ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/4893/14 08.07.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаки Плюс»
до Приватного акціонерного товариства «Меблева фабрика «Лагода»
про стягнення 35 969, 95 грн.
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Полякова К.В.
Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
від позивача: Бойко В.В. за довіреністю № 13/89-СС від 16.05.2014 р.;
від відповідача: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаки Плюс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Меблева фабрика «Лагода» (далі - відповідач) про стягнення 35 969, 95 грн. боргу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2014 р. порушено провадження у справі № 910/4893/14, розгляд справи призначено на 15.04.2014 р. При цьому, в порядку підготовки справи до розгляду у позивача витребувано всю первинну документацію, складену на виконання зобов'язань за спірним Договором та докази здійснення відповідачем часткової оплати товару.
15.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 15.04.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 27.05.2014 р.
22.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 27.05.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю надання суду додаткових доказів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р. розгляд справи було відкладено на 10.06.2014 р.
10.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 10.06.2014 р. суд виніс ухвалу про призначення колегіального розгляду справи.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. справу № 910/4893/14 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Полякова К.В., Цюкало Ю.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/4893/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 08.07.2014 р.
Представник відповідача в судове засідання 08.07.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 08.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
15.06.2005 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 15/06, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався на підставі отриманих заявок від покупця постачати та передавати у власність, а покупець приймати та оплачувати лакофарбові матеріали, що зазначені в специфікації (Додаток № 1 до Договору), для їх використання при виготовленні меблів.
Відповідно до п. 2.7. Договору факт передачі товару покупцю підтверджується актом приймання-передачі товару (накладаними), що підписуються уповноваженими представниками сторін.
Згідно з п. 2.8. Договору право власності на товар від продавця до покупця переходить в момент фактичної передачі товару.
Вартість договору визначається як загальна вартість поставленого товару, що вказана в актах прийому-передачі (накладаних) (п. 3.5. Договору).
Відповідно до п. 3.6. Договору сторонами було визначено, що покупець сплачує 100 % вартості товару протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання акту прийому-передачі товару.
Пунктом 8.4. Договору сторони встановили, що він набирає сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2005 р. Якщо жодна із сторін за один місяць до дня закінчення цього Договору не заявить про свій намір припинити дію цього Договору, він автоматично продовжується на один рік на тих самих умовах.
Доказів звернення сторін одна до одної з пропозицією припинити вказаний Договір до матеріалів справи не представлено, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про те, що він не припинив свою дію й на момент розгляду цього спору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу товар, який в порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем.
При цьому, 01.09.2007 р. сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача на вказану дату склало 80 000, 00 грн.
В подальшому позивач поставив відповідачу продукцію на суму 807 497, 72 грн., що було оформлено складеними сторонами видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору.
В свою чергу, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого та неповернутого товару належним чином повністю не виконав, сплативши позивачу лише 851 527, 77 грн., внаслідок чого за ним станом на момент розгляду цього спору рахується 35 969, 95 грн. заборгованості.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
В той же час, як зазначалось вище, сторони передбачили, що покупець сплачує 100 % вартості товару протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання акту прийому-передачі товару.
За змістом п. 3.5. Договору під актами прийому-передачі товару сторони розуміють видаткові накладні.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Меблева фабрика «Лагода» (03056, місто Київ, вулиця Польова, будинок 21, код ЄДРПОУ 00275240) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаки Плюс» (04116, місто Київ, вулиця Довнар-Запольського, будинок 2/20, квартира 39, код ЄДРПОУ 31926706) 35 969 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 95 коп. основного боргу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 11.07.2014 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді К.В. Полякова
Ю.В. Цюкало
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 08.07.2014 |
Оприлюднено | 14.07.2014 |
Номер документу | 39727196 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ломака В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні