КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а/2570/3819/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
У Х В А Л А
Іменем України
08 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватної торгівельно-виробничої фірми «С.Т.С.-Сервіс» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2012 року приватна торгівельно-виробнича фірма «С.Т.С.-Сервіс» (далі - Позивач, ПТВФ «С.Т.С.-Сервіс») звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Відповідач, ДПІ у м. Чернігові) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2012 року №0004762320, №0004772320, №0004752320.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.05.2014 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності та безтоварності укладених Позивачем з ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо» договорів, на підставі яких ПНВФ «С.Т.С.-Сервіс» було зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток, сформовано податковий кредит та зменшено від'ємне значення з ПДВ.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у жовтні - листопаді 2012 року працівниками ДПІ у м. Чернігові було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПТВФ «С.Т.С.-Сервіс» з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ за вересень 2011 року, жовтень 2011 року, грудень 2011 року, березень 2012 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо» та у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період, що перевірявся, на загальну суму 30 057,00 грн., а також завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і податкового кредиту за 2011 року на 32,00 грн.; пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 13 903,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 09.11.2012 року №2355/22/24554849. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 20.11.2012 року: форми: «В4» №0004772320, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 32,00 грн.; форми «Р» №0004762320, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37 572,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 30 057,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 7 515,00 грн.); форми «Р» №0004752320, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 39 903,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 13 903,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.).
Вирішуючи питання про реальність укладених між Позивачем та ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо» договорів та, як наслідок, правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції встановив наступне.
Між ПТВФ «С.Т.С.-Сервіс» (Покупець) та ТОВ «Хозстройінвест» (Продавець) укладено договір №28 від 01.10.2011 року, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність електричний платформний візок ЕП 006.2 у кількості 1 шт. та своєчасно здійснити оплату на умовах даного Договору.
Факт виконання договірних зобов'язань, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: накладної (а.с. 66), податкової накладної (а.с. 67), рахунку (а.с. 68), банківської виписки (а.с. 70).
Крім того, між вказаними контрагентами укладено договір №120 від 01.12.2011 року, за умовами якого Постачальник (ТОВ «Хозстройсервіс») зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець (ПТВФ «С.Т.С.-Сервіс») зобов'язується прийняти у власність універсальний електричний навантажувач ЕВ 687.33.10 у кількості 1 шт. та своєчасно здійснити оплату на умовах даного Договору.
На переконання суду першої інстанції реальність даного договору підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: накладної (а.с. 71), податкової накладної (а.с. 72), банківської виписки (а.с. 74).
Також між зазначеними суб'єктами господарювання укладено договір №48 від 25.03.2012 року, за умовами якого Продавець (ТОВ «Хозстройсервіс») зобов'язується поставити і передати у власність Покупця (ПТВФ «С.Т.С.-Сервіс»), а Покупець зобов'язується прийняти у власність автонавантажувач ДВ 1790.33.20 (б/в) у кількості 1 шт. та своєчасно здійснити оплату на умовах даного Договору.
Виконання зазначених умов договору підтверджується, на думку суду першої інстанції, наявними у матеріалах справи копіями: накладної (а.с. 75), податкової накладної (а.с. 76), рахунку (а.с. 77), банківських виписок (а.с. 78).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Крузо» (Продавець) та ПТВФ «С.Т.С.-Сервіс» (Покупець) укладено договір №52 від 22.09.2011 року, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти запасні частини до ткацького станка типу СТБ згідно специфікації №1 додатку на даного договору.
Реальність даного договору підтверджується, на думку суду першої інстанції, наявними у матеріалах справи копіями: накладної (а.с. 79), податкової накладної (а.с. 80), рахунку (а.с. 81), банківської виписки (а.с. 82).
При цьому судом першої інстанції встановлено, що у подальшому Позивачем було реалізовано придбаний у контрагентів товар ПАТ «Кривбасзалізрудком» (а.с. 148-154), ВАТ «Южний горно-обогатительный комбинат» (а.с. 155-159), ПАТ «Ічнянський завод сухого молока і масла» (а.с. 160-168), АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат» (а.с. 169-174).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними укладених Позивачем з ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо» договорів немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемною угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.
Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам.
При цьому, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.
При цьому наявні у матеріалах справи копії накладних містять відомості щодо особи, уповноваженої отримати товар від контрагентів Позивача, та реквізитів на отримання такого товару.
Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених Позивачем з ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останніх.
Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ та від'ємного значення податку на додану вартість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо» було зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.
Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПНВФ «С.Т.С.-Сервіс», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання. У зв'язку з чим судова колегія погоджується з твердженням Чернігівського окружного адміністративного суду про передчасність твердження податкового органу про фіктивний характер діяльності ПНВФ «С.Т.С.-Сервіс» на підставі викладених в акті перевірки ПП «Крузо» відомостей.
Крім того, посилання Апелянта на використання у ході перевірки Позивача актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Хозстройсервіс» колегія суддів оцінює критично, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватної торгівельно-виробничої фірми «С.Т.С.-Сервіс» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 08.07.2014 |
Оприлюднено | 11.07.2014 |
Номер документу | 39704896 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Степанюк А.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні