з позовними вимогами позивач просив суд, враховуючи, що відповідач з різних причин ухиляється від повернення боргу, вжити відповідних заходів щодо забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.05.2014 р. порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 02.06.2014 р.

Суд, розглянувши вищезазначену вимогу позивача про вжиття заходів щодо забезпечення позову та матеріали справи, вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно з п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Беручи до уваги наведене, зважаючи на те, що позивач не обґрунтував, яким чином невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до утруднення або до неможливості виконання судового рішення у даній справі у разі задоволення позову та не надав жодного доказу щодо цього, суд відмовляє у задоволенні заявленої позивачем вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову.

30.05.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшов супровідний лист № 140 від 27.05.2014 р. (вх. № 10302/14 від 30.05.2014 р.), до якого додано витребувані судом документи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.06.2014 р. розгляд справи відкладено на 07.07.2014 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача та невиконанням ним вимог суду.

До господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог № 158 від 12.06.2014 р. (вх. № 12001/14 від 23.06.2014 р.), у якій останній просить суд стягнути з відповідача 51 510, 53 грн. заборгованості (передоплати) за договором № 10 від 30.05.2011 р., 8 890, 28 грн. - інфляційних втрат та 3 % річних, 15 500, 00 грн. - штрафу, що разом становить 75 900, 81 грн.

Суд, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, прийняв вищезазначену заяву позивача про уточнення позовних вимог, яка за своєю суттю є заявою про збільшення розміру позовних вимог, до розгляду. Таким чином, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача 75 900, 81 грн. заборгованості за договором № 10 від 30.05.2011 р. з підстав заявлених у позові.

01.07.2014 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшов супровідний лист № 175 від 27.06.2014 р. (вх. № 12584/14 від 01.07.2014 р.), до якого додано довідку-розрахунок позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав суду документи по справі, повністю підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду від 15.05.2014 р. та від 02.06.2014 р. у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що станом на 16.05.2014 р. місцезнаходження відповідача: 07451, Київська область, Броварський район, село Красилівка, вулиця Будівельників, будинок 7, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

Згідно з ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 07.07.2014 р., відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

30.05.2011 р. між сторонами укладено договір № 10, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити товару у власність позивача, а позивач - прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2 договору предметом поставки є такий товар: картопля нестандартна, в кількості (орієнтовно) 200 тонн чистої ваги (за мінусом забруднення) для переробки на крохмаль.

Згідно з п. 2.1 договору товар, вказаний в п. 1.2 цього договору, поставляється позивачу партіями. Кожна партія товару визначається видатковою накладною, в якій зазначається: найменування товару, одиниця виміру кількості товару, загальна кількість товару, що постачається конкретною партією.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що товар постачається автотранспортом позивача самоскидним транспортом партіями по 20-30 тонн в день з 15 серпня по 15 жовтня 2011 року.

Відповідно до п. 3.2 договору перехід права власності до позивача відбувається в момент поставки відповідної партії товару на склад позивача, що оформляється видатковою та податковою накладними відповідача.

Згідно з п. 3.3 договору в разі ненадання відповідачем документів, передбачених п. 3.2 даного договору, перехід права власності та датою поставки товару є дата одержання таких документів.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що пунктом постачання товару за цим договором є: м. Чернігів, вул. Інструментальна, 5, 14037 ПБП «Вимал».

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору ціна товару з ПДВ складає 0, 40 коп. за 1 кг картоплі при доставці автотранспортом відповідача. Витрати по загрузці товару несе відповідач.

Згідно з п. 4.3 договору позивач здійснює передоплату у розмірі 100 000, 00 грн. в період з 20 травня по 15 серпня 2011 року.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що надалі після поставки товару на суму попередньої оплати, передбаченої п. 4.3 даного договору, позивач здійснює оплату за кожну поставлену партію товару на протязі 5 банківських днів з дати виставлення відповідачем рахунку-фактури та надання належним чином оформлених видаткової та податкової накладних позивачу.

Відповідно до п. 4.5 договору розрахунки здійснюються в безготівковому порядку на рахунок відповідача.

Згідно з п. 4.6 договору у випадку переплати позивачем за товар, відповідач зобов'язаний у термін 2-х банківських днів з моменту виявлення переплати повернути її на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що до обов'язків відповідача відноситься: постачати позивачу товар на умовах даного договору; проводити завантажування товару за власний рахунок та передавати його у спосіб визначений даним договором, надавати належним чином оформлені видаткові та податкові накладні; виставляти позивачу рахунок-фактуру для оплати за товар.

Відповідно до п. 5.2 договору до обов'язків позивача відноситься: прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від договору; оплачувати товар згідно з умовами визначеними у цьому договорі.

Згідно з п. 5.4 договору до прав позивача відноситься вимагати від відповідача постачання товару.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену чинним законодавством. Порушення зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до п. 6.4 договору за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього договору винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості.

Згідно з п. 7.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 01 червня 2012 року. У разі, якщо за один місяць до закінчення жодна із сторін не заявить про розірвання договору, то даний договір вважається подовженим на такий же строк.

На виконання умов договору № 10 від 30.05.2011 р. відповідачем було виставлено рахунок-фактура № СФ-0000011 від 01.06.2011 р. на суму 50 000, 00 грн. та рахунок-фактура № СФ-0000012 від 16.06.2011 р. на суму 50 000, 00 грн. для здійснення передоплати за товар, а позивачем, в свою чергу, було перераховано на рахунок відповідача 100 000, 00 грн. за зазначеними рахунками, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками від 01.06.2011 р. та від 17.06.2011 р.

Проте, відповідачем була здійснена лише часткова поставка товару позивачу на загальну суму 48 489, 47 грн., а саме згідно видаткових накладних № РН-0000004 від 17.05.2012 р. на суму 3 989, 16 грн., № РН-0000025 від 12.10.2012 р. на суму 18 708, 36 грн., № РН-0000037 від 31.10.2012 р. на суму 14 320, 03 грн., № РН-0000038 від 26.11.2012 р. на суму 11 471, 92 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 683 від 21.10.2013 р. з вимогою сплатити заборгованість по договору № 10 від 30.05.2011 р. у розмірі 51 510, 53 грн. В підтвердження направлення вказаної претензії позивач надав до суду повідомлення про вручення поштового відправлення 09.11.2013 р., яке відправлено 24.10.2013 р., копія якого залучена до матеріалів справи, оригінал у судовому засіданні оглянуто.

Проте, відповідачем не було виконано свого зобов'язання щодо поставки товару або перерахування сплаченої позивачем передоплати, претензія залишена без відповіді, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками він є договором поставки, а тому до нього застосовуються положення законодавства про поставку.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи сплату позивачем коштів за поставку товару у розмірі 100 000, 00 грн. та те, що поставка товару була здійснена лише на суму 48 489, 47 грн. і позивач повідомив відповідача про необхідність повернути кошти, які були ним перераховані в якості передоплати, суд дійшов висновку, що у відповідача наявний обов'язок перед позивачем щодо повернення передоплати у розмірі 51 510, 53 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, у судове засідання не з'явився і своїх представників не направив, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов'язань за договором № 10 від 30.05.2011 р. суду не надав.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на те, що сума передоплати на час прийняття рішення відповідачем не повернута позивачу, її розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 51 510, 53 грн. - заборгованості (передоплати) є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 6.4 договору просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості, який за розрахунком позивача складає 15 500, 00 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Пунктом 6.4 договору № 10 від 30.05.2011 р. передбачено, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього договору винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості.

Враховуючи те, що пунктом 6.4 договору сторони погодили розмір штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а матеріали справи свідчать про порушення відповідачем умов договору, останнім зазначені обставини неспростовані, таким чином суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу.

Разом з тим, умови договору № 10 від 30.05.2011 р. не містять визначеного строку сплати (повернення) відповідачем заборгованості (передоплати).

Посилання позивача на п. 4.6 договору не береться судом до уваги, оскільки у зазначеному пункті договору йдеться про випадок переплати грошової суми за поставлений товар, а не про передоплату.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалося, позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 683 від 21.10.2013 р. з вимогою сплатити заборгованість (передоплату) по договору № 10 від 30.05.2011 р. у розмірі 51 510, 53 грн., яку відповідач отримав, відповідно до наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, 09.11.2013 р.

За таких обставин, суд вважає, що обов'язок по поверненню коштів позивачу для відповідача настав після 09.11.2013 р., а з 17.11.2013 р. відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання (сплати заборгованості).

Таким чином, при розрахунку штрафу судом взято розмір облікової ставки НБУ, який діяв станом на 17.11.2013 р., та відповідно з відповідача на користь позивача стягненню підлягає 6 696, 37 грн. штрафу (51 510, 53 грн. х 6, 5 % х 2).

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, 5 290, 28 грн. - 3 % річних за період з 16.10.2011 р. по 07.04.2014 р. та 3 600, 00 грн. - інфляційних втрат за період з жовтня 2011 року по березень 2014 року.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За договором № 10 від 30.05.2011 р. у відповідача виникли зобов'язання з поставки товару, які за своєю природою не є грошовими, а умови договору не передбачають обов'язку щодо повернення суми отриманої передоплати, зокрема, щодо строку повернення коштів у разі непоставки оплаченого товару або поставки оплаченого товару не у повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 693, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та факт направлення позивачем відповідачу претензії № 683 від 21.10.2013 р. з вимогою сплатити існуючу суму заборгованості (передоплати) у розмірі 51 510, 53 грн., суд вважає, що обов'язок по поверненню коштів позивачу для відповідача настав з 09.11.2013 р., а з 17.11.2013 р. відповідач вважається таким, що прострочив виконання саме грошового зобов'язання .

З урахуванням вищезазначеного суд зробив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, відповідно до якого з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 601, 19 грн. - 3 % річних за період з 17.11.2013 р. по 07.04.2014 р. та 1 802, 87 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2013 року по березень 2014 року (розрахунок здійснений з урахуванням рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р).

Враховуючи вищезазначене, суд частково задовольняє вимоги позивача, а саме у розмірі 60 610, 96 грн., з яких: 51 510, 53 грн. - заборгованості (передоплати), 6 696, 37 грн. - штрафу, 601, 19 грн. - 3 % річних та 1 802, 87 грн. - інфляційних втрат.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Приватного багатопрофільного підприємства «Вимал» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Полісся» (07451, Київська область, Броварський район, село Красилівка, вулиця Будівельників, будинок 7, ідентифікаційний код - 13731136) на користь Приватного багатопрофільного підприємства «Вимал» (16331, Чернігівська область, Куликівський район, село Дроздівка, вулиця Шевченка, будинок 70, ідентифікаційний код - 14224631) 51 510 (п'ятдесят одна тисяча п'ятсот десять) грн. 53 коп. - заборгованості (передоплати), 6 696 (шість тисяч шістсот дев'яносто шість) грн. 37 коп. - штрафу, 601 (шістсот одна) грн. 19 коп. - 3 % річних, 1 802 (одна тисяча вісімсот дві) грн. 87 коп. - інфляційних втрат та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 08.07.2014 р.

Суддя Т.В. Лутак