Рішення

від 08.07.2014 по справі 910/11749/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11749/14 08.07.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вино Град"

про стягнення заборгованості у сумі 11 849, 83,00 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Брайко М.В..(дов. №26 від 11.12.2013)

Від відповідача Не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням договору поставки № 1349 КИЕ від 08.08.2013 в розмірі 11 849, 83 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач послався на те, що він свої зобов'язання за договором виконав належним чином та поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 15161, 64 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковим накладними, довіреностями на отримання товару та рахунком-фактурою.

Відповідач, в свою чергу, поставлений товар оплатив частково на суму 4928,82 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 10 232, 82 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.06.2014 порушено провадження у справі №910/11749/14 та призначено до розгляду на 08.07.2014.

В судове засідання 08.07.2014 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 08.07.2014 представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Ухвала суду від 19.06.2014 отримана відповідачем 23.06.2014, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 01033 1570673 8(в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Аквавит" (далі - позивач, постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вино Град" (далі відповідач, покупець за договором) було укладено договір поставки № 1349 КИЕ (надалі - договір).

Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. договору позивач(постачальник) зобов'язується поставити товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його на умовах, передбачених договором. Поставка товару здійснюється на склад покупця транспортом постачальника та за рахунок постачальника на умовах ДДР (Інкотермс 2000).

Згідно п. 2.3 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної

Дата поставки товару вважається дата оформлення відповідної видаткової накладної.

Відповідно до п.3.1 договору асортимент та кількість товару, що поставляється. зазначається у накладних.

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав взяті на себе зобов»язання відповідно до умов, передбачених договором, та поставив в серпні 2013 року- січні 2014 року товар (вино) на загальну суму 15161, 64 грн., що підтверджується видатковими накладеними № 4449 від 14.08.2013 на суму 6281,76 грн., №4921 від 15.08.2013 на суму 861, 84 грн. та іншими ( в матеріалах справи)., а також відповідними довіреностями на отримання товарно- матеріальних цінностей.

Вищевказані накладні та відповідні довіреності приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 30(тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару від постачальника.

Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним не було здійснено оплату отриманого товару в повній мірі.

Відповідач поставлений товар оплатив частково на суму 4928,82 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 10 232, 82 грн., яка на момент розгляду справи залишилась непогашеною.

При цьому, відповідач факт поставки товару за видатковими накладними не заперечує. Судом встановлено, що надані позивачем копії видаткових накладних за поставками товару відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі довіреності на отримання цінностей є підтвердженням того, що товар був поставлений за договором поставки № 1349 КИЕ від 08.08.2013.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Суд встановив, що видаткові накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір поставки №1349 КИЕ від 08.08.2013 та інші необхідні реквізити та прийшов до висновку, що вони відповідають вимогам зазначеного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

При цьому, окремі дефекти та недоліки в оформленні цих накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції, тим більше, що таке здійснення підтверджується діями відповідача з часткової оплати отриманого за зазначеними накладними товару.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Разом з тим, норми Цивільного кодексу України не містять застережень, які б звільнили покупця від обов'язку оплатити отриманий товар у зв'язку з неналежним оформленням господарських операцій первинними документами.

За вимогами статті 692 даного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом досліджувалось та в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не приймав до оплати накладні з посиланням на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), також зазначене Положення визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, а спірні правовідносини у даній справі пов'язані не із здійсненням бухгалтерського обліку чи складанням фінансової звітності, а з виконанням договірних зобов'язань.

Господарським судом першої інстанції досліджено питання щодо повноважень представників відповідача на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей.

Судом встановлено, що передача товару від позивача здійснювалась за видатковими накладними представнику відповідача - Тирнову І.Ю. ,повноваження якого були підтверджені відповідними довіреностями (в матеріалах справи),. Зазначені довіреності засвідчені підписом керівника та головного бухгалтера ТОВ "Вино Град".

Згідно з листом Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29 серпня 2005 року довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16 травня 1996 року, є первинним документом, що фіксує рішення посадової особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки) товарів. Судом встановлено, що поставка товару у даній справі відбувалася за видатковими накладними, в якості підстави видачі накладних зазначено договір № 1349 КИЕ від 08.08.2013. На підставі видаткових накладних відповідач приймав товар без застережень та в подальшому частково оплачував його, посилаючись при цьому також на вищезазначений договір поставки, тобто, вчиняв юридично значимі фактичні дії щодо виконання договору, тим самим не ставлячи під сумнів його дійсність.

Згідно зі ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірна поставка товару відбулася в межах укладеного між сторонами договору №1349 КИЕ від 08.08.2013, а сторони, хоча і відступили від його умов щодо документального оформлення поставки товару, проте, своїми конклюдентними діями підтвердили виконання укладеного договору, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача товар у кількості, якості та за погодженими цінами, які визначені у товарно-транспортних накладних, та які є в силу договору його специфікаціями, а відповідач - прийняв товар, тому зобов'язаний оплатити його на умовах, визначених у договорі.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до п.4.2 спірного договору відповідач зобов'язався проводити оплату товару на умовах відстрочки платежу на 30 календарних днів з моменту поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок позивача.

Судом на підставі: договору, видаткових накладних, документів податкової звітності, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 10 232. 82 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки застосовуються положення статей 655-712 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України та ст..712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 10 232,82 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбачених договором пені, інфляційних та 3 % річних у відповідності з п. 6.6 договору.

Відповідно до ч. З ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.6.6 договору сторони погодили, що у випадку прострочення відповідачем оплати поставленого товару поза строком, встановленим у п. 4.2 спірного договору, відповідач зобов'язався сплатити повну вартість товару, а також неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить суму 759,07 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, шо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд констатує, що, позивачем з урахуванням вірного визначення періоду поставки (остання поставка відбулася 20.01.2014) та строку оплати товару, встановленого п. 4.2 договору, а також враховуючи вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, правомірно нараховано пеню в розмірі 759,07 грн. за період з 14.09.2013 по 04.06.2014.

Щодо вимог про стягнення пені застосовується строк позовної давності в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 155,38 грн . та інфляційні збитки в сумі 702, 56 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов»язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір відсотків річних.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 155,38 грн. та інфляційне нарахування складає 702,56 грн.. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вино Град" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 83- А, код ЄДРПОУ 38454348) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, буд. 1, код ЄДРПОУ 36841030) основний борг в сумі 10 232 (десять тисяч двісті тридцять дві) грн. 82 коп., пеню в сумі 759 ( сімсот п'ятдесят дев»ять) грн.. 07 коп,. інфляційні нарахування в сумі 702 (сімсот дві) грн. 56 коп., 3% річних в сумі 155 (сто п'ятдесят п»ять) грн.. 38 коп.,судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 15.07.2014