Рішення

від 07.07.2014 по справі 914/1593/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2014 р. Справа № 914/1593/14

За позовом: до відповідача:Приватного підприємства «ЛАКОР», м.Львів Львівської обласної державної телерадіокомпанії, м.Львів про: стягнення 4063,38 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Рудницька М.В. - представник (довіреність №1363/01/01-14 від 18 вересня 2013 року).

Права та обов'язки, передбачені ст. ст.20, 22 ГПК України суд роз'яснив представникам Сторін. Заяви про відвід судді не надходили

Суть спору : Позов заявлено приватним підприємством «ЛАКОР», м. Львів, до Львівської обласної державної телерадіокомпанії, м. Львів, про стягнення 6118,57 грн. заборгованості, з якої : 5542,34 грн. основний борг, 309,31 грн. - пеня, 195,86 грн. - інфляційні втрати, 71,06 грн. - 3 % річних. Позивач у позовній заяві просить також відшкодувати йому за рахунок відповідача понесені судові витрати по справі.

Провадження у справі порушено і прийнято позовну заяву до розгляду ухвалою господарського суду Львівської області від 07.05.2014 року, судове засідання призначено на 23.05.2014 року. Вимоги до сторін висвітлені в ухвалі суду.

20.05.2014 року за вх.№21687/14 в суді зареєстровано подане позивачем Пояснення по справі з документами, які витребовувались ухвалою суду від 07.05.2014 року .

21.05.2014 року за вх.№22143/14 в суді зареєстрована подана відповідачем заява від 20 травня 2014 року №384/01/01-14, у якій відповідач надає пояснення по справі та долучає до заяви документи, які витребовувались ухвалою суду про порушення провадження у справі .

21.05.2014 року за вх.№2593/14 в суді зареєстровано подане відповідачем клопотання від 21 травня 2014 року №391/01/01-14 з підстав наведених у якому «Львівська ОДТРК клопоче про залучення Державної казначейської служби України у Львівській області в якості третьої особи з метою з'ясування причин невиконання платіжних доручень на загальну суму 5 542,34 грн. стосовно позивача».

23.05.2014 року за вх.№22480/14 в суді зареєстровано поданий відповідачем Відзив на позовну заяву за №404/01/01-14 від 22 травня 2014 року. З підстав, наведених у відзиві відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та залучити до участі у справі відповідні державні органи , які здійснюють розпорядження бюджетними коштами, як іншого відповідача, а саме Головне Управління Державної казначейської служби України у Львівській області. Судові витрати відповідач покласти на позивача.

В судовому засіданні 23.05.2014 року оголошувалась перерва до 29.05.2014 року до 14 год.30 хв., про що до відома представників сторін було доведено у письмовій формі (під розписку).

29.05.2014 року за вх.№2342/14 в суді зареєстровано подане відповідачем Доповнення до клопотання від 21.05.2014 року за №425/01/01-14 від 29 травня 2014 року.

За вх. №2750/14 в суді 29.05.2014 року зареєстровано подану позивачем Заяву від 29.05.2014 року про уточнення позовних вимог. Заява в день поступлення до суду вручена представнику відповідача, що останнім засвідчено письмовим записом на заяві.

В судовому засіданні 29.05.2014 року оголошувалась перерва до 11.06.2014 року до 10 год.30 хв., про що до відома представників сторін було доведено у письмовій формі ( під розписку).

10.06.2014 року за вх.№25130/14 в суді зареєстровано подане відповідачем за №449/01/01-14 від 10 червня 2014 року Доповнення до клопотання від 21.05.2014 року з документами.

В судовому засіданні 11.06.2014 року оголошувалась перерва до 04.06.2014 року до 11 год.00 хв., про що до відома представників сторін було доведено у письмовій формі ( під розписку).

04.07.2014 року за вх.№3419/14 в суді зареєстровано подану позивачем Заяву від 01.07.2014 року про уточнення позовних вимог. У заяві позивач просить стягнути на його користь з відповідача 3486,71 грн. основного боргу, пеню в сумі 310,21 грн., інфляційні втрати в сумі 195,86 грн., 3% річних в сумі 70,60 грн. та судові витрати по справі. Заява в день слухання справи (04.07.2014 р.) вручена представнику відповідача, що останнім засвідчено письмовим записом на заяві.

В судовому засіданні 04.07.2014 року оголошувалась перерва до 07.07.2014 року до 12 год.30 хв. про що до відома представників сторін було доведено у письмовій формі ( під розписку).

В судове засідання 07.07.2014 року позивач явку повноважного представника не забезпечив. У попередньому (04.07.2014 року) судовому засіданні з підстав, наведених у позовній заяві, наданих суду поясненнях представник позивача уточнені заявою від 01.07.2014 року (вх.№3419/14 від 04.07.2014р.) позовні вимоги підтримав та просив задоволити повністю.

В судовому засіданні 07.07.2014 року представник відповідача в усній формі повідомив суду, що перевіривши розрахунки позивача по вимогах згідно Заяви від 01.07.2014 року (вх.№2419/14 від 04.07.2014 року), зауважень немає, помилок у розрахунках не виявлено, з розрахунками погоджується.

Поряд з цим, відповідач підтримує подане ним клопотання від 21 травня 2014 року №391/01/01-14за (вх.№2593/14 від 21.05.2014 р.) про залучення до участі у справі в якості третьої особи Державної казначейської служби України у Львівській області та викладене у відзиві на позовну заяву за №404/01/01-14 від 22 травня 2014р.( вх.№22480/14 від 23.05.2014р) клопотання про залучення до участі у справі Головного Управління Державної казначейської служби України у Львівській області в статусі іншого відповідача.

Розглянувши зазначені клопотання, суд відмовив відповідачу в їх задоволенні.

Відповідно до п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи із якої і вирішується спір,- з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Відповідно до п.3.11 вказаної Постанови пленуму ВГСУ, ГПК, зокрема стаття 22 цього Кодексу , не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення», або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог тощо. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінити її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об»єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК .

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

У зв'язку із надходженням 04.07.2014р. (вх. №3419/14) до господарського суду Заяви позивача від 01.07.2014 року про уточнення позовних вимог , суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви (вх.№1650 від 06.05.2014р) та конкретних обставин справи, розцінює заяву позивача від 01.07.2014 року (вх. №3419/14 від 04.07.2014р.) як зменшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення основного боргу та 3% річних та збільшення розміру позовних вимог в частині вимоги про стягнення пені.

Заява позивача від 01.07.2014 року отримана представником відповідача 04.07.2014 року, суд (оголосивши перерву в судовому засіданні 04.07.14р) надав можливість відповідачу висловити свої доводи та міркування стосовно вимог у Заяві (перевірити їх розрахунки), позивачем дотримано вимог стосовно сплати у встановлених порядку та розмірі судового збору при поданні зазначеної заяви, відтак, справа розглядається із врахуванням вимог позивача за Заявою від 01.07.2014 року (вх.№3419/14 від 04.07.2014).

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявленні клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідач своїм правом скористався.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, які надані в судових засіданнях, суд встановив.

20 серпня 2013 року між Приватним підприємством «ЛАКОР» (надалі - постачальник) в особі директора Білик М.Л. що діє на підставі Статуту, та Львівською обласною державною телерадіокомпанією (надалі-покупець), в особі директора Шевчука М.М., що діє на підставі статуту, укладено Договір поставки №225/645 від 20 серпня 2013 року (надалі - Договір).

Постачальник (п.1.1 р.1 «Предмет договору») відповідно до умов Договору зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити :

1) флагшток FORMENTA FLAGPJLE ORIGINAL 9 м. - 1 шт.

2) прапор України 1400*2100 мм.-1 шт.

згідно із затвердженим взірцем та кількістю покупця.

Відповідно до п.1.2 Договору, покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором, прийняти та оплатити такий товар. Термін виконання замовлення визначається індивідуально.

Загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим Договором, дольове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначається у рахунках-фактурах, що додаються до цього Договору (п.1.3).

Відповідно до п.2.1 Договору, загальна вартість товару згідно з цією угодою становить 5542,34 грн. (п'ять тисяч п'ятсот сорок дві гривні 34 копійки) в тому числі ПДВ 923,72 грн. (дев'ятсот двадцять три гривні 72 копійки).

Оплата за товар покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на поточний рахунок постачальника в розмірі 100% вартості товару вказаного у Рахунку на оплату, протягом 3-х (трьох) місяців після підписання накладних на отримання товару ( п.3.1). Відповідно до п.3.2 - форма розрахунків : безготівкова.

Відповідно до п.4.1 Договору, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством.

За прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення ( п.4.2).

Відповідно до п.4.3 Договору сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим Договором , якщо воно сталося не з їх вини.

Покупець оплачує вартість товару згідно виставлених рахунків (п.6.2).

Відповідно до п.8.1, даний Договір набуває чинності в день підписання його обома Сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань по ньому, але не більше ніж до 31 грудня 2013 року.

Договір складено в двох примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу,- по одному для кожної Сторони Договору ( п.8.2).

Договір з боку «постачальника» (ПП «Лакор») підписаний директором Білик М.Л., з боку «покупця» (Львівської обласної державної телерадіокомпанії) директором Шевчук М.М. та завірений гербовими печатками юридичних осіб (сторін договору).

Сторонами в письмовій формі підтверджено, що між Львівською ОДТРК та ПП «Лакор» 20.08.2013р. було укладено Договір №225, який зареєстровано і взято на облік Головним Управлінням державної казначейської служби України у Львівській області 30.08.2013 року, відповідно, Договір має номер 225/645 ( де « 645» реєстраційний номер у казначейській службі). Відповідачем долучено до Заяви від 20.05.2014 р. №384/01/01-14 (вх.№22143/14 від 21.05.14р.) копію наявного у нього примірника Договору поставки №225/645 від 20 серпня 2013 р., який як встановлено судом, є ідентичним з примірником Договору, який долучений позивачем до позовних матеріалів і на підставі якого заявлено останнім позовні вимоги.

21 серпня 2013 року позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений Договором товар на загальну суму 5 542,34 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №512.

Видаткова накладна містить підписи відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення осіб від «постачальника» та від «покупця»; видаткова накладна завірена гербовими печатками ПП «Лакор» та Львівської обласної державної телерадіокомпанії.

Як вбачається з матеріалів у справі, товар отримано згідно довіреності №116 від 21.08.2013 року уповноваженою особою відповідача- Локтєвим К.І.

Факт поставки товару позивачем і отримання його відповідачем, покупець ( відповідач) не заперечує.

Позивач виставляв відповідачу Рахунок на оплату №512 від 21 серпня 2013 року на суму 5542,34 грн. ( копія рахунку в справі; видаткова накладна №512 від 21.08.2013 р. містить посилання на зазначений рахунок, як на розрахунковий документ; підставою поставки товару на суму 5542,34 грн. як у рахунку на оплату так і у видатковій накладній та у податковій накладній від 21.08.2013 року №44 вказано Договір №225 від 20.08.2013 р.).

Відповідно до Акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 року -24.03.2014 року відповідач визнав заборгованість перед позивачем в сумі 5 542,34 грн.

Таким чином, станом на день звернення з позовом у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем становила 5 542,34 грн., на яку останнім нараховано за період з 22.11.2013 р по 23.04.2014 р. 310,21 грн. пені (заява від 01.07.2014 р., вх.№3419/14).

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України позивачем нараховано 3% річних за період з 22.11.2013 по 25.04.2014 р в сумі 70,60 грн., та за період з 22.11.2013 по 25.04.2014 р. 195,86 грн. інфляційних втрат.

Відповідач заперечень щодо розрахунків основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат немає, що підтвердив у судовому засіданні.

