Рішення

від 01.07.2014 по справі 914/1781/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2014 р. Справа № 914/1781/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали справи

за позовом: Приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ Маркет», м. Львів;

до відповідача: Приватного підприємства «Світодар», м. Львів;

про: стягнення 12 892 грн. 47 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Кунащук І.В. - представник на підставі довіреності № 37 від 20.05.2014 року;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 22.05.2014 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ Маркет» до Приватного підприємства «Світодар» про стягнення 12 892 грн. 47 коп. Розгляд справи призначено на 10.06.2014 року.

У судове засідання 10.06.2014 року сторони явки представників не забезпечили, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконали. Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Враховуючи неявку представників сторін, судом відкладено розгляд справи на 01.07.2014 року.

У судовому засіданні 01.07.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вимоги ухвали суду виконав. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 01.07.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представнику сторони, що брав участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представник сторони відмовився.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань згідно з договором купівлі-продажу. Приватне науково-виробниче підприємство «ЛВ Маркет» (надалі по тексту рішення - позивач, продавець згідно з договором) звернулося до Приватного підприємства «Світодар» (надалі по тексту рішення - відповідач, покупець згідно з договором) про стягнення 12 892 грн. 47 коп. заборгованості, з яких 11 483 грн. 20 коп. сума основного боргу, 685 грн. 84 коп. пеня, 723 грн. 43 коп. інфляційні втрати.

Укладаючи договір купівлі-продажу, відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар від позивача. Позивачем поставлено обумовлений договором товар на вказану в договорі суму, однак відповідачем оплачено прийняту продукцію лише частково, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Відповідач, належним чином повідомлений про порушення провадження у справі, про час і місце розгляду справи (конверт, адресований відповідачу, повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання»), у судові засідання не з'являвся, відзиву на позовну заяву та інших документів не подав.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 29.11.2013 року позивач і відповідач уклали договір купівлі-продажу № 88/11 (надалі по тексту рішення - договір), згідно з п. 1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця електромонтажну продукцію (надалі по тексту рішення - товар, продукція), а покупець взяв на себе зобов'язання прийняти товар у власність та оплатити його вартість на умовах, встановлених договором.

Договором (п. п. 2.2, 2.3) сторони визначили, що приймання-передача продукції покупцю відбувається на складі покупця за видатковими накладними, в яких зазначається номенклатура, кількість та ціна товару, який відвантажується. Датою поставки вважається дата, зазначена в оформленій належним чином накладній.

Позивачем поставлено, а відповідачем прийнято обумовлений договором товар на загальну суму 17 533 грн. 20 коп., підтвердженням чого є видаткові накладні № 141 від 29.11.2013 року на суму 4 050 грн. та довіреність № 79; № 144 від 17.12.2013 року на суму 12 550 грн. 80 коп. та довіреність № 83; № 145 від 18.12.2013 року на суму 932 грн. 40 коп.

Відповідно до п. 4 договору, загальна ціна договору визначається вартістю товару, поставленого покупцю згідно з накладними протягом дії договору. Ціна на кожну партію товару може погоджуватись між продавцем та покупцем в додатках до договору «Про договірну ціну». Факт погодження ціни сторонами підтверджується або підписанням покупцем видаткової накладної та/або підписанням додатку до договору «Про договірну ціну». Покупець проводить оплату за кожну прийняту партію товару на підставі цього договору та накладних протягом 3 (трьох) календарних дня від дати підписання даного договору, шляхом переказу грошових коштів у безготівковій формі в національній валюті України (гривня) на розрахунковий рахунок продавця згідно з реквізитами цього договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору про договірну ціну від 29.11.2013 року сторони погодили, що ціна товару, вказаного в рахунку № 160 від 05.12.2013 року, становить 4 050 грн. Відповідно до додатку № 2 до договору про договірну ціну від 06.12.2013 року сторони погодили, що ціна товару, вказаного в рахунку № 150 від 18.11.2013 року, становить 12 550 грн. 80 коп.

Відповідачем здійснювалась часткова оплата за поставлений товар, зокрема, на підставі рахунку № 160 від 05.12.2013 року сплачено 4 050 грн., що підтверджується банківською випискою від 06.12.2013 року, на підставі рахунку № 150 від 18.11.2013 року сплачено 2 000 грн., що підтверджується банківською випискою від 10.12.2013 року, тобто на загальну суму 6 050 грн.

Відтак, несплаченою залишається сума 11 483 грн. 20 коп. Вказана сума заборгованості вказується також у акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2013 року, підписаному представниками обох сторін, та не спростовується відповідачем.

З метою досудового врегулювання спору позивач повідомляв відповідача про наявність заборгованості в сумі 11 483 грн. 20 коп. та обов'язок погасити заборгованість до 25.02.2014 року, підтвердженням чого є претензія вих. № 28 від 21.02.2014 року, копія якої з доказами надіслання адресату долучена до матеріалів справи.

Докази часткового чи повного погашення боргу відповідачем після отримання такої претензії та після порушення провадження у справі у матеріалах справи відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Як встановлено судом вище, сторони уклали договір купівлі-продажу, яким визначили взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором сторони визначили, що покупець проводить оплату за кожну прийняту партію товару на підставі цього договору та накладних протягом 3 (трьох) календарних дня від дати підписання даного договору, шляхом переказу грошових коштів у безготівковій формі в національній валюті України (гривня) на розрахунковий рахунок продавця згідно з реквізитами цього договору (пп. 4.3).

Договір укладений 29.11.2013 року, поставки товару здійснювалися 29.11.2013 року, 17.12.2013 року та 18.12.2013 року згідно з видатковими накладними. Визначене договором положення про 3-денний строк оплати товару застосовуватись до поставленого товару згідно з видатковими накладними від 17.12.2013 року та 18.12.2013 року не може, оскільки моменти підписання договору та прийняття товару не співпадають, а п. 4.3 договору передбачено 3-денний термін з дня підписання договору. Передоплата товару договором не передбачена. Відповідно, як правильно вважає позивач, до наведених вище видаткових накладних № 144

від 17.12.2013 року та № 145 від 18.12.2013 року застосовується строк оплати, визначений законом.

Відповідно до ч. 1 п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Як встановлено судом із наявних у матеріалах справи доказів (рахунків на оплату товару, видаткових накладних, банківських виписок), відповідачем оплачено повністю товар згідно з видатковою накладною № 141 від 29.11.2013 року на суму 4 050 грн., частково (в розмірі 2000 грн.) оплачено товар згідно з видатковою накладною № 144 від 17.12.2013 року та не оплачено товар згідно з видатковою накладною № 145 від 18.12.2013 року на суму 932 грн. 40 коп. Відтак, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 11 483 грн. 20 коп., яка не сплачена станом на дату подання позовної заяви та у процесі розгляду справи.

Крім суми основного боргу, позивач заявляє до стягнення 685 грн. 84 коп. пені та 723 грн. 43 коп. інфляційних втрат. Вирішуючи зазначені вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом вище встановлено, що моментом здійснення платежів за отриманий по видаткових накладних товар у даному випадку є наступний день за днем прийняття товару, тобто з 18.12.2013 року та з 19.12.2013 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Договором (п. 5.5) сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати продавець нараховує на протерміновану суму пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день протермінування за період від дати прострочення до дати повного погашення заборгованості, а покупець зобов'язаний сплатити її протягом п'яти банківських днів з дня отримання вимоги від продавця.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи поставку товару партіями, нарахування пені здійснюється відповідно до кожної видаткової накладної, за якою прийнято товар, окремо. Аналогічна позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 30.01.2013 року справі № 8/32/2012/5003.

Так у відповідності зі здійсненим судом перерахунком за прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару згідно з видатковою накладною № 144 від 17.12.2013 року на суму 10 550 грн. 80 коп. пеня становить 635 грн. 65 коп., а за прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару згідно з видатковою накладною № 145 від 18.12.2013 року на суму 932 грн. 40 коп. пеня становить 55 грн. 84 коп., що в сумі дорівнює 691 грн. 49 коп. Не виходячи за межі заявлених позовних вимог, суд вважає, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 685 грн. 84 коп., тобто у розмірі, заявленому позивачем.

У силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (абз. 4, 5 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Здійснивши перерахунок вказаних позивачем сум інфляційних втрат у відповідності до вимог законодавства, судом встановлено, що стягненню підлягає 723 грн. 43 коп.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Світодар» (79034, м. Львів, вул. Запорізька, 16/3, код ЄДРПОУ 31978141) на користь Приватного науково-виробничого підприємства «ЛВ Маркет» (79024, місто Львів, вул. Б.Хмельницького, 176, код ЄДРПОУ 31896724) 11 483 грн. 20 коп. основного боргу, 685 грн. 84 коп. пені, 723 грн. 43 коп. інфляційних втрат та 1 827 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 07.07.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.