Рішення

від 03.07.2014 по справі 910/10373/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10373/14 03.07.14 За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до публічного акціонерного товариства "Міський Комерційний Банк"

треті особи без с/в на стороні відповідача

1) товариство з обмеженою відповідальністю "Рент Компані"

2) товариство з обмеженою відповідальністю "Добре скло"

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 53 313,38 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_3(дов. від 15.05.2014)

Від відповідача Левчук О.О.(дов. від 15.04.2014)

Від ТОВ "Рент Компані" Чуба Р.В. (директор)

Від ТОВ "Добре скло" Семеніхіна І.В. (дов. № 14-5 від 01.01.14)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням умов договору банківського рахунку №63/38-980/ЮО від 03.02.14 в розмірі 53 313,38 грн..

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.06.2014 порушено провадження у справі №910/10373/14 та призначено до розгляду на 17.06.2014.

Представник позивача, третіх осіб з'явилися в судове засідання 17.06.2014, надали пояснення по суті справи та подали додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 17.06.2014 не з'явився, проте через загальний відділ канцелярії господарського суду м. Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання та відклав розгляд справи на 03.07.2014.

В судове засідання 03.07.2014 прибули представники позивача, відповідача та третіх осіб і дали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, зазначивши про безпідставність вимог позивача, оскільки позивач не подав повторно відповідачу відповідних платіжних доручень для переказу коштів.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2014 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1(далі позивач, клієнт за договором) та публічним акціонерним товариством «Міський Комерційний Банк»(далі відповідач, банк за договором) було укладено договір банківського рахунку №63/38-980/ЮО(далі договір).

За умовами вищенаведеного договору публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк» зобов'язалось відкрити позивачеві (Клієнту) розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 і здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до п. 3.3.2 Банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проводити інші операції, які дозволені нормами чинного законодавства. Своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до вимог нормативно-правових актів України.

Відповідно до п. 2.7. договору банківського рахунку розрахункові документи клієнта на переказ грошових коштів з рахунку банк приймає і виконує в день їх надходження, якщо вони надані в банк в операційний час. В разі надходження документів після операційного часу вони приймаються як «вечірні» і виконуються наступного операційного дня.

Як свідчать матеріали справи, 17.04.2014 відповідач порушив взяте на себе зобов'язання та не виконав грошовий переказ за платіжними дорученнями позивача на загальну суму 62 395 (шістдесят дві тисячі триста дев'яносто п'ять) грн. 20 коп., а саме:

1. Платіжним дорученням №1 від 17.04.2014 ФОП ОСОБА_7 надав розпорядження банку здійснити переказ коштів в розмірі 19 040 (дев'ятнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп. з поточного рахунку ФОП ОСОБА_7 № НОМЕР_2, відкритого в ПАТ «Міській Комерційний Банк» на підставі договору № 63/38-980/ЮО від 03.02.2014, на рахунок ТОВ "Добре скло" № 26002010179078, відкритий у ПАТ "УКРСОЦ БАНК", МФО 300023, призначення платежу: оплата за пейнтбольні кульки в коробках по 2000шт. в т.ч. ПДВ 3173,33 грн.;

2. Платіжним дорученням №2 від 17.04.2014 ФОП ОСОБА_7 надав розпорядження банку здійснити переказ коштів в розмірі 43 355 (сорок три тисячі триста п'ятдесят п'ять) грн. 20 коп. з поточного рахунку ФОП ОСОБА_7 № НОМЕР_2, відкритого в ПАТ «Міській Комерційний Банк» на підставі договору № 63/38-980/ЮО від 03.02.2014, на рахунок ТОВ "Рент Компані" № 26009500080938, відкритий у ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", МФО 300614, призначення платежу: авансовий платіж за останній місяць оренди, в т.ч. ПДВ 7225,87 грн.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 2.7. договору банківського рахунку розрахункові документи клієнта на переказ грошових коштів банк приймає і виконує в день їх надходження, а в разі надходження документів після операційного часу вони виконуються наступного операційного дня.

Таким чином, відповідно до вимог законодавства та положень договору відповідач був зобов'язаний виконати платіжні доручення Позивача №1 та №2 від 17.04.2014 не пізніше ніж 18.04.2014, однак перерахування коштів за платіжними дорученнями позивача не здійснено банком до цього часу.

Як свідчать пояснення позивача, він неодноразово звертався до працівників банку та просив роз'яснити причини невиконання платіжних доручень та вказати конкретну дату, коли банк виконає своє зобов'язання з перерахування коштів.

Не отримуючи жодних пояснень на свої усні звернення 29.04.2014 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому вкотре просив надати відповідь на запитання - чому банк не виконав свої зобов'язання та гроші не були перераховані за призначенням (копія листа з відміткою банку про отримання в матеріалах справи).

Однак жодних пояснень на свої усні та письмові вимоги про причини невиконання платіжних доручень №1 та №2 від 17.04.2014 позивач не отримав.

Отже, внаслідок укладення договору та додаткової угоди між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

За своїм юридичним статусом, метою та предметом діяльності відповідач є банківською установою, яка наділена правом проведення банківських операцій. Однією із складових банківських операцій є переказ коштів, що знаходяться на рахунках осіб - клієнтів банку.

Згідно з п.8.1 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, а у разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п.8.2 ст.8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Згідно з п. 2.1 договору операції за рахунком, порядок їх проведення, форми розрахунків визначаються та регулюються нормативно-правовими актами НБУ, а також іншими нормативно-правовими актами і здійснюються на підставі розрахункових та касових документів установлених форм. Вимоги нормативно-правових актів, які регулюють порядок відкриття, закриття та здійснення розрахунково-касового обслуговування рахунків є обов'язковими для сторін.

Відповідно до п. 2.19. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої Постановою НБУ №22 від 21.01.2004 Розрахункові, документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня. Банк і клієнт мають право, ураховуючи встановлені законодавством строки проведення переказу, передбачити в договорі банківського рахунку інші, ніж встановлені в абзаці першому цього пункту, строки виконання розрахункових документів клієнта. Порядок виконання таких документів визначається договором між банком і клієнтом та внутрішніми правилами банку.

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунку. За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачі відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк у свою чергу має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами на власний розсуд (п. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Суд зазначає, що у своєму відзиві на позовну заяву відповідач помилково стверджує, що банк не зміг виконати платіжні доручення, оскільки позивачем не були надані платіжні доручення. Проте, позивачем до матеріалів справи були додані копії платіжного доручення №1 від 17.04.2014 та платіжного дорученням №2 від 17.04.2014, які були подані банку для виконання, що спростовує твердження відповідача про відсутність таких платіжних доручень. Окрім цього, відповідач подав суду копії листів від 13.05.2014 вих. № 12.1/1336 та від 02.06.2014 вих. № 12.1/2201, з тексту яких вбачається, що відповідач фактично визнав свою провину у нездійсненні платежів позивача , зокрема зазначивши: "Всі вихідні платежі відправлені Вами з власного поточного рахунку, будуть виконані ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» в найкоротші терміни. Приносимо свої вибачення за тимчасові незручності".

Отже, суд вважає, що факт безпідставного невиконання платіжних доручень позивача відповідачем на загальну суму 62 395,20 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про зобов'язання позивача виконати платіжне доручення позивача №1 від 17.04.2014 на суму 19 040,00 грн. та платіжне дорученням №2 від 17.04.2014 на суму 43 355,20 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 880,17 грн.

Дана позовна вимога ґрунтується на тому, що 22.05.2014 від ТОВ «Рент Компані» надійшов лист - вимога, в якому ТОВ «Рент Компані» вимагає від ФОП ОСОБА_7, зокрема, оплатити пеню за прострочення виконання зобов'язання відповідно до п. 4.1. Договору оренди № РК2-00134 від 01.03.2014 по оплаті орендної плати у розмірі 880 (вісімсот вісімдесят) грн. 17 коп.

Частина 8 пункту 2 статті 16 ЦК України визначає відшкодування збитків як один з способів захисту цивільних прав та інтересів. Згідно п. 2 ст. 22 ЦК України збитками, з одного боку, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), з іншого боку - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Позивач не подав належних доказів на підтвердження реальності збитків, лист ТОВ «Рент Компані» про оплату пені ще не свідчить про те, що позивач понесе ці збитки, вимагати від позивача сплати пені є правом ТОВ «Рент Компані», від якого воно може в подальшому і відмовитись. Тобто, в даному випадку збитки не є реальними і не є обов'язково такими, що настануть, а отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання, яка згідно розрахунку позивача становить 2 433,21 грн.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 32.2 ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Враховуючи те, що платіжні доручення Позивача № 1 та № 2 від 17.04.2014 мали бути виконані в термін до 18.04.2014, то починаючи з 19.04.2014 до дійсного часу Банк зобов'язаний оплатити пеню у розмірі, 0,1 % від суми переказу за кожен день прострочення.

Враховуючи те, що загальна сума не здійсненого банком переказу становить 62 395 (шістдесят дві тисячі триста дев'яносто п'ять) грн. 20 коп., то розмір пені за один день прострочення дорівнює 62 (шістдесят дві) грн. 39 грн.

Станом на день подання позову - 28.05.2014 сталося 39 днів прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання з переказу коштів позивача.

Відповідно, розмір пені за порушення виконання зобов'язання, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2433 (дві тисячі чотириста тридцять три) грн. 21 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 2433,21 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Також позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації , моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

- наявність такої шкоди,

- протиправність діяння її заподіювача,

- наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Неправомірними діями відповідача позивачеві завдано також суттєвих немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті.

Як вбачається з пояснень позивача, він є добросовісним підприємцем, завжди виконує свої зобов'язання перед контрагентами, із-за неналежного виконання зобов'язання з переказу коштів постраждала його репутація, та як наслідок його здоров'я. Позивач важко переносить всілякі проблеми у роботі та житті, тим більше, що на кону стоїть не тільки майно, а його чесне ім'я.

Моральні страждання позивача полягають у наступному: в зв'язку з затримкою у перерахуванні коштів позивач був вимушений щоденно думати про невиконане зобов'язання перед орендодавцем та іншим контрагентом. Позивачу довелось постійно виправдовуватись перед директором та бухгалтером ТОВ «Рент Компані» та вмовляти контрагента не розривати договір оренди. Все ці обставини є досить психотравмуючими та призвели до приниження достоїнства та порушення ділової репутації позивача.

В зв'язку з вищевикладеним позивач весь час відчував переживання з приводу можливої втрати права оренди приміщення, яке так важко було знайти.

Тобто, з боку нервового та психологічного стану позивача мали місце відчуття страху, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні; фіксованість уваги на проблемі, переживання психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності.

Згідно з пунктами 5-6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 №01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію», ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 ЦК.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом статей 23 та 201 ЦК, а також статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" право на повагу до ділової репутації може за своєю природою належати будь-якому господарюючому суб'єкту (підприємцю). Згідно зі статтею 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Тому усі підприємці - як фізичні, так і юридичні особи, - мають право на відшкодування моральної шкоди внаслідок приниження їх ділової репутації та на звернення до господарського суду з відповідними позовами з додержанням визначених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) вимог щодо підвідомчості господарських спорів (п. 4 цитованого Інформаційного листа ВГСУ).

Абзац п'ятий частини першої статті 225 ГК України містить пряму вказівку на те, що матеріальна компенсація моральної шкоди підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Згідно положення частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі ст. 201 ЦК юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на інформацію та інші особисті немайнові блага, які можуть належати юридичній особі.

Статтею 16 ЦК України (ч. 2) визначено право особи на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом:

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

Статтею 20 Господарського кодексу України (ч. 2) визначено право суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом:

• визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

• відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

• присудження до виконання обов'язку в натурі;

• відшкодування збитків;

• іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи організації мають право звертатись до господарського суду за захистом не лише своїх порушених або оспорюваних прав, а і охоронюваних законом інтересів.

Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Пунктом 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» (Із змінами, внесеними згідно з роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/445 від 18.11.1997, № 02-5/433 від 13.11.1998, № 02-5/618 від 06.11.2000, роз'ясненням Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/609) передбачено, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні обсягу компенсації моральної шкоди слід виходити з того, що він не залежить від заподіяної відповідачем майнової шкоди, яку останній повинен відшкодувати відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

На законодавчому рівні особливо підкреслено, що інститут компенсації моральної шкоди є основним способом захисту нематеріальних благ.

При цьому суд вважає, що факт зменшення нематеріальних благ як наслідок протиправної дії правопорушника не є необхідною умовою для виникнення в потерпілого права на компенсацію моральної шкоди. Достатньо, щоб дії правопорушника створювали реальну загрозу зменшення нематеріального блага. Такий висновок випливає зі ст.23 ЦК, де в якості підстави виникнення права на компенсацію моральної шкоди зазначені дії, що створюють лише загрозу порушення ділової репутації (розповсюдження недостовірної інформації).

Належним чином дослідивши матеріали справи та вислухавши думки всіх присутніх в судовому засіданні сторін, з урахуванням ступеня вини відповідача, суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди, а саме в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов'язати публічне акціонерне товариство "Міський Комерційний Банк" (03141, м. Київ, Солом'янський район, вул. Солом'янська, буд. 33, код ЄДРПОУ 34353904) виконати платіжне доручення фізичної особи підприємця ОСОБА_7(61089, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) №1 від 17.04.2014 по перерахуванню грошових коштів в розмірі 19 040 (дев'ятнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп. з поточного рахунку ФОП ОСОБА_7 № НОМЕР_2, відкритого в ПАТ «Міській Комерційний Банк» на підставі договору № 63/38-980/ЮО від 03.02.2014, на рахунок ТОВ "Добре скло" № 26002010179078, відкритий у ПАТ "УКРСОЦ БАНК", МФО 300023, призначення платежу: оплата за пейнтбольні кульки в коробках по 2000шт. в т.ч. ПДВ 3173,33 грн.

3. Зобов'язати публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк» (03141, м. Київ, Солом'янський район, вул. Солом'янська, буд. 33, код ЄДРПОУ 34353904) виконати платіжне доручення Фізичної особи підприємця ОСОБА_7(61089, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) №2 від 17.04.2014 по перерахуванню грошових коштів в розмірі 43 355 (сорок три тисячі триста п'ятдесят п'ять) грн. 20 коп. з поточного рахунку ФОП ОСОБА_7 № НОМЕР_2, відкритого в ПАТ «Міській Комерційний Банк» на підставі договору № 63/38-980/Ю0 від 03.02.2014, на рахунок ТОВ "Рент Компані" № 26009500080938, відкритий у ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", МФО 300614, призначення платежу: авансовий платіж за останній місяць оренди, в т.ч. ПДВ 7225,87 грн.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Міський Комерційний Банк" (03141, м. Київ, Солом'янський район, вул. Солом'янська, буд. 33, код ЄДРПОУ 34353904) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61089, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 2433 (дві тисячі чотириста тридцять три) грн. 21 коп. пені, 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. моральної шкоди, 2 690 (дві тисячі шістсот дев'яносто) грн. 68 коп. судового збору.

5. В іншій частині позову - відмовити.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

8. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 08.07.2014