Сторонами підтверджено, що після порушення провадження у даній справі відповідач частково (в сумі 2055,63 грн.) провів розрахунок з позивачем за отриманий товар (виписка по рахунку за період 2014-05-29 до 2014-05-29 долучена позивачем до справи).

Відповідно, у заяві від 01.07.2014 р. (вх.№3419/14), яка розглядається, позивач просить стягнути з відповідача 3486,71 грн. основного боргу.

Доказів того, що станом на 07.07.2014 року відповідач повністю провів розрахунок з позивачем за отриманий товар, матеріали справи не містять. Крім того, в судовому засіданні представник відповідач підтвердив наявність перед позивачем основного боргу в сумі 3486,71 грн.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання від 21 травня 2014 року №391/01/01-14 (вх.№2593/1421.05.2014 року) про залучення Державної казначейської служби України у Львівській області в якості третьої особи з метою з'ясування причин невиконання платіжних доручень на загальну суму 5542,34 грн. стосовно позивача.

Розглянувши зазначене клопотання суд відмовив у задоволенні поданого клопотання з наступних підстав.

Зі змісту ст.27 ГПК України вбачається, що можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ставиться в залежність від впливу рішення господарського суду зі спору на права та обов'язки цієї особи щодо однієї зі сторін. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Відтак, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору повинна знаходитись з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення зазнають певних змін. Крім того, предмет спору повинен бути за межами цих правовідносин. З цього випливає, що покладення на таких осіб будь-яких матеріально-правових обов'язків, є неможливим.

На зазначене вказує, зокрема, Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» ( із наступними змінами та доповненнями).

В судовому засіданні розглянуто також підтримане відповідачем клопотання, викладене у відзиві за №404/01/01-14 від 22 травня 2014р. (вх.№22480/14 від 23.05.2014р) про залучення до участі у справі Головного Управління Державної казначейської служби України у Львівській області, яке здійснює розпорядження бюджетними коштами, в статусі іншого відповідача.

Розглянувши зазначене клопотання суд відмовив у задоволенні поданого клопотання з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.24 ГПК України, господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Зі змісту ч.1 ст.24 ГПК України вбачається, що можливість залучення до участі у справі іншого відповідача, ставиться в залежність від наявності достатніх підстав для вчинення відповідної процесуальної дії і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення. При цьому необхідною умовою є те, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо б було задовольнити позовні вимоги, - на відміну від третьої особи на стороні відповідача, за рахунок якої такі вимоги ніколи не задовольняються.

Підставою заявлених позивачем вимог є двосторонній договір поставки, зміст якого, як підстави виникнення цивільно-правового зобов'язання, визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники договору (в даному випадку : постачальник (позивач) і покупець (відповідач)) відповідно до умов договору, закріплені і сформульовані у цьому договорі.

Враховуючи усі обставини та матеріали даної конкретної справи, предмет спору, суд не вбачає, що Головне Управління Державної казначейської служби України у Львівській області є тою юридичною особою за рахунок якої можливо б було задовольнити позовні вимоги позивача.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ч.2 ст.712 ЦК України).

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов,- за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов'язання визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які закріплені і сформульовані у договорі.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує форму правочину, в якій його вчинено (письмово), а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки (печаток) на документі, що має письмову форму.

Таким чином, наявністю печаток постачальника і покупця на договорі поставки №225/645 від 20.08.2013 року підтверджується факт його вчинення на умовах, які вказані у договорі.

Зміст договору №225/645 від 20.08.2013 року, як підстави виникнення цивільного-правового зобов'язання, визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники (сторони) цього договору: постачальник - ПП «ЛАКОР» та покупець - Львівська обласна державна телерадіокомпанія, відповідно до умов цього договору і які закріплені і сформульовані в цьому договорі.

