Постанова

від 09.07.2014 по справі 910/2064/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа№ 910/2064/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Шапрана В.В.

за участю представників:

від позивача - Панченко Р.В., довіреність № б/н від 26.09.12;

від відповідача - Колесніков Д.В., довіреність № б/н від 05.02.2014,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2014 у справі № 910/2064/14 (суддя Чебикіна С.О.) за позовом дочірнього підприємства "Агроцентр ЄвроХім-Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" про стягнення 744 098,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Агроцентр ЄвроХім-Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" про стягнення 744 098,53 грн., з яких: 652 407, 48 грн. - передплата за непоставлений товар, 63 153, 11 грн. - пеня за несвоєчасну поставку товару, 22 562,56 грн. - 3% річних, 5 975, 38 грн. - інфляційні.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2014 у справі № 910/2064/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 652 407 грн. 48 коп. боргу, 63 153 грн. 11 коп. пені, 22 562 грн. 56 коп. 3% річних; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині не поставки товару в передбачені договором строки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста від 16.04.2014 у справі № 910/2064/14 скасувати в частині задоволення вимог про стягнення пені та 3% річних.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на адресу відповідача не направлялась вимога про повернення передплати, тобто не було дотримано необхідної умови, яка обов'язково повинна передувати зверненню до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати товару.

Крім цього, апелянт посилається на те, що нарахування пені можливо проводити тільки за невиконання грошового зобов'язання, а оскільки в даному випадку відповідачем порушено умови договору в частині поставки товару, то пеня не нараховується.

Також, в апеляційній скарзі зазначається про неправомірність задоволення позовної вимоги про стягнення і 3% річних, оскільки відповідачем порушено виконання зобов'язання з поставки товару, тобто не грошове зобов'язання, а договором не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами.

В ході здійснення апеляційного провадження відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/2064/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" до дочірнього підприємства "Агроцентр ЄвроХім-Україна" про визнання недійсним пункту 5.2 договору поставки мінеральних добрив №П04-АС-01 від 22.01.2013.

Так, відповідач обґрунтовуючи недійсність зазначеного пункту договору посилається на те, що нарахування пені можливо проводити тільки за невиконання грошового зобов'язання, а оскільки в даному випадку відповідачем порушено умови договору в частині поставки товару, то пункт 5.2 договору підлягає визнанню недійсним.

В обґрунтування клопотання заявник посилається на те, що вимога позивача у даній справі про стягнення пені заявлена на підставі пункту 5.2 договору поставки мінеральних добрив №П04-АС-01 від 22.01.2013, який на даний час оскаржується, тому відповідач вважає, що у випадку визнання його недійсним будуть відсутні і правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення пені.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про його відхилення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Виходячи зі змісту вимог вищезазначеної статті, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що унеможливлюють її розгляд по суті заявлених позовних вимог до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому, висновок суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, що підтверджують не тільки пов'язаність справ, але й неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Крім того, слід зазначити, що згідно п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд наділений повноваженнями самостійно, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору у справі договір, якщо він суперечить законодавству, належним чином обґрунтувавши необхідність застосування такого захисту прав і законних інтересів сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази, керуючись законом.

У даному випадку, при розгляді вимоги позивача про стягнення пені господарський суд має правові підстави надання оцінки відповідності пункту 5.2 договору чинному законодавству, про що і буде наведене нижче у даній постанові.

Таким чином, у наведеній ситуації відсутні дійсні обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України можуть свідчити про неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи та бути підставами для зупинення провадження у справі.

На підставі наведеного, клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі відхиляється колегією суддів за необґрунтованістю.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 09.07.2014 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні 09.07.2014 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню в частині задоволенні позовної вимоги про стягнення 3% річних з прийняттям нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні даної позовної вимоги, з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія", як постачальником та дочірнім підприємством "Агроцентр ЄвроХім-Україна", як покупцем 22.01.2013 укладено договір поставки мінеральних добрив №П04-АС-01.

Згідно предмету даного договору постачальник зобов'язався поставити (передати у власність покупця) в передбачені цим договором строки, а покупець прийняти сульфат амонію кристалічний та/або карбамід, та вчасно оплатити його повну вартість (п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди від 11.03.2013).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що ціна, кількість, асортимент, строки і пункти поставки товару обумовлюються в додатках або специфікаціях до даного договору, які погоджуються сторонами попередньо, додаються до цього договору та є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.5 договору, якщо постачальник, отримавши повну суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Постачальник зобов'язаний поставити покупцеві товар у строки, кількості, асортименті та на умовах, визначених даним договором та додатками (специфікаціями) до нього.

Згідно п. 4.1 договору ціна за одиницю товару та ціна за партію товару вказуються в специфікації (специфікаціях) та включають в себе ПДВ.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець здійснює 100 % попередню оплату кожної партії товару на підставі рахунку постачальника. Строк оплати визначається в специфікації.

Відповідно до п. 5.2 договору за порушення строків поставки та/або не поставку товару постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару за кожен день затримки поставки.

Сторонами договору було підписано наступні специфікації: №1 від 01.02.2013р. на суму 4 578 000, 00 грн., №2 від 01.02.2013р. на суму 4 548 600, 00 грн., №3 від 01.02.2013р на суму 6 552 000,00 грн., №4 від 12.03.2013р. на суму 3 915 000, 00 грн.

При цьому, умовою розрахунків в специфікаціях визначено попередню оплату, а строки поставки - у лютому-березні 2013 року.

На виконання умов договору позивачем було здійснено попередню оплату за товар в сумі 19 799 850, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 20-23) та не заперечується відповідачем.

Відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав частково на загальну суму 18 907 442, 52 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 24-59).

Товар на суму 892 407, 48 грн. відповідачем позивачу поставлено так і не було.

Згодом, а саме 31.10.2013, відповідачем було частково повернуто позивачу суму попередньої оплати за товар в розмірі 40 000, 00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с. 62).

Відповідачем зобов'язання з поставки товару на решту суми попередньої оплати (852 407, 48 грн.) виконано так і не було, як і не було повернуто позивачу зазначену суму коштів.

Оскільки, відповідач у визначені договором строки зобов'язань з поставки товару не виконав, кошти попередньої оплати в повному обсязі позивачу не повернув, останній звернувся до суду з позовом про стягнення коштів в сумі 852 407, 48 грн., як передплати за непоставлений товар.

Після порушення провадження у справі відповідачем було частково погашено заборгованість на загальну суму 200 000, грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с. 81-82).

Враховуючи наведене, позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив стягнути з відповідача 652 407, 48 грн. передплати за непоставлений товар.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Строки виконання обов'язку постачальника передати товар покупцю було передбачено сторонами у специфікаціях до договору у лютому - березні 2013 року.

Відповідач в повному обсязі не виконав своє зобов'язання з поставки попередньо оплаченого позивачем товару у встановлені специфікаціями терміни.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного з передбачених варіантів правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постанові від 22.04.2013 у справі № 30/5005/9383/2012.

За наведених обставин, доводи апелянта про те, що необхідною умовою, яка обов'язково повинна передувати зверненню до суду з позовом про повернення суми попередньої оплати товару, є пред'явлення продавцю вимоги про повернення коштів попередньої оплати, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю, оскільки, нормою ст. 693 Цивільного кодексу України прямо передбачено право покупця стягувати передплату у разі не передачі товару у встановлений договором строк.

Отже, оскільки відповідач не виконав в повному обсязі своє зобов'язання з поставки товару у встановлений строк, позивач цілком обґрунтовано вимагає повернення сплаченої передоплати в порядку позовного провадження.

Таким чином, місцевий господарський суд відповідно до повно та достовірно встановлених обставин справи та наведених положень законодавства дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 652 407, 48 грн., перерахованих як передоплата за товар.

Крім суми попередньої оплати позивачем заявлено до стягнення пеню за несвоєчасну поставку товару в сумі 63 153, 11 грн., 3% річних в сумі 22 562,56 грн. та інфляційні в сумі 5 975, 38 грн.

Судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу про стягнення пені за несвоєчасну поставку товару в сумі 63 153, 11 грн., з огляду на наступне.

У випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

В частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 договору за порушення строків поставки та/або не поставку товару постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару за кожен день затримки поставки.

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення не грошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Така правова позиція наведена і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/249 від 15.03.2011р.

З огляду на викладене доводи апелянта про те, що пеня нараховується тільки за невиконання грошового зобов'язання, а отже п. 5.2 договору підлягає визнанню недійсним, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з задоволенням вимог про стягнення пені в сумі 63 153, 11 грн., розрахунок якої перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Крім цього, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 5 975, 38 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Разом з тим, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції не виникає у випадку, зокрема, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Наведеної позиції також дотримується і Вищий господарський суд України у п. 5.2 Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

Оскільки, в даному випадку відповідачем порушено виконання зобов'язання з поставки товару, тобто не грошове зобов'язання, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 5 975, 38 грн. не підлягає задоволенню.

Стосовно задоволення судом першої інстанції вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22 562,56 грн., слід зазначити наступне.

Так, задовольняючи зазначену вимогу, суд першої інстанції виходив з того, що за прострочення продавцем виконання обов'язку поставити товар нарахування процентів здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України у розмірі встановленому ст. 625 Цивільного кодексу України.

Оскільки, договором не встановлено іншого розміру процентів, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача процентів у розмірі 3% річних.

Згідно ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами ч. ч. 1, 2 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, місцевим господарським судом не було враховано наступне.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.

Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 Цивільного кодексу України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена в п. 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

Отже, враховуючи те, що відповідачем порушено виконання зобов'язання з поставки товару, тобто не грошове зобов'язання, а договором не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України застосовуватися не може.

Таким чином, у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22 562,56 грн., слід відмовити.

Доводи представника позивача про те, що направляючи претензію відповідачу про повернення коштів, зобов'язання з поставки товару стало таким чином зобов'язанням з повернення коштів, тобто грошовим, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, оскільки жодні докази направлення претензій відповідачу з вимогами про повернення коштів у даній справі відсутні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, однак не правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, а відтак його висновки щодо наслідків розгляду даної справи в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22 562,56 грн. не є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22 562,56 грн. В решті рішення залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 14 310 грн. 49 коп. покладаються на відповідача.

Крім цього, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 240 грн. 43 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи те, що позивачем при розгляді справи судом першої інстанції було зменшено розмір позовних вимог, зайва сплачена ним за подачу позову сума судового збору у розмірі 4 000 грн. 02 коп. відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню дочірньому підприємству "Агроцентр ЄвроХім-Україна".

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2014 у справі № 910/2064/14 за позовом дочірнього підприємства "Агроцентр ЄвроХім-Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" про стягнення 744 098,53 грн. задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2014 у справі № 910/2064/14 про часткове задоволення позову скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 22 562,56 грн. В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов дочірнього підприємства "Агроцентр ЄвроХім-Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" про стягнення 744 098,53 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" (01021, м. Київ, вул. Шовковична, буд.13/2, кв. 118, код за ЄДРПОУ 33597703) на користь дочірнього підприємства "Агроцентр ЄвроХім-Україна" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 44, код за ЄДРПОУ 33102216) 652 407 грн. 48 коп. боргу, 63 153 грн. 11 коп. пені, та 14 310 грн. 49 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути дочірньому підприємству "Агроцентр ЄвроХім-Україна" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 44, код за ЄДРПОУ 33102216) з Державного бюджету України зайво сплачену суму судового збору за позовною заявою в сумі 4 000 грн. 02 коп.

Підставою для повернення є дана постанова підписана колегією суддів та скріплена гербовою печаткою суду.».

4. Стягнути з дочірнього підприємства "Агроцентр ЄвроХім-Україна" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 44, код за ЄДРПОУ 33102216) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна і хімічна компанія" (01021, м. Київ, вул. Шовковична, буд.13/2, кв. 118, код за ЄДРПОУ 33597703) 240 грн. 43 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи № 910/2064/14 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

В.В. Шапран