Рішення

від 04.07.2014 по справі 906/622/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" липня 2014 р. Справа № 906/622/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко І.В. - довіреність від 07.03.2014;

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства Національна енергетична компанія "Укренерго" (м.Київ) в особі Відокремленого підрозділу "Держенергонагляд у Центральному регіоні" (м.Київ)

до Житомирської міської організації Партії регіонів (м.Житомир)

про стягнення 6550,86 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 6550,86 грн., з яких 5611,97 грн. основної заборгованості, 388,28 грн. пені, 217,00 грн. 3% річних, 333,61 грн. інфляційних.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив. 11.06.2014 та 24.06.2014 на адресу суду повернулись копії ухвал господарського суду Житомирської області від 27.05.2014 та від 10.06.2014, направлені відповідачу за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 3, з відмітками відділення поштового зв'язку: "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 123-128).

В процесі розгляду справи, з метою підтвердження відомостей щодо відповідача, судом було здійснено електронний запит та отримано Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 105), згідно якого юридична адреса відповідача відповідає вказаній у позовній заяві.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи наявні у справі документи, суд вважає, що відсутність представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, згідно ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані до справи документи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 04 вересня 2012 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та Житомирською міською організацією Партії регіонів (орендар, відповідач) було укладено Договір оренди №1266 (а.с. 9-11) за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 57 кв.м. на першому поверсі двоповерхового адміністративного будинку, що перебуває на балансі відокремленого підрозділу "Держенергонагляд у центральному регіоні"" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Балансоутримувач), належить до сфери Міністерства палива та енергетики України та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Старовільська, 2.

У відповідності до п. 5.11. Договору оренди, орендар зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг і сплаті земельного податку та з іншими організаціями, які надають послуги орендарю відповідно до чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2012 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (балансоутримувач, позивач) та Житомирською міською організацією Партії регіонів (користувач, відповідач) було укладено Договір №54 про відшкодування витрат (далі - Договір (а.с. 15-18), згідно п. 1.1. якого балансоутримувач зобов'язується забезпечувати утримання майна, що передається Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області в оренду Житомирській міській організації Партії регіонів відповідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а користувач зобов'язується своєчасно відшкодувати витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна, комунальні послуги, земельний податок (далі - утримання) у відповідності з умовами цього Договору.

Однак, як вказує позивач, в порушення умова Договору, відповідач здійснив лише часткову оплату вартості витрат на утримання майна.

Зазначає, що на адресу відповідача неодноразово направлялися листи та претензії з проханням здійснити розрахунки (а.с. 29-45), які залишені без відповіді та задоволення. Також були направлені Акти звірки, однак останні відповідачем не підписано (а.с. 46-54).

Вказує, що 23.09.2013, відповідно до Акту приймання-передачі орендованого нерухомого майна, підписаного уповноваженими представниками Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, позивача та відповідача, орендоване майно було звільнено відповідачем.

За даними позивача, станом на 23.04.2014 заборгованість відповідача складає 5611,97грн.

Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 388,28 грн. пені, 217,00 грн. 3% річних, 333,61 грн. інфляційних.

Відповідач за підставами пред'явлення та предметом позов не оспорив, доказів сплати боргу та відзиву на позовну заяву не надав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв'язку з виконанням умов Договору №54 від 31.08.2012 про відшкодування витрат (а.с. 15-18).

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами п. 2.1. Договору розмір відшкодування витрат на утримання орендованого майна залежить від обсягу послуг, які надаються балансоутримувачу постачальниками відповідних послуг і визначається в порядку і розмірі, визначених в п. 2.2. та калькуляції витрат (Додаток 1, що є невід'ємною частиною цього Договору).

Оплата вартості відшкодування витрат на утримання орендованого майна проводиться користувачем один раз на місяць на підставі наданого балансоутримувачем рахунку-фактури протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання Акту наданих послуг (п. 2.5. Договору).

При цьому, за умовами п. 2.4. Договору, Акт наданих послуг, на підставі якого виписується рахунок-фактура, повинен бути підписаний уповноваженими представниками сторін до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов вищевказаного Договору, за період з вересня 2012 по вересень 2013 позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури, а сторонами було підписано Акти виконаних робіт та на загальну суму 7028,99грн. (а.с. 55-81).

Таким чином, у відповідності до умов п. 2.5. Договору, відповідач зобов'язаний був провести розрахунки протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання Акту наданих послуг.

Однак, як було встановлено судом, вбачається з банківських виписок (а.с. 102-104) та розрахунку позивача (а.с. 25), відповідачем було лише частково проведено розрахунки - на суму 1417,02грн., внаслідок чого станом на час розгляду справи в суді, заборгованість відповідача перед позивачем за період з вересня 2012 по вересень 2013 (включно) склала 5611,97грн.

Вказана сума боргу вбачається з довідки позивача (а.с. 119) та підтверджується сторонами в підписаному Акті звірки взаємних розрахунків (а.с. 117-118).

У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вказаних обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 5611,97грн. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати витрат на утримання майна користувачу нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання, що діє на даний період, за кожен день прострочення платежу.

Згідно п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вказані норми, у зв'язку з тим, що Договором не передбачено період нарахування пені, останню слід нараховувати в межах шестимісячного строку.

З розрахунку позивача (а.с. 26) вбачається, що пеня останнім нарахована по кожному акту окремо за період з 23.04.2013 по 06.11.2013 тобто, за шість місяців, які передували зверненню до суду, що суперечить приписам п.6 ст. 232 ГК України та ст. 253 ЦК України, якою передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Оскільки укладеним між сторонами Договором інших строків нарахування пені не передбачено, а згідно пункту п. 2.5. Договору, відповідач зобов'язаний був провести розрахунки протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання акту наданих послуг, то, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня має обчислюватись за 6 місяців, з дня, наступного після спливу вищевказаних 10 днів по кожному з таких актів.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені за шість місяців, як передбачено частиною шостою статті 232 ГК України, виходячи з визначеного позивачем періоду її нарахування, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявлена сума пені складає 146,86грн. В частині стягнення 241,42грн. пені слід відмовити.

Крім того, позивачем, на підставі ст. 625 ЦК України, нараховано до стягнення з відповідача 333,61грн. інфляційних та 217,00грн. 3% річних.

Так, приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.28), дійшов висновку, що останні в сумі 217,00грн. нараховані позивачем обґрунтовано та вірно.

Що стосується інфляційних, то відповідно до Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням індексу інфляції, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Відповідно до Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №6.2.-97р. від 04.04.1997р., у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Враховуючи викладене, проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що при визначенні їх суми позивачем було невірно визначено період, за який слід здійснювати такі нарахування, тобто не було враховано вищезазначені рекомендації Верховного Суду України, у зв'язку з чим обґрунтовано заявлена до стягнення сума інфляційних становить 199,22грн. В частині стягнення 134,39грн. інфляційних слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів погашення заборгованості не надав.

Отже, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, копії яких долучено до матеріалів справи, підлягає задоволенню на суму 6175,05 грн., з яких 5611,97 грн. основної заборгованості, 146,86 грн. пені, 217,00 грн. 3% річних, 199,22 грн. інфляційних. В частині стягнення 241,42грн. пені та 134,39грн. інфляційних слід відмовити.

При цьому суд враховує приписи п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яким визначено, що відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що с т о р о н о ю у справі є ю р и д ич н а о с о б а, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії N 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житомирської міської організації Партії регіонів (10014, Житомирська обл., м. Житомир, Богунський р-н., вул. Київська, буд.3, ід. код 26018003)

на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Держенергонагляд у Центральному регіоні" (04080, м. Київ, Подільський р-н., вул. Фрунзе, буд. 62-Б, ід. код 34190738):

- 5611,97 грн. основної заборгованості;

- 146,86 грн. пені;

- 217,00 грн. 3% річних;

- 199,22 грн. інфляційних;

- 1827,00грн. судового збору.

3. В частині стягнення 241,42грн. пені та 134,39грн. інфляційних суд відмовляє.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.07.2014.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек. з пов. про вруч.).