Ухвала

від 25.06.2014 по справі 815/8490/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е НЕ М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/8490/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Турецької І.О., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вилайн" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12.12.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю "Вилайн" (надалі - ТОВ "Вилайн") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2013 року №№0002922230; 0002932230.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2014р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, з 05.11.2013р. до 18.11.2013р. згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та на підставі наказів від 07.11.2013 року №1123, від 14.11.2013 року №1195, згідно направлень від 07.11.2013 року №№000981/926; 000982/927, посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами: ТОВ «Таурус 11», ТОВ «Маркет-Трейд», ТОВ «ТВ ТРАНС», ТОВ «Епро-Дівайс», ТОВ «К-Левер», ТОВ «ОМФЛ», за період липень-листопад 2012 року, за результатами якої був складений акт від 25.11.2013р. №2960/15-53-22-3/26248140. /т.1 а.с.62-78/

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 501106грн., внаслідок чого занижено суму ПДВ до сплати на загальну суму 501106грн.; п.138.2 ст.138 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а саме, ТОВ «Вилайн» безпідставно в деклараціях з податку на прибуток за 2012 рік включило до складу валових витрат суми витрат на загальну суму 2505530грн., чим занижено податок на прибуток на загальну суму 526161грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.12.2013 року №№ 0002922230 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 789242грн., з яких за основним платежем 526161грн., за штрафними санкціями 263081грн.; 0002932230 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 751659грн., з яких за основним платежем 501106грн., за штрафними санкціями 250553грн. /т.1 а.с.91,92/

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом, покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно, пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Судом не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, які, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та дієздатними юридичними особами.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів того, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судом досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаними контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, договорами, податковими та видатковими, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями на оплату товару.

При цьому, придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому слід звернути увагу на те, що наявність окремих недоліків у складенні первинних документів у разі, якщо вони не перешкоджають ідентифікації учасників операції та встановленню її змісту, не може бути підставою для висновку про недійсність таких документів.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає правомірним формування позивачем витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Таурус 11», ТОВ «Маркет-Трейд», ТОВ «ТВ Транс», ТОВ «Епро-Дівайс», ТОВ «К-Левер», ТОВ «ОМФЛ», у зв'язку з чим вимоги позивача є обгрунтованими.

На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: