Рішення

від 24.06.2014 по справі 905/2431/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.06.2014 Справа № 905/2431/14

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Чистюхіній Ю.А, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕТСИНТЕЗ", м. Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДА-КОМ", м. Донецьк

про: стягнення суми боргу у розмірі 11276,76грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТСИНТЕЗ", м. Харків звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДА-КОМ", м. Донецьк про стягнення суми боргу у розмірі 11276,76грн.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 20.05.2014р. справу було передано на розгляд судді І.А.Бойко у зв'язку з находженням судді Левшиної Я.О. у відрядженні ( а.с.99).

Розпорядженням в.о голови господарського суду Донецької області від 26.05.2014р. справу передано на розгляд судді Я.О. Левшиній у зв'язку з поверненням її з відрядження. (а.с. 100)

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання грошових зобов'язань за поставлений товар відповідно до видаткової накладної № 3433 від 29.08.2013р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість ( а.с.6).

На підтвердження вказаних обставин позивачем надав: видаткову накладну № 3433 від 29.08.2013; довіреність № 2 від 02.08.2013р. на отримання товару; вимогу № 805 від 14.03.2014р.; акт взаєморозрахунку з супровідним листом та докази направлення його відповідачу (а.с.а.с. 6,7, 8, 10-12).

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: замовлення покупця № 3105 від 29.08.2013р., податкова накладна № 357 від 29.08.2013р., рахунок на оплату № 3231 від 29.08.2023 р.; довідка про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, оборотно-сальдова відомість по рахунку 3261 за 01.01.2013-23.04.2014р.р., клопотання № 1260 від 28.04.2014р. представника позивача про розгляд справи за його відсутності у зв'язку з неможливістю направити до суду свого представника та долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.а.с. 23,24-25, 26, 33, 34-35)

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву на позовну заяву не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та увитягу з ЄДРПОУ.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ місцезнаходження юридичної особи, а саме ТОВ ТОВ «МЕДА-КОМ» є: 83003, Донецька область, м. Донецьк, Калінінський район, вул. Лівобережна, б. 11. (а.с. 34)

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідачеві було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання Відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність представника належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не можуть вважатися належною підставою для подальшого відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи сторони в усній формі домовились про поставку товару, а саме медичних препаратів ( 40 найменувань) на загальну суму 11276,76грн.

29.08.2013р. згідно замовлення покупця № 3105 від 29.082013р. замовлений товар був виданий представнику покупця ( а.с.23).

Зазначений вище товар був прийнятий відповідачем за видатковою накладною № 3433 від 29.08.2013р. уповноваженою особою Борисовою Є.Г. (паспорт серія НОМЕР_1 виданий Кіровським РВ ДГУ УМВД України в Донецькій області від 25.04.1996р.), яка діяла від відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДА-КОМ» ( 83003, м. Донецьк, вул. Лівобережна, б. 11), на підставі довіреності № 2 від 29.08.2013р. та отримала матеріальні цінності на загальну суму 11276,76грн. ( а.с.6, 7)

Позивач звертався до відповідача із вимогою про сплату заборгованості за отриманий товар в сумі 11276,76грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, але вона не була задоволена відповідачем ( а.с. 8).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача заборгованості за поставлений товар відповідно до видаткової накладної № 3433 від 29.08.2013р. у розмірі 11276,76грн. ( а.с.6)

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача із замовленням № 3105 від 29.08.2013р. на отримання товару на суму 11276,76грн. в якому визначено предмет поставки, кількість, ціна та загальна сума поставки. (а.с. 23).

На підставі даного замовлення позивачем був виставлений рахунок № 3231 від 29.08.2013р., в якому визначено предмет поставки, кількість, ціна та загальна сума поставки (а.с. 26).

За правовою природою замовлення покупця № 3105 від 29.08.2013р. - є пропозицією укласти договір, який в установлені строки не був відкликаний оферантом.

Виходячи з приписів статті 641 Цивільного кодексу України правові наслідки оферти пов'язуються не з самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (у даному випадку прийняття товару), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Тобто позивач своїм рахунком № 3231 від 29.08.2013р. підтвердив укладання договору у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

При цьому, відповідач не зробив дії, направлені на відкликання своєї пропозиції укласти договір, що кореспондується з приписами статті 641 Цивільного кодексу України.

Таким чином, між сторонами відбулось укладення договору у спрощений спосіб відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.

Суд дійшов висновку, що правовідносини, які виниклі на його підставі регламентуються нормами параграфу 3 глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-268 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленого товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що поставлений товар за видатковою накладною № 3433 від 29.08.2013р. був отриманий довіреною особою відповідача на підставі виданої довіреності № 2 від 29.08.2013р. на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕТСИНТИЗ" матеріальних цінностей на суму 11276,76грн.

Факт отримання товару за спірною накладною відповідачем під час розгляду справи не спростовано. Крім того, до матеріалів справи додане замовлення покупця № 3105 від 29.08.2013 на суму 11276,76грн., податкова накладна № 357 від 29.08.2013р. та рахунок на оплату № 3231 від 29.08.2013р. на суму 11276,76грн. (а.с. 23-26).

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 11276,76грн.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, у розмірі, визначеному позивачем.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 253, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 193, 216-218, 230, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 48, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТСИНТЕЗ», м. Харків (61001, м. Харків, вул. Смольна, 30 ЄДРПОУ 31061220) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДА-КОМ», м. Донецьк ( 83003, м. Донецьк, вул. Лівобережна, б.11, ЄДРПОУ 37379569) про стягнення суми основного боргу у розмірі 11276,76грн. задовольнити у повному обсягу.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДА-КОМ», м. Донецьк ( 83003, м. Донецьк, вул. Лівобережна, б.11, ЄДРПОУ 37379569) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТСИНТЕЗ», м. Харків (61001, м. Харків, вул. Смольна, 30 ЄДРПОУ 31061220) суму основного боргу у розмірі 11276,76грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 24.06.2014р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2014р.

Суддя Я.О. Левшина

305-69-11

надруковано 3 прим.:

1 - ГСДО,

1 - позивачу

1 - відповідачу