Рішення

від 02.07.2014 по справі 910/11234/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11234/14 02.07.14

За позовом Приватного підприємства «Альфа Енерго Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ-БІЗ»

про розірвання договору та повернення сплачених коштів за договором 51 291,69 грн

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники

від позивача: Іванович А.М. - представник за довіреністю № 17/007 від 18.02.14

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 02.07.14 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства «Альфа Енерго Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ-БІЗ» розірвання договору та повернення сплачених коштів за договором 51 291,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір № 1902114/1 від 19.02.2014 р., за умовами якого відповідач зобов'язався передати продукцію (металопрокат) у власність позивача, а позивач зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її. За доводами позивача, ПП «Альфа Енерго Груп» на виконання умов договору в період з 21 по 26 лютого 2014 року сплатило на банківський рахунок відповідача авансовий платіж на суму 48 847,96 грн. Проте відповідача зобов'язання за договором не виконав та не поставив продукцію. За неналежне виконання договірних зобов'язань позивач просить розірвати договір № 1902114/1 від 19.02.2014 р., стягнути сплачену авансом суму у розмірі 48 847,96 грн та штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 1 152,27 грн, 3% річних у розмірі 1 074,66 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 074,66 грн. та розірвати договір.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.06.2014 за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/11234/14 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 02.07.2014.

У судове засідання 02.07.2014 з'явився представник позивача підтримав заяву про забезпечення позову.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких воно ґрунтується, суд прийшов до висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Заява позивача мотивована тим, у позивача є всі підстави вважати, що відповідача не збирається виконувати свої зобов'язання за договором, так як на зв'язок не виходить, за місцем реєстрації не знаходиться, на листи не реагує, відтак, невжиття судом заходів забезпечення позову може призвести до невиконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач (заявник) просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові суми відповідача.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Між тим, як вбачається із заяви позивача про забезпечення позову, остання не містить взагалі обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

В заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування позивача про очевидну небезпеку заподіяння шкоди його права, свободам та інтересам, без надання будь-яких доказів та без зазначення фактичних обставин, на підтвердження викладеного в заяві.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а тому заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Представник позивача вимоги ухвали суду виконав, та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання 02.07.2014 відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 04214 м. Київ, вул. Північна, буд. 3, офіс 5, отже відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

19 лютого 2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ-БІЗ» (надалі - відповідач, сторона 2) та Приватного підприємства «Альфа Енерго Груп» (надалі - позивач, сторона 1) було укладено договір про співпрацю в області купівлі-продажу продукції № 190214/1 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору предметом договору є купівля-продаж продукції сторони 2 та відносини, що виникають з приводу цього.

Сторони домовилися, що в майбутньому будуть здійснювати співпрацю між собою в рамках цього договору (п. 1.3. договору).

Згідно з п.2.1. договору сторона 2 зобов'язується передати продукцію у власність стороні 1, а сторона 1 зобов'язується прийняти продукцію та сплатити за неї на умовах даного договору.

Продукція поставляється на підставі заявки, передбаченої додатком № 1 до даного договору(п. 2.2. договору).

У п.2.3. договору визначено, що сторони погоджуються, що видаткова накладна та акт приймання-передачі на продукцію є документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами кількість та асортимент продукції.

Згідно з п. 3.1., 3.2. договору розрахунки за продукцію здійснюються в грошовій одиниці України - гривні. Оплата вартості продукції здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок стороні 2 на підставі рахунку. Авансовий платіж становить не більше 50 % вартості продукції, а решта 50% оплачується протягом 30 календарних днів з дати отримання партії продукції.

Відповідно до п. 3.3. договору загальна сума заборгованості вираховується на підставі актів звірки підписаними кожною зі сторін. Сторони домовилися, що такі акти будуть складатися один раз на місць не пізніше 25-го числа.

Завантаження, доставка та перевезення продукції здійснюється силами та за рахунок сторони 2 (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 11.1. договору цей договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє терміном на один рік.