Договір№225/645 від 20.08.2013 року є двостороннім договором, таким, що не укладений більш як двома сторонами, а лише постачальником та покупцем; договір не укладений на користь третьої особи.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору №225/645 від 20.08.2013 року позивач поставив відповідачу товар, обумовлений в договорі, за видатковою накладною №512 від 21 серпня 2013 року.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній, підтверджується підписом його представника на цій накладній, скріпленого гербовою печаткою відповідача, актом звіряння взаємних розрахунків між сторонами, довіреністю відповідача, виданою його уповноваженій на отримання товару від позивача особі, рахунком на оплату за №512 від 21 серпня 2013 року, податковою накладною. Зауважень, претензій щодо кількості, якості поставленого товару покупцем висунуто до постачальника не було.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи наведене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3486,17 грн. боргу за поставлений товар, з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не подано суду доказів оплати товару на вказану суму.

При цьому суд вбачає за доцільне зазначити, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора, або видачі їх йому готівкою.

Крім того, відповідно до п.3.1 Договору, виконання зобов'язання відповідачем по оплаті товару не ставилось в залежність від фінансування відповідача та повинно виконуватись своєчасно та в повному обсязі на підставі накладної протягом 3-х місяців після її підписання.

Відповідно до ст.ст.610,611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки , встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. ( ч.1 ст.549 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання ( ч.1 ст.549 ЦК України). Штрафом є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання ( ч.2 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.4.2 Договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Однак, відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем правомірно при розрахунку пені за період з 22.11.2013 року по 23.04.2014 року застосовано подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та проведено нарахування пені із врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України ( із проведеного позивачем і наданого для порівняння розрахунку пені в розмірі 1% від суми заборгованості вбачається, що розмір пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який нарахована пеня).

Позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 310,21 грн. за період з 22.11.2013 р. по 23.04.2014 р., вимога про стягнення якої підлягає до задоволення, оскільки відповідач у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність порушення ним строків оплати вартості товару по Договору №225/645 від 20.08.2013 року.

Із заявами про зменшення розміру нарахованої пені відповідач до суду в порядку передбаченому чинним законодавством не звертався.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п.4 (п.п.4.1) Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ,- сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У п.3 зазначеної Постанови вказано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

У застосуванні індексації можуть враховуватись рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.

Перевіривши проведені позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку що такі розрахунки проведено вірно (зазначене підтвердив і представник відповідача в судовому засіданні), відтак вимоги позивача про стягнення 195,86 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 22.11.2013р.по 25.04.2014 року, та про стягнення

3 % річних в сумі 70,60 грн., нарахованих за період з 22.11.2013р. по 25.04.2014 р. підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна на сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням , що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача 3486,71 грн. основного боргу, 310,21 грн. пені, 195,86 грн. інфляційних втрат, 3 % річних в сумі 70,60 грн. підлягають до задоволення повністю.

За вимогами пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, немайнового характеру - один розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2014 р. складав 1218,00 грн.

Згідно заяви позивача від 01.07.2014 року, останній просить стягнути на свою користь з відповідача в сукупності 4 063,38 грн. заборгованості. Таким чином, виходячи із ціни позову, у зв'язку із поданою заявою, позивач мав сплатити 1827,00 грн. судового збору ( не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Платіжним дорученням №80 від 18 квітня 2014 року позивач сплатив 1827,00 грн. судового збору. Судовий збір в сумі 1827,00 грн. зарахований в доход державного бюджету України, що підтверджується відповідним (належно оформленим) записом на звороті платіжного доручення.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір в сумі 1827,00 грн. грн. покладається на відповідача і підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд,-

Вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Львівської обласної державної телерадіокомпанії (79008, м. Львів, вул. Високий Замок, буд.4; код ЄДРПОУ 22333937 ) на користь Приватного підприємства «ЛАКОР» (79024, м. Львів, вул. Промислова, 60; код ЄДРПОУ 25546183) 4063,38 грн. заборгованості, з якої: 3486,71 грн. основний борг, 310,21 грн. пеня, інфляційні втрати в сумі 195,86 грн., 3% річних в сумі 70,60 грн., а також стягнути 1827,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В засіданні 07.07.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.07.2014 р.

Суддя Кітаєва С.Б.