Рішення

від 08.07.2014 по справі 286/1809/14-ц

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/1809/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І.

з секретарем Першко А. А.,

за участю представника відповідача Ващенко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Овручі справу за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Можарівське», третя особа: Відділ Держземагенства в Овруцькому районі Житомирської області, про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Можарівське» про визнання недійсним договору оренди землі від 17.09.2008 року, укладеного між сторонами у справі, та повернення земельної ділянки, мотивуючи тим, що оспорюваний договір вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним, оскільки, укладаючи його, позивач підписав чистий бланк договору оренди землі, а умови договору, зокрема щодо терміну оренди на 10 років, розміру орендної плати, виходячи із трьох процентів від нормативно-грошової оцінки землі, встановленої станом на 2008 рік в сумі 5521,42 грн., були вписані відповідачем пізніше; пропонуючи підписати чистий бланк і запевняючи, що договір оренди укладається на 5 років, відповідач ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, бо якщо б позивач знав про них, то не укладав би цієї угоди; про умови договору позивач дізнався 27.03.2014 року, коли зміг отримати у відповідача свій примірник договору оренди землі; ознайомившись з договором, позивач вважає, що у ньому відсутня одна з істотних умов, необхідних для договорів даного виду, а саме умова щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що також є підставою для визнання його недійсним; розрахунки відповідача за оренду землі не відповідають умовам договору і порушують права та інтереси позивача; крім того, відповідачем не виконані і порушені істотні умови договору, що є підставою для його дострокового розірвання, тому, покликаючись на ст.ст.230, 526, 638, 651 ЦК України, ст.15, 32 Закону України «Про оренду землі», ст.158 Земельного кодексу України просить позов задоволити.

Відповідач подав заперечення на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити.

У позовній заяві позивач просив справу розглянути за його відсутності, проте в судове засідання 10.06.2014 року прибув, просив позов задоволити. У судовому засіданні 10.06.2014 року оголошувалась перерва до 08.07.2014 року, про що повідомлялись сторони та третя особа під розписку із врученням їм судових повісток. Однак, в судове засіданні 08.07.2014 року позивач не прибув, причин неявки не повідомив. Представник відповідача в судовому засіданні 10.06.2014 року та 08.07.2014 року позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити з мотивів, наведених у запереченні на позовну заяву. Третя особа, будучи належно повідомленою про розгляд справи, участі представника в судовому засіданні не забезпечила, про причини неявки не повідомила, клопотань не заявляла.

Відтак, дослідивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

Позивач є власником земельної ділянки за кадастровим номером 18242833006:05:000:0038 площею 0,9402 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Левковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області, що стверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 787277. Згідно з копією кадастрового плану, земельна ділянка 18242833006:05:000:0038 складається із сільськогосподарських угідь - ріллі площею 0,6447 га.

Між сторонами у справі було укладено договір оренди землі від 17.09.2008 року, який зареєстрований у районому відділі регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.08.2010 року за № 041021700085, що стверджується копією цього договору.

За умовами вказаного договору оренди землі від 17.09.2008 року, який є предметом спору у даній справі, позивач, як орендодавець, надав, а відповідач, як орендар, прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Левковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області, а саме сільськогосподарські угіддя - рілля площею 0,6447 га (п.п.1, 2 договору); договір укладено строком на 10 років, з 17.09.2008 року по 17.09.2018 року (п.8 договору); нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5521,42 грн. (п.5 договору); орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що на момент укладення договору становить 165,64 грн. на рік, за згодою сторін у будь-якій формі (грошовій, натуральній, виробітковій), протягом року, але не пізніше 31 грудня поточного року; обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації, а розмір її переглядаєтья щорічно у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, та зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів та в інших випадках, передбачених законом (п.п.9, 10, 11, 13 договору); передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (п.20 договору); договір набирає чинності після його підписання та державної реєстрації; укладений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію (п.42 договору).

З наведених умов договору випливає, що спірний договір набрав чиності з 09.08.2010 року - моменту його державної реєстрації. Доказів складання та підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди позивачем суду не надано та матеріали справи не містять, хоча відповідно до п.42 договору такий акт приймання-передачі об'єкту оренди є невід'ємною його частиною.

У позовній заяві позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним та повернути земельну ділянку. При цьому в обгрунтування своїх вимог по тексту позовної заяви покликається на різні взаємовиключні підстави та норми права, зокрема в сукупності на ст.ст.230, 526, 638, 651 ЦК України, ст.15, 32 Закону України «Про оренду землі». Тому, зважаючи на заявлену в прохальній частині позову позовну вимогу, суд вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст.ст.526, 651 ЦК України, 32 Закону України «Про оренду землі», оскільки позивачем вимога про розірвання договору з підстави істотного його порушення, не заявлялась.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч.1 ст.229 ЦК істотне значення мають природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як зазначив Верховний суд України в Узагальненні від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, суд вважає, що укладена між сторонами угода є видом цивільного договору; сторони врегулювали свої відносини на свій розсуд; змістом договору є, власне ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати взяті на себе зобов'язання, що має наслідком виконання зобов'язань для кола осіб, що його підписали.

Умови оспорюваного договору, в тому числі щодо строку оренди на 10 років та розміру орендної плати, виходячи із трьох процентів від нормативно-грошової оцінки землі, які не влаштовують позивача, не суперечать чинному законодавству. А власна недбалість позивача при укладенні оспорюваного договору не свідчить про умисне введення відповідачем його в оману. Крім того, доводи позивача щодо наявності підстав недійсності правочину не підтверджені жодним із засобів доказування.

Що стосується доводів позивача про недосягнення між сторонами згоди з приводу однієї з істотних умов, необхідних для договорів даного виду відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі», а саме умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, відсутність якої є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди землі, а відтак і підставою для визнання його недійсним відповідно до закону, то такі відхиляються судом з огляду на наступне.

Дійсно за нормами Закону України «Про оренду землі» узгодження сторонами істотних умов та їх наявність в тексті договору є важливим не тільки для визнання договору оренди землі укладеним, а й необхідним для проведення його державної реєстрації. Зокрема, у ч.2 ст.15 цього Закону зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 цього Закону, є підставою для відмови в його державній реєстрації, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Однак, відсутність у договорі оренди землі однієї із зазначених вказаною нормою істотних умов лише пов'язується із можливістю визнання його недійсним, проте, вона не містить абсолютного припису про те, що такий договір є недійсним.

Відповідно до правового висновку, зробленого Верховним судом України у постанові від 25.12.2013 року у справі № 6-78цс13, згідно з ст.15 ЦК та ст.3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити, чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі», визначити відсутність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди підлягає державній реєстрації» та на підставі ч.1 ст.210, ч.3 ст.640 ЦК України, ч.2 ст.125 Земельного кодексу України та ст.18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним з моменту його державної реєстрації. Судом встановлено, що державна реєстрація спірного договору від 17.09.2008 року відбулась 15.11.2010 року.

Судом встановлено, що на момент підписання сторонами оспорюваного договору оренди землі від 17.09.2008 року чинна редакція норми ст.15 Закону України «Про оренду землі» не містила таких істотних умов, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельних ділянок, тоді як на момент державної реєстрації оспорюваного договору, такі умови за законом були необхідними.

Відповідно до правового висновку, зробленого Верховним судом України у постанові від 06.03.2013 року у справі № 6-5цс13, державна реєстрація договору оренди земельної ділянки в період визначеного строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільноо кодексу України, Закону України «Про оренди землі», Закону України від 11.02.2010 року «Про внесення змін до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України незалежно від дати проведення такої реєстрації.

Як пояснив відповідач, в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки сторони не закріпили умов, за яких право оренди земельної ділянки може бути передане у заставу або внесене до статутного фонду, у зв'язку із тим, що при укладенні договору сторони не мали намірів передавати його у заставу або вносити до статутного фонду. Крім того, в разі потреби така умова може бути узгоджена сторонами шляхом внесення змін до договору, чи укладення додаткового договору, що в свою чергу не впливає на дійсність договору в цілому.

Відтак, суд вважає, що сам по собі факт відсутності у договорі оренди землі істотних умов щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки не вказує на порушення прав позивача. Позивач у позовній заяві та в судовому засіданні не вказав, в чому саме полягає порушення його законних прав у зв'язку з відсутністю в договорі оренди вищевказаних умов. Відсутність порушеного права свідчить про безпідставність позову.

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд дійшов висновку про необгрунтованість та недоведеність позивачем підстав для визнання укладеного між сторонами договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину до договору оренди землі від 17.08.2008 року.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 243,60 грн.

Тому керуючись ст.ст.3, 10, 11, 60, 88, 196, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Можарівське» про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Овруцький районний суд Житомирської області в Апеляційний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В. І. Вачко