За доводами позивача, останнім період з 21 по 26 лютого 2014 року сплатило на банківський рахунок відповідача авансовий платіж на суму 48 847,96 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2255 від 21.02.104 р. на суму 17 841,73 грн, № 2299 від 25.02.2014 р. на суму 5 112,25 грн, № 2300 від 25.02.2014 р. на суму 2 940,00 грн, № 2308 від 26.02.2014 р. на суму 17 841,73 грн та № 2309 від 26.02.2014 р. на суму 5 112,25 грн, проте відповідачем в порушення умов договору так і не поставлено продукцію позивачу.

Отже, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо вчасності поставки товару.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі виставлених відповідачем рахунків, позивач здійснив 100 % передплату на загальну суму 48 847,96 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2255 від 21.02.104 р. на суму 17 841,73 грн, № 2299 від 25.02.2014 р. на суму 5 112,25 грн, № 2300 від 25.02.2014 р. на суму 2 940,00 грн, № 2308 від 26.02.2014 р. на суму 17 841,73 грн та № 2309 від 26.02.2014 р. на суму 5 112,25 грн та актом звірки взаємних розрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками (належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи).

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Позивач направляв на адресу відповідача листи-вимоги (№ 1724-03/14 від 03.03.2014 р., № 1441-03/14 від 11.03.2014 р., № 1782-03/14 від 19.03.2014 р.), в яких вимагав повернути сплачені кошти через невиконання обов'язку щодо постави продукції.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи той факт, що відповідач не здійснив поставку товару і отриману від позивача попередню оплату в сумі 48 847,96 грн. не повернув, суд, вважає що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 48 847,96 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання договірних зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 152,27 грн, 3% річних у розмірі 1 074,66 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 074,66 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати за не поставлений товар у строк є грошовим зобов'язанням, а відтак його невиконання тягне застосування щодо боржника наслідків, передбачених ч. 2. ст.. 625 ЦК України.

Пунктами 8.1.-8.3. договору передбачено, що у випадку порушення зобов'язань. Що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Сплата стороною штрафних санкцій (пені, неустойки) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки завдані порушенням договору у повному обсязі. За несвоєчасне виконання зобов'язань по даному договору сторони сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає суми у розмірі, заявлені позивачем, а саме: пеня в розмірі 1 152,27 грн, 3% річних у розмірі 1 074,66 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 074,66 грн.

Позивачем заявлено також вимогу про розірвання договору про співпрацю в області купівлі-продажу продукції № 190214/1, укладеного сторонами 19.02.2014 р. з посиланням на ч.2 ст. 651 ЦК України.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст.193 Господарського кодексу України .

За своєю правовою природою Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п.п. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, в результаті порушення відповідачем умов договору щодо не поставки продукції, позивач був позбавлений можливості досягнення мети договору. Отже, порушення відповідачем умов договору є істотним.

За таких обставин, позовна вимога про розірвання договору про співпрацю в області купівлі-продажу продукції № 190214/1 від 19.02.2014 р., підлягає задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір про співпрацю в області купівлі-продажу продукції № 190214/1 19.02.2014 р., укладений між Приватним підприємством «Альфа Енерго Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ-БІЗ».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ-БІЗ» (04214 м. Київ, вул. Північна, буд. 3, офіс 5, ідентифікаційний код 38960277) на користь Приватного підприємства «Альфа Енерго Груп» (76018, м. Івано-Франківськ, вул.. Чорновола, буд. 7, офіс 300, ідентифікаційний код 34418112) грошові кошти у розмірі 48 847 (сорок вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн 96 коп., пеню у розмірі 1 152 (одну тисячу сто п'ятдесят дві) грн 27 коп., 3% річних у розмірі 216 (двісті шістнадцять) грн 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 074 (одну тисячу сімдесят чотири) грн 66 коп. та судовий збір у розмірі 3 045 (три тисячі сорок п'ять) грн 00 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.07.2014 року

Суддя Пукшин Л.Г.