Рішення

від 10.07.2014 по справі 915/676/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року Справа № 915/676/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Д'яченко К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка", вул. Адмірала Макарова, 5/1, м. Миколаїв, 54030

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю транспортної фірми "Каміон", вул. Кірова, 240 А, м. Миколаїв, 54028

про стягнення заборгованості за Договором поставки № 147/13 від 22.05.2013 року в сумі 25 287, 42 грн., в тому числі: 24 947, 55 грн. - боргу; 162, 16 грн. - пені; 177, 71 грн. - 20% річних.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2, довіреність № 1 від 08.05.2014 року;

від відповідача Баштаннік Олексій Володимирович, довіреність № 41 від 02.06.2014 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю транспортної фірми "Каміон" про стягнення заборгованості за Договором поставки № 147/13 від 22.05.2013 року в сумі 25 287, 42 грн., в тому числі: 24 947, 55 грн. - боргу; 162, 16 грн. - пені; 177, 71 грн. - 20% річних.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.05.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 03.06.2014 року.

В судовому засіданні 03.06.2014 року було оголошено перерву до 19.06.2014 року.

В судовому засіданні 19.06.2014 року було оголошено перерву до 10.07.2014 року.

10.07.2014 року до канцелярії господарського суду Миколаївської області від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача борг у сумі 971, 65 грн., в тому числі: 463, 60 грн. - пені; 508, 05 грн. - 20 % річних. Подана суду заява мотивована тим, що відповідач визнав борг за договором поставки у розмірі 15 200, 00 грн. та 07.07.2014 року здійснив оплату за визнаною сумою боргу у розмірі 15 200, 00 грн., проте не сплатив пеню, 20% річних та не відшкодував судові витрати (арк. справи 53-54).

Розглянувши подану заяву від 10.07.2014 року, суд встановив наступне.

Частиною четвертою ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року з останніми змінами від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено наступне.

Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Пунктом 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року з останніми змінами від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Згідно ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Вказана заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості та заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені та 20 % річних. Загальна ціна позову позивачем зменшена.

Оскільки вищезазначена заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

Отже, судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням заяви від 10.07.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні 10.07.2014 року позовні вимоги з урахуванням заяви від 10.07.2014 року про зменшення розміру позовних вимог підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив наступне.

22.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка" та Товариством з обмеженою відповідальністю транспортна фірма "Каміон" було укладено Договір поставки № 147/13.

Відповідно до п. 1.1 Договору поставки позивач зобов'язався передати нафтопродукти у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити їх на умовах договору поставки.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки асортимент, кількість, ціна та умови поставки нафтопродуктів узгоджуються сторонами в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки відповідач зобов'язався сплатити повну вартість нафтопродуктів на підставі рахунку та/або додаткової угоди у термін, зазначений у рахунку і/або додатковій угоді. Відповідач не має права відмовитися від оплати нафтопродуктів після виставлення позивачем рахунку.

Відповідно до умов додаткової угоди № 10 від 23.01.2014 року до договору поставки, позивач зобов'язався передати нафтопродукти (дизельне пальне) у кількості 5 000 л на загальну суму 45 300, 00 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вказані нафтопродукти на умовах договору поставки. Згідно з п. 4 вказаної додаткової угоди відповідач зобов'язався проводити оплати повністю або частинами на підставі рахунку та/або додаткової угоди з моменту отримання товару.

Відповідно до видаткової накладної № 28 від 24.01.2014 року позивач поставив відповідачу, а останній прийняв дизельне пальне у кількості 5 000 л на загальну суму 45 300, 00 грн. разом з ПДВ.

23.01.2014 року позивачем відповідачу було надано рахунок № 39 від 23.01.2014 року на загальну суму 45 300, 00 грн., що повністю відповідає умовам договору поставки.

Відповідачем свої зобов'язання за договором поставки було виконано з порушенням строків оплати.

Із посиланням на приписи ст. 525, 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України та умови договору позивач просив суд стягнути з відповідача борг у сумі 971, 65 грн., в тому числі: 463, 60 грн. - пені; 508, 05 грн. - 20% річних.

Відповідачем подано суду письмові заперечення проти позову (арк. справи 48-49). Представник відповідача в судовому засіданні 10.07.2014 року заборгованість, заявлену позивачем до стягнення з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, визнав у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

22.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю транспортна фірма "Каміон" (далі - покупець) було укладено Договір поставки № 147/13 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати нафтопродукти (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору поставки (п. 1.1 Договору) (арк. справи 8-11).

Відповідно до п. 9.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного календарного року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін письмово не заявила про бажання розірвати договір, він вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Відповідно до п. 9.2 Договору всі додатки та Додаткові угоди, складені сторонами в ході виконання даного Договору, будуть його невід'ємною частиною і діяти з моменту підписання їх сторонами на умовах цього Договору, якщо інше не передбачено в самих додатках та Додаткових угодах.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі Договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 5 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами Договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, кількість, ціна та умови поставки товару узгоджуються сторонами в Додаткових угодах на підставі письмової заявки покупця, які є невід'ємною частиною цього договору. Загальну вартість цього договору складає сума всіх Додаткових угод до цього договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору покупець зобов'язується сплатити повну вартість товару на підставі рахунку та/або Додаткової угоди у термін, зазначений у рахунку і/або Додатковій угоді. Покупець не має права відмовитися від оплати товару після виставлення постачальником рахунку на підставі заявки покупця.

Відповідно до п. 2.3 Договору розрахунки проводяться в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Зобов'язання з оплати товару вважаються виконаними покупцем в момент зарахування грошових коштів за товар на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.5 Договору постачальник зобов'язується надати покупцю для підписання акти прийому-передачі товару. Акти прийому-передачі товару підписуються сторонами на підставі даних про кількість товару, зазначених у транспортних документах, без урахування результатів приймання товару за кількістю.

Відповідно до п. 4.8 Договору покупець зобов'язується прийняти від постачальника товар та оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 4.11 Договору товар підлягає поставці після підписання сторонами Додаткових угод по кожній партії товару, де в обов'язковому порядку зазначаються: ціна товару, умови його поставки та оплати.

23.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка" та Товариством з обмеженою відповідальністю транспортна фірма "Каміон" було підписано Додаткову угоду № 10 до Договору поставки № 147/13 від 22.01.2014 року (арк. справи 12), відповідно до умов якої позивач зобов'язався передати нафтопродукти (дизельне пальне) у кількості 5 000 л на загальну суму 45 300, 00 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 10 строк поставки: два робочих дні з моменту зарахування грошових котів за товар на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 10 покупець зобов'язується проводити сплати повністю або частинами від повної вартості товару на підставі рахунку та/або Додаткової угоди з моменту отримання товару.

Системний аналіз вищевказаних положень п. 3, 4 Додаткової угоди № 10 свідчить про неузгодженість сторонами чітких строків оплати: попередня оплата чи оплата після отримання товару. Відтак, в спірному випадку сторони мають керуватись положеннями ст. 530 ЦК України.

Судом встановлено наступне.

На виконання умов Додаткової угоди № 10 до Договору позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка" було поставлено відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю транспортна фірма "Каміон" товар (дизельне пальне) у кількості 5 000 л на загальну суму 45 300, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 28 від 24.01.2014 року (арк. справи 14) та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів серія № Р28 від 24.01.2014 року (арк. справи 16).

Вказана видаткова та товарно-транспортна накладні від відповідача підписана Бенько Іваном Петровичем на підставі довіреності № 4 від 24.01.2014 року на отримання від ТзОВ «Бізнес Логіка» цінностей за рахунком-фактурою № 39 від 23.01.2014 року, а саме дизпалива у кількості 5 000 л (арк. справи 15).

Факт отримання зазначеного товару не заперечувався відповідачем.

23.01.2014 року позивачем відповідачу було надано рахунок № 39 від 23.01.2014 року на загальну суму 45 300, 00 грн., у тому числі ПДВ 7 550, 00 грн. (арк. справи 17).

Судом встановлено, що відповідачем свої зобов'язання зі сплати за поставлений товар до дня звернення позивачем до суду було виконано частково в розмірі 30 100, 00 грн., що підтверджується наявними у справі виписками з рахунку та платіжними дорученнями (арк. справи 18-21, 58-60) та призвело до виникнення заборгованості у сумі 15 200, 00 грн., про що сторонами було зазначено в Акті звіряння взаєморозрахунків від 08.04.2014 року (арк. справи 13).

Судом також встановлено, що позивач звертався до відповідача із претензією про сплату заборгованості вих. № 1 від 15.04.2014 року (арк. справи 22-24), у якій позивач вимагав протягом семи днів з дня направлення цієї претензії перерахувати на рахунок позивача грошовий борг за договором поставки № 147/13 від 22.05.2013 року в сумі 15 200, 00 грн. Як вбачається з поданої суду копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказана претензія була отримана відповідачем 29.04.2014 року (арк. справи 26).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи положення приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов'язаний був сплатити суму заборгованості в розмірі 15 200 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто до 06.05.14 року включно. А з 07.05.14 року відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Решту заборгованості за поставлений товар у сумі 15 200, 00 грн. відповідачем сплачено 07.07.14 року (після порушення провадження у справі), що підтверджується копією платіжного доручення № 160 від 07.07.2014 року (арк. справи 62). Як зазначено вище, в частині стягнення основної заборгованості за поставлений товар позивачем позовні вимоги було зменшено та вказане зменшення розміру позовних вимог прийнято судом. Проте, враховуючи порушення відповідачем строків оплати за поставлений товар, позивачем на підставі п. 6.3 Договору нараховано відповідачу пеню та 20 % річних на прострочену суму заборгованості, що і є предметом спору у даній справі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 463, 60 грн. - пені, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі порушення термінів розрахунків, передбачених п. 2.1 цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,05 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості за цим договором. Крім того, на прострочену суму нараховуються відсотки в розмірі 20% річних з дня, коли платіж повинен бути зроблений, до дня його фактичного здійснення. Розмір відсотків може бути зменшений у зв'язку зі зміною коефіцієнта інфляції.

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені в сумі 463, 60 грн. за період з 07.05.2014 року (після закінчення семиденного строку з дня отримання відповідачем претензії) по 06.07.2014 року (за день до оплати відповідачем заборгованості) на загальну суму заборгованості в розмірі 15 200, 00 грн. Розрахунок пені здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи зі ставки, встановленої умовами Договору, яка не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, та в межах шестимісячного строку. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (арк. справи 54). Судом також враховано відсутність заперечень відповідача з приводу нарахування пені та її розміру. Отже, вимога про стягнення пені в сумі 463, 60 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 % річних в сумі 508, 05 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.3 Договору у разі порушення термінів розрахунків, передбачених п. 2.1. цього договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості за цим договором. Крім того, на прострочену суму нараховуються відсотки в розмірі 20 % річних з дня, коли платіж повинен бути зроблений, до дня його фактичного здійснення. Розмір відсотків може бути зменшений у зв'язку зі зміною коефіцієнта інфляції.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.12 року по справі № 37/64).

Перевіривши розрахунок розміру 20 % річних, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування 20 % річних в сумі 508, 05 грн. за період з 07.05.2014 року (після закінчення семиденного строку з дня отримання відповідачем претензії) по 06.07.2014 року (за день до оплати відповідачем заборгованості) на загальну суму заборгованості в розмірі 15 200, 00 грн. Детальний розрахунок 20 % річних наявний в матеріалах справи (арк. справи 54). Судом перевірено та встановлено, що розрахунок 20 % річних здійснено позивачем арифметично правильно та з урахуванням положень норм чинного законодавства. Отже, вимога позивача про стягнення 20 % річних в сумі 508, 05 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського Суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7 з останніми змінами та доповненнями від 17.12.2013 року витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Отже, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені саме адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 33 Правил адвокатської етики.

При цьому, судом враховано наступне.

ОСОБА_2 здійснює адвокатську діяльність, що підтверджується поданим до матеріалів справи Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 (арк. справи 31).

08.05.2014 року між адвокатом ОСОБА_2 (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка" (далі - замовник) було укладено Договір про надання правових послуг адвоката (арк. справи 28-29).

Відповідно до умов вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику правову допомогу у справі за господарським позовом ТзОВ «Бізнес Логіка» до ТзОВ Транспортна фірма «Каміон» про стягнення грошового боргу за договором поставки нафтопродуктів (п. 1 Договору).

Відповідно до п. 5 Договору сторони дійшли згоди, що за надання правових послуг адвоката замовник сплачує виконавцю гонорар у сумі 2 000, 00 грн. Гонорар сплачується безготівковим шляхом на банківський рахунок виконавця. Гонорар сплачується протягом 3 банківських днів з дня підписання цього договору.

Виконавцем було виставлено замовнику рахунок № 1 від 08.05.2014 року на суму 2 000, 00 грн. (арк. справи 61).

Факт оплати позивачем ТзОВ "Бізнес Логіка" коштів за послуги адвоката підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 2216 від 12.05.2014 року на суму 2 000, 00 грн., де в графі призначення платежу зазначено "оплата за послуги надання правових послуг по рахунку № 1 від 08.05.2014 року без ПДВ" (арк. справи 30).

Вимоги суду щодо необхідності подання доказів, викладені в ухвалах та протоколах судових засідань, виконувались вчасно. Адвокат ОСОБА_2 був присутній в усіх судових засіданнях. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача суми витрат за послуги адвоката, оскільки матеріалами справи підтверджується як факт надання адвокатських послуг, так і факт проведення позивачем оплати за надані адвокатські послуги. Отже, вимоги позивача ТзОВ "Бізнес Логіка" про стягнення коштів за послуги адвоката, які в розумінні ст. 44 ГПК України є судовими витратами, є обґрунтованими та підставними.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати за послуги адвоката в сумі 2 000, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Судовий збір в сумі 1 827, 00 грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 11, 15, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 610-612, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст. 193, 232 ГК України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю транспортної фірми "Каміон" про стягнення заборгованості за Договором поставки № 147/13 від 22.05.2013 року в сумі 971, 65 грн., в тому числі: 463, 60 грн. - пені; 508, 05 грн. - 20 % річних.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю транспортної фірми "Каміон", вул. Кірова, 240 А, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 22426047) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Логіка", вул. Адмірала Макарова, 5/1, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 37279352):

- 463, 60 грн. (чотириста шістдесят три грн. 60 коп.) - пені за Договором поставки № 147/13 від 22.05.2013 року;

- 508, 05 грн. (п'ятсот вісім грн. 05 коп.) - двадцять відсотків річних за Договором поставки № 147/13 від 22.05.2013 року;

- 2 000, 00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.) - витрат на послуги адвоката;

- 1 827, 00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014 року.

Суддя Е.М. Олейняш