Постанова

від 15.07.2014 по справі 906/617/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р. Справа № 906/617/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Еней" на рішення господарського суду Житомирської області від 02.06.14 р.

у справі № 906/617/14 (суддя Сікорська Н.А. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгро-партнер"

відповідач Дочірнє підприємство "Еней"

про стягнення 19 097,00 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Макаренко І.Я. (довіреність №2 від 05.06.2014р.).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду від 02.06.2014 року у справі №906/617/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгро-партнер" до Дочірнього підприємства "Еней" про стягнення 19 097,00 грн. задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства "Еней" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгро-партнер" 19097,00 грн. основного боргу та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваного ухвалою апеляційного суду відзиву не надав.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 26.06.2014 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що 04.04.2012 року між ним, як постачальником та ДП "Еней" (покупець) був укладений договір поставки №28 (а.с.8-10), відповідно до п.1 якого, постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товари (запасні частини, шини, мастила до транспортних засобів) в асортименті, в кількості та по ціні в українській гривні відповідно до замовлень покупця, які узгоджуються сторонами посередництвом факсимільного зв'язку, електронної пошти або в усній формі, а покупець, в свою чергу, зобов'язувався прийняти й оплатити його на умовах дійсного договору, на виконання умов якого ним на підставі видаткової накладної № РН-040402 від 04.04.2012р. (а.с.11) було передано відповідачу товