Постанова

від 25.06.2014 по справі 814/1103/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року м. Миколаїв справа № 814/1103/14

09:30

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Миколаївбудмеханізація", вул. Новозаводська, 13, Миколаїв,54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, Миколаїв, 54028

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 06.12.2013р. № 0002392201, № 0002402201,

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного Управління Міндоходів Миколаївської області №0002392201 від 06.12.2013р. (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток (114483,88грн. за основним платежем) та №0002402201 від 06.12.2013 року (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (99551,20грн. за основним платежем та 49775,60грн. за штрафними санкціями).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ та відніс до валових витрат суми від здійснення угод з контрагентами, які відповідач вважає нікчемними.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ та відніс до валових витрат суми від здійснення угод, які є нікчемними. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

З 18.11.2013 року по 19.11.2013 року відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та витрат, що враховані при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) за вересень 2011 року та правомірності формування податкових зобов'язань та доходів, що враховані при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) в вересні 201 1 року.

22.11.13 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №№807/14-02-22-01/01273125, у висновках якого крім іншого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

-пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, на загальну суму 114483,88 грн.;

-пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати на загальну суму 42910,00 грн.,

-п.135.1, 135.2 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові доходи по ТОВ «Костарика-10» на загальну суму 45010,00 грн.;

-п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 99551,20 грн.;

-п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, гп. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 8582,00 грн.;

-п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.201.1 та п.201.10 ст.201, п.187.1 ст.187 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість по ТОВ «Валета» на загальну суму 9002,00 грн.;

Позивачем 27.11.2013р. вих. №356 було подано заперечення на Акт перевірки. Листом вих. №2946/10/14-02-22-01-13 від 05.12.2013року, відповідач надав позивачу відповідь про відмову у задоволенні заперечень на Акт перевірки.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення:

-06.12.2013р. №0002392201 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток (114483,88грн. за основним платежем);

-06.12.2013р. №0002402201 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (99551,20грн. за основним платежем та 49775,60грн. за штрафними санкціями);

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів Миколаївської області та Міністерства доходів і зборів України. Однак, скарги позивача залишено без задоволення.

Що стосується нікчемності угод укладених позивачем з його контрагентами, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Що стосується правомірності віднесення позивачем сум ПДВ отриманого від контрагентів до податкового кредиту, віднесення сум вартості придбаного товару до валових витрат, суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи товар придбаний позивачем у ТОВ «ВАЛЕТА» за договір купівлі - продажу на умовах товарного кредиту №ТК 30-08/01 від 30.08.2011 року було реалізовано покупцю ТОВ «КОСТАРИКА - 10» за договором купівлі продажу № КП 31-08 -11/01 від 31.08.2011 року, що підтверджується: -договір купівлі - продажу на умовах товарного кредиту №ТК 30-08/01 від 30.08.2011 року; -специфікація №1 до договору купівлі - продажу на умовах товарного кредиту №ТК 30- 08/01 від 30.08.2011 року; -протокол-узгодження від 30.09.11 до договору купівлі - продажу на умовах товарного кредиту №ТК 30-08/01 від 30.08.2011 року; -додаткова угода №1 до протоколу-узгодження від 30.09.11 до договору купівлі - продажу на умовах товарного кредиту №ТК 30-08/01 від 30.08.2011 року;-акт№1 приймання-передачі векселя від 30.09.2011 року; -лист ТОВ «ВАЛЕТА» про передачу товару за адресою м.Миколаїв, вул.Новозаводська,13; -видаткова накладна №РН-92 від 01.09.2011 року; -податкова накладна №91 від 01.09.2011 року; -акт приймання-передачі наданих послуг відповідно з протоколом-узгодження від 30.09.2011 року; -податкова накладна №94 від 30.09.2011 року; -повідомлення про відступлення права вимоги від 11.06.2012 року; -договір №1 про відступлення права вимоги від 08.06.2012 року; -банківська виписка від 15.11.2011 року; -банківська виписка від 14.05.2012 року; -банківська виписка від 25.05.2012 року; -банківська виписка від 25.07.2012 року; -банківська виписка від 07.08.2012 року; -банківська виписка від 07.09.2012 року; -договір купівлі-продажу №КП 31-08-11/01 від 31.08.2011 року: -специфікація №1 до договору купівлі-продажу №КП 31-08-11/01 від 31.08.2011 року; -додаткова угода №1 від 30.09.2011 року до договору купівлі-продажу №КП 31-08-11/01 від 31.08.2011 року; -акт №1 приймання-передачі векселя від 30.09.2011 року; - лист ТДВ «МБМ» про передачу товару за адресою, вул.. Новозаводська, 13, - видаткова накладна № РН - 000103 від 01.09.2011 року; - довіреність № 01-09/1 від 01.09.2011 року; - податкова накладна № 1 від 01.09.2011 року; - журнал - ордер і відомість по рахунку 631 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року; - журнал - ордер і відомість по рахунку 3610 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) за 2011 рік; - журнал - ордер і відомість по рахунку 631 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року;

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентами, тому суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 15.03.2013 року № 199/15-2/33056542 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВАЛЕТА» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень - вересень 2011 року та січень - травень 2012 року» де зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених підприємством з контрагентами - постачальниками, оскільки, як було вище зазначено судом податкові органи не мають права на визнання правочинів нікчемними.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх виробничих потужностей та господарських можливостей. При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судження відповідача про відсутність у контрагента позивача достатніх трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операцій, суд не приймає до уваги, оскільки це не підтверджено достатніми та допустимими доказами, як і не підтверджується неможливість залучення до виконання господарських зобов'язань третіх осіб за цивільно-правовими угодами.

Крім того, відсутність трудових ресурсів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагентів виконати операції із надання поставок, з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно- правових договорів.

Відповідно до п.138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

Згідно п. 138. 8 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Виходячи, із приписів вказаних норм, та враховуючи, що позивачем були реально здійснені господарські операції, суд вважає, що позивач правомірно відніс до валових витрат, витрати по взаємовідносинам з контрагентами.

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт здійснення господарських операцій, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагентів, та правомірно відніс суми вартості придбаного товару до валових витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.12.2013р. №0002392201 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток (114483,88грн. за основним платежем) та від 06.12.2013р. №0002402201 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (99551,20грн. за основним платежем та 49775,60грн. за штрафними санкціями) підлягають скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002392201 від 06.12.2013року (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток (114483,88грн. за основним платежем) та №0002402201 від 06.12.2013 року (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість (99551,20грн. за основним платежем та 49775,60грн. за штрафними санкціями).

3.Присудити на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» судові витрати у розмірі 2436,00 грн. з Державного бюджету України.

4.Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар