Рішення

від 09.07.2014 по справі 902/878/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 липня 2014 р. Справа № 902/878/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Заступника прокурора міста Вінниці в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України у особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Вінницького відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, м. Вінниця

до : Фермерського господарства "Величків", с.Покутине, Шаргородський район, Вінницької області

про стягнення 76 000 грн заборгованості

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю

Прокурора: Стецюк Н.Д., посвідчення № 014808 від 24.01.2013 р.

За участю представників:

позивача : Вельгус Ю.В., довіреність від 06.07.2012 р., посвідчення № 91 від 26.06.2012 р.

відповідача: Величко Н.О., голова господарства, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області 03.10.2003 р.

ВСТАНОВИВ :

Заступник прокурора м.Вінниці звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України в особі Українського державного фонду підтримки фермерського господарства в особі Вінницького відділення Українського державного фонду підтримки фермерського господарства до Фермерського господарства "Величків" про стягнення 76 000 грн заборгованості за договором № 17 про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству від 15.09.2009 р.

Ухвалою суду від 25.06.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/878/14 та призначено її до розгляду на 09.07.2014 р.

В засіданні суду та в поясненнях від 09.07.2014 р. представник відповідача позовні вимоги в сумі 76 000 грн визнав повністю та звернувся з клопотання про відстрочку виконання рішення до 31.12.2014 р.

Прокурор та представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримали в повній сумі та не заперечували проти відстрочки стягнення борг в сумі 76 000 грн до 31.12.2014 р.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

15.09.2009 р. між Українським державним фондом підтримки фермерського господарства та Фермерським господарством "Величків" було укладено договір № 17 про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерського господарства (а.с.10, т.1).

За умовами Договору Укрдержфонд (Вінницьке відділення) зобов'язується надати фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі фермерському господарству в сумі 100 000 грн, а фермерське господарство зобов'язується використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку (допомогу) у визначений Договором строк (розділ 1 Договору).

Метою надання фінансової підтримки (допомоги) відповідно до розділу 2 Договору є придбання поголів'я свиней , корів, будівельних матеріалів.

Укрдержфонд зобов'язаний надати у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу зазначену в Договорі суму фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі (п.3.2.1 Договору).

Відповідно до умов договору Фермерське господарство зобов'язане у місячний термін з моменту отримання коштів надати Укрдержфонду (Вінницькому відділенню) документи, що підтверджують цільове використання коштів фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі (п. 3.4.1 Договору).

Пунктом 3.4.2. Договору сторони домовились, що Фермерське господарство зобов'язане повернути фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі Укрдержфонду (Вінницькому відділенню) згідно з встановленим графіком: до 01 грудня 2010 р. в сумі 10 000 грн; до 01 грудня 2011 року в сумі 15 000 грн; до 01 листопада 2012 року в сумі 25 000 грн; до 01 грудня 2013 року в сумі 50 000 грн.

Згідно з розділом 3 Договору фінансова підтримка (допомога) надається Фермерському господарству терміном до 01 грудня 2013 року та повертається згідно з графіком встановленим пунктом 3.4.2. Договору.

Як встановлено судом, на виконання умов вказаного вище договору 28.09.2009 р. позивачем було перераховано відповідачу фінансову підтримку (допомогу) в сумі 100 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 285 від 28.09.2009 р. та не заперечується відповідачем по справі (а.с.12, т.1).

Свідченням того, що дані кошти перераховані відповідачу саме на виконання умов договору № 17 від 15.09.2009 р. є посилання в призначенні платежу платіжного доручення № 285 від 28.09.2009 р. саме на зазначений договір.

Після отримання фінансової підтримки (допомоги) на умовах Договору № 17 від 15.09.2009 р. відповідач за період з 14.12.2010 р. по 21.12.2012 р. повернув позивачу 24 000 грн, що стверджується виписками з банку за вказаний період, а саме: 14.12.2010 р. - 6 000 грн, 10.10.2012 р. 12 000 грн та 21.12.2012 р. - 6 000 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача по поверненню фінансової підтримки (допомозі) за Договором № 17 від 15.09.2009 р. складає 76 000 грн 00 коп.

Так як, відповідач тривалий час не здійснював повернення отриманих коштів, 21.01.2014 р. позивач надіслав на адресу відповідачу претензію № 1 від 21.01.2014 р. про повернення отриманих коштів за Договором № 17 від 15.09.2009 р. в сумі 76 000 грн, яка, згідно поштового повідомлення №2355300125611, була вручена останньому 24.01.2014 р. та залишена ним без відповіді і оплати (а.с.15, т.1).

Неповернення відповідачем отриманих коштів фінансової підтримки (допомоги) в добровільному порядку спонукала позивача звернутись із відповідною заявою до прокурора м. Вінниця, а останнього, в свою чергу, з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

Надаючи правову кваліфікацію договору № 17 про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству від 15.09.2009 р., суд з огляду на його зміст та положення цивільного законодавства приходить до висновку, що останній є договором позики, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов Договору , а саме пункту 4.1, відповідач отримував кошти від позивача терміном до 01.12.2013 р. та повинен був їх повернути за графіком встановленим сторонами в пункті 3.4.2. Договору, що ним зроблено не було.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що на день розгляду справи в суді відповідач не надав суду доказів щодо повернення решти суми позики в розмірі 76 000 грн, позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними.

Також в судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду строком до 31.12.2014 р.

Заслухавши думку прокурора та позивача щодо поданого клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду, які не заперечували щодо його задоволення в усних поясненнях (позивача також в письмовому вигляді шляхом проставлення відмітки безпосередньо на клопотанні), давши йому оцінку, суд дійшов висновку про його задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вказано, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

В п.7.2 вказаної постанови пленуму зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Приймаючи рішення про відстрочку виконання рішення суду суд взяв до уваги причини виникнення заборгованості (неотримання прибутку, фінансова криза, зростання інфляційних процесів в державі, сімейні обставини тощо).

Крім того відстрочуючи виконання рішення суд взяв до уваги процесуальну позицію прокурора та позивача, яка зводиться до відсутності заперечень щодо вказаної процесуальної дії.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Дійшовши висновку про повне задоволення позову суд врахував процесуальну позицію відповідача, яка свідчить про повне визнання ним позовних вимог .

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

09.07.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, п.6 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Величків", вул.Шкільна, 49, с.Покутине, Шаргородський район, Вінницька область, 23554 (ідентифікаційний код - 36394481) на користь Вінницького відділення Українського державного фонду підтримки фермерського господарства, вул. Соборна, 15А, м. Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 13320947) - 76 000 грн 00 коп. - заборгованості по поверненню фінансової підтримки (допомоги).

3. Стягнути з Фермерського господарства "Величків", вул.Шкільна, 49, с.Покутине, Шаргородський район, Вінницька область, 23554 (ідентифікаційний код - 36394481) в доход Державного бюджету України 1 827 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Заяву відповідача б/н від 09.07.2014 р. відстрочку виконання рішення суду задовольнити.

5. Відстрочити виконання рішення суду у справі № 902/878/14 до 31.12.2014 р.

6. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11 липня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.