Рішення

від 07.07.2014 по справі 910/7930/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7930/14 07.07.14 За позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ"

до відповідача 1: Державної організації "Автотранспортне митне господарство Державної митної служби України"

до відповідача 2: Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА"

про відшкодування шкоди в порядку регресу 16984,63 грн.

Cуддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Крашеннінікова М. І. - представник за довіреністю

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення страхового відшкодування з Державної організації "Автотранспортне митне господарство Державної митної служби України" в розмірі 510,00 грн. та з Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" в розмірі 16474,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору № АТК 221407 від 13.08.2012 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплатив страхове відшкодування власнику автомобіля марки Фольксваген д/н НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Ісузу д/н НОМЕР_3, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем 2 на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/4398543), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків в розмірі 16 474,93 грн. покладається на відповідача 2 та обов'язок з відшкодування збитків в розмірі 510,00 грн. (франшиза, яка не відшкодовується відповідачем 2) покладається на власника автомобіля Ісузу д/н НОМЕР_3 - відповідача 1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 порушено провадження по справі № 910/7930/14, розгляд справи призначено на 26.05.2014.

Ухвалою суду від 26.05.2014 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 07.07.2014.

06.06.2014 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача 2 по справі надійшов відзив на позов, в якому відповідач 2 просить відмовити у задоволені позовних вимог та зазначає, що позивач не надав доказів погодження із потерпілою особою на здійснення виплати ПАТ "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ"; наданий позивачем розрахунок страхового відшкодування не співпадає з визначеною вартістю відновлювального ремонту зазначеною у звіті № 7564/60126 від 03.04.2013, а тому не зрозуміло на підставі якого документу було зроблено розрахунок страхового відшкодування; наданий позивачем звіт № 7564/60126 від 03.04.2013 був складений на підставі акту № 7564 технічного стану транспортного засобу, з якого видно, що при його складанні був присутній тільки оцінювач, а ні потерпіла особа, а ні винуватець ДТП, а ні відповідач по даній справі запрошені не були, а отже визначити чи дійсно всі збитки були спричинені саме цією ДТП на даний час вже не можливо; сума страхового відшкодування повинна розраховуватися за мінусом франшизи та податку на додану вартість, яка зазначена у калькуляції № 7564 (додаток до звіту № 7564/60126 від 03.04.2013), що не враховано позивачем; також не зрозуміло чому страхове відшкодування було перераховано на рахунок ТОВ «Автосоюз», а не безпосередньо на рахунок потерпілої особи.

04.07.2014 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що виплата страхового відшкодування за договором добровільного страхування здійснюється на умовах договору та не має бути погоджена ні з ким, крім страхувальника та вигодонабувача за договором; розрахунок страхового відшкодування: 18784,63 грн. (вартість відновлювального ремонту відповідно до рахунку № СЗ00347855/СС00163516) - 1600,63 грн. (франшиза за договором добровільного страхування) - 200 грн. (франшиза за наклейку) = 16984,63 грн.; позивач просить стягнути з відповідача вартість фактичних витрат, що є меншими ніж вартість матеріального збитку зазначена у звіті № 7564/60126 від 03.04.2013; виплата страхового відшкодування була проведена на рахунок СТО, а не безпосередньо на рахунок потерпілої особи, а тому відсутні підстави для зменшення суми страхового відшкодування на розмір податку на додану вартість.

Представник позивача в судове засідання 07.07.2014 з'явився та підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача 2 в судове засідання 07.07.2014 не з'явився, проте через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи буз участі представника відповідача 2.

Представники відповідача 1 в судове засідання 07.07.2014 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача 1 в судових засіданнях від 26.05.2014 та від 07.07.2014 від останнього до суду не надходило.

В матеріалах справи містяться докази направлення на адресу відповідача 1, зазначену в позовній заяві, яка збігається з адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ухвали суду, які повернулися на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з абзацом 3 пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом.

З огляду на зазначене, відповідач 1 вважається повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином.

У судовому засіданні 07.07.2014 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

ВСТАНОВИВ:

13.08.2012 між ПАТ "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" та ОСОБА_2 укладено Договір добровільного страхування транспортних засобів № 221407 серія АТК (надалі - Договір), за яким був застрахований автомобіль Фольксваген д/н НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до відомості № 9176132 (АІПС ДТП) про дорожньо-транспортну пригоду станом на 25.03.2013 на вулиці Дегтярівській, 11, пер в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Ісузу д/н НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3

Згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Києва № 761/8353/13-п (провадження № 3/761/2519/2013) від 16.05.2013 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до звіту № 7464/60126 від 03.04.2013 з оцінки транспортного засобу, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1, внаслідок пошкодження при ДТП, складає 19 274,53 грн. Зазначений звіт складений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1.

Відповідно до норм чинного законодавства та враховуючи умови договору страхування позивач визнав вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком, про що склав страховий акт № 60126 від 22.05.2013 на суму на суму 16 984,63 грн.

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування за договором страхування в розмірі 16 984,63 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 14576 від 27.05.2013 (отримувач: ТОВ Автосоюз (СТО), призначення платежу: страхове відшкодування за ремонт а/м Фольксваген д/н НОМЕР_1, власник ОСОБА_2, згідно розпорядження від 24/05/13р.) Таким чином, позивач виплатив страхового відшкодування на користь власника ОСОБА_2

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що ним було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу Ісузу д/н НОМЕР_3, яка застрахована у відповідача 2 за полісом АВ/4398543. Також з огляду на те, що водія автомобіля АВ/4398543, що належить відповідачу 1, визнано винним у скоєнні правопорушення, позивач просить стягнути з відповідача 2 в порядку регресу грошові кошти в розмірі 16 474,93 грн., та 510,00 грн. з відповідача 1, які не покриті полісом через ліміт відповідальності, враховуючи, що шкода завдана з вини водія застрахованого транспортного засобу який перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Заперечуючи проти позову відповідач 2 вказав, що позивач не надав доказів погодження із потерпілою особою на здійснення виплати ПАТ "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ"; наданий позивачем розрахунок страхового відшкодування не співпадає з визначеною вартістю відновлювального ремонту зазначеною у звіті № 7564/60126 від 03.04.2013, а тому не зрозуміло на підставі якого документу було зроблено розрахунок страхового відшкодування; наданий позивачем звіт № 7564/60126 від 03.04.2013 був складений на підставі акту № 7564 технічного стану транспортного засобу, з якого видно, що при його складанні був присутній тільки оцінювач, а ні потерпіла особа, а ні винуватець ДТП, а ні відповідач по даній справі запрошені не були, а отже визначити чи дійсно всі збитки були спричинені саме цією ДТП на даний час вже не можливо; сума страхового відшкодування повинна розраховуватися за мінусом франшизи та податку на додану вартість, яка зазначена у калькуляції № 7564 (додаток до звіту № 7564/60126 від 03.04.2013), що не враховано позивачем; також не зрозуміло чому страхове відшкодування було перераховано на рахунок ТОВ «Автосоюз», а не безпосередньо на рахунок потерпілої особи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача 1 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, внаслідок експлуатації автомобіля Ісузу д/н НОМЕР_3 була застрахована у відповідача 2 за полісом АВ/4398543. Вказаним договором (полісом № АВ/4398543) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50000,00 грн., франшиза - 510,00 грн. При цьому, винна особа - ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем-1 виконував свої трудові (службові) обов'язки, що вбачається з подорожнього листа службового легкового автомобіля від 25.03.2013 виданого відповідачем 1 на ім'я ОСОБА_3

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин, у зв'язку з настанням страхового випадку - пошкодженням ОСОБА_3 автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1 у відповідачів виник обов'язок відшкодувати останньому витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Як встановлено судом, вартість страхового відшкодування автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1 у розмірі 16984,63 грн., було сплачено позивачем на підставі договору страхування.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тож, враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування застрахованого автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1, у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку - до відповідача 2 в межах ліміту майнової відповідальності за мінусом франшизи згідно страхового полісу та до відповідача 1 в розмірі непокритого виплаченого страхового відшкодування страховим полісом.

Згідно ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до пп. 22.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З полісу АВ/4398543, яким застраховано цивільну відповідальність відповідача 1, вбачається, що ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну потерпілого, визначений в розмірі 50 000,00 грн., а розмір франшизи за даним полісом становить 510,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що розмір страхового відшкодування, яке зобов'язаний виплатити відповідач-2 становить суму в розмірі 16 474,93 грн., яку зобов'язаний виплатити відповідач-2.

Разом з тим, як передбачено ч. ч. 1, 2 статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем Ісузу д/н НОМЕР_3, встановлена у судовому порядку.

В абзаці 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди виконував трудові обов'язки у відповідача 1 про що свідчить подорожній лист.

Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідальною особою за завдані збитки в межах договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності є відповідач 2, при цьому норма підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містить підстав для відмови у задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування, згідно договору майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Заперечення відповідача 2 щодо безпідставного включення позивачем у суму страхового відшкодування суму податку на додану вартість, не заслуговує на увагу, оскільки відповідач 2 не надав доказів того, що страхова виплата не використана страхувальником для відновлювального ремонту на СТО. Натомість позивач надав суду копію платіжного доручення № 14576 від 27.05.2013 з якого вбачається, що позивач перерахував страхове відшкодування на СТО для здійснення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Фольксваген д/н НОМЕР_1.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 2 - 16 474,93 грн. (16 984,63 грн. - 510,00 грн. франшизи за полісом № АВ/4398543) та з відповідача 1 - 510,00 грн.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір покладаються на відповідачів.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (83052, м. Донецьк, проспект Ілліча, 100, код ЄДРПОУ 13490997, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673) 16 474,93 грн. (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят чотири гривні 93 коп.) страхового відшкодування та 913,50 грн. (дев'ятсот тринадцять гривень 50 коп.) судового збору.

3. Стягнути з Державної організації "Автотранспортне митне господарство Державної митної служби України" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-А, код ЄДРПОУ 22954102, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673) 510,00 грн. (п'ятсот десять гривень 00 коп.) франшизи та 913,50 грн. (дев'ятсот тринадцять гривень 50 коп.) судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили - видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання повного рішення: 10.07.2014

Суддя Грєхова О. А.