Постанова

від 08.07.2014 по справі 906/198/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

08 липня 2014 року Справа № 906/198/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" на рішення господарського суду Житомирської області від 10.04.14 р. у справі №906/198/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бадваси" (м. Київ)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" (с. Йосипівка, Ружинський район, Житомирська область)

про стягнення 109890,40 грн.

З оголошенням перерви у судовому засіданні

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бадваси" звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" про стягнення з відповідача 109890,40грн. заборгованості, з яких: 105000,00 грн. - основний борг, 4890,40 грн. - 3%річних.

10.04.14р. відповідно до заяви ТзОВ "Бадваси" збільшено розмір позовних вимог: стягнути з відповідача 105000,00 грн. основного боргу, 2845,50 грн. - інфляційних втрат, 5434,09 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.04.2014 р. у справі №906/198/14 (суддя Кудряшова Ю.В.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Бадваси" до товариства з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" про стягнення 109890,40 грн. - задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Бадваси" 105000,00 грн. основного боргу, 5434,09 грн. - 3% річних (згідно ухвали від 25.04.2014р. про виправлення описки), 2845,50 грн. - інфляційних, а також 2265,50 грн. сплаченого судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 80, 81).

В скарзі підтверджує факт виникнення між позивачем і відповідачем договірних відносин з поставки товару за яким позивач поставив засоби захисту рослин на загальну суму 256320,90 грн. Стверджує, що ним сплачено 171320,90 грн., що підтверджується виписками по рахунках від 01.11.2013р., 07.11.2013р., 16.11.2013р., 24.12.2013р., 18.01.2014р., 18.02.2014р. та платіжним дорученням №76 від 09.04.2014р., а тому скаржник вважає, що суд першої інстанції не вірно встановив суму оплаченого товару.

Апелянт стверджує, що між сторонами не було обумовлено конкретного строку оплати за поставлений товар, отже в даному випадку слід керуватися приписами ч.2 ст.530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки вимога про оплату решти товару від позивача скаржнику не надходила, останній вважає, що суд мав відмовити у позові в частині стягнення з відповідача 105000,00 грн. бору, оскільки на день подання позову строк оплати товару не настав.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 10.04.2014р. у справі №906/198/14, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТзОВ «Бадваси» відмовити.

Ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду від 20.06.2014р. відновлено ТзОВ «Йосипівське» строк на подання апеляційної скарги, прийнято скаргу до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 78, 79).

Позивач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу (вх.№13001/14 від 27.06.2014р.), в якому заперечує проти доводів скаржника.

Зокрема, зазначає, що на дату подачі позову, залишок боргу відповідача становив 105000,00 грн., оскільки позивач подав позовну заяву до господарського суду 17.02.2014р., відповідач оплатив частину боргу в сумі 15000 грн. також 17.02.2014р., тобто в день подачі позову.

На твердження відповідача про сплату ним 09.04.2014р. частини боргу в розмірі 5000,00 грн., позивач стверджує, що ця сума не надходила на рахунок товариства, що підтверджується бухгалтерською довідкою. Вважає надане позивачем платіжне доручення неналежним доказом, оскільки останнє без підписів та без відмітки установи банку.

Посилаючись на норми ст.222 Господарського кодексу України, ст.ст.530, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 02.07.2014р. представники відповідача підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній. Просять суд рішення господарського суду Житомирської області від 10.04.14 р. у справі №906/198/14 скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити. Представник позивача заперечив апеляційну скаргу, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В судовому засіданні оголошено перерву до 08.07.2014р.

07.07.2014р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про доповнення до відзиву на апеляційну скаргу (вх. №13583/14), в якій зокрема просить врахувати при прийнятті рішення, що вимога про сплату заборгованості відповідачу ставилась. Це підтверджується: направленою відповідачу вимогою про сплату заборгованості вих.№247/1 від 12.12.2013р., рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача 14.12.2014р. фіскальним; чеком установи зв'язку «Укрпошта» про відправлення рекомендованого листа на адресу ТзОВ «Йосипівське» від 12.12.2013р.

Від ТзОВ "Йосипівське" надійшла заява, в якій відповідач просить розглядати апеляційну скаргу за відсутності його представника (вх. №13624/14 від 08.07.2014р.).

У судове засідання 08.07.2014р. сторони не забезпечили явку своїх представників, про час та місце розгляду скарги були повідомлені у встановленому порядку.

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бадваси" на підставі усної домовленості поставило товариству з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" товар - засоби захисту рослин на загальну суму 256320,90 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, які долучені до матеріалів справи (арк.справи 9-15).

Відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 66320,90 грн., на підтвердження чого в матеріалах справи містяться банківські виписки по рахунках (арк.справи 16-20, 87):

- виписка по рахунку від 31.10.2013р. на суму 10000,00 грн.;

- виписка по рахунку 06.11.2013р. на суму 80000 грн.;

- виписка по рахунку 15.11.2013р. на суму 20000,00 грн.;

- виписка по рахунку 23.12.2013р. на суму 26320,90 грн.,

- виписка по рахунку 17.01.2014р. на суму 15000,00 грн.,

- виписка по рахунку 17.02.2014р. на суму 15000,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати товару, станом на день звернення позивача з позовом до суду першої інстанції у відповідача перед позивачем існувала заборгованість у сумі 90000,00 грн.

Судом першої інстанції не було встановлено факту здійснення відповідачем оплати позивачу 15000 грн. 17.02.2014р., що призвело до помилкового висновку, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість у сумі 105000,00 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Крім цього п.п.1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України передбачено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до положень п.4.4 Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Тому, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають стягненню у сумі 90000,00 грн. Зважаючи на здійснену 17.02.2014р. оплату відповідачем основного боргу на суму 15000 грн., у цій частині провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 105000,00 грн.

Як встановлено ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).

Позивачем заявлено до стягнення 5434,09 грн. 3% річних. Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок позивача (арк.справи 32), колегія суддів дійшла висновку, що розмір 3% річних складає 5386,01 грн., отже, дана вимога підлягає частковому задоволенню.

Також, колегією суддів перевірено розрахунок інфляційних, в результаті чого встановлено, що їх сума становить 3084,08 грн., а не встановлені судом першої інстанції 3598,10 грн. Оскільки клопотання про вихід за межі позовних вимог заінтересована сторона не подала, обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення є заявлена сума інфляційних - 2845,50 грн.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до висновку, що доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги, згідно ст.103 ГПК України, зокрема має право: скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

За таких обставин наявні підстави, визначені ст. 104 ГПК України, для скасування рішення господарського суду Житомирської області від 10.04.2014р. у справі №906/198/14.

Витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України та з врахуванням того, що спір виник з вини відповідача.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" на рішення господарського суду Житомирської області від 10.04.14 р. у справі №906/198/14- задоволити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 10.04.14 р. у справі №906/198/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Йосипівське" (13642, Житомирська область, Ружинський район, с. Йосипівка, вул. Грушевського, 1, ід.код 36731591) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бадваси" (факт. адреса: 03178, м.Київ, вул.Академіка Заболотного, 150А оф.103; юр.адреса: 03027, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Новосілки, вул.Садова, 17 кв.5, ід. код 34779207) 90000 (дев'яносто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 5386 (п'ять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 01 коп. - 3% річних, 2845 (дві тисячі вісімсот сорок п'ять) грн. 50 коп. - інфляційних, а також 2264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 56 коп. сплаченого судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 15000 грн. основного боргу припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України

У стягненні 48,08 грн. 3% річних - відмовити.

Видачу наказів доручити господарському суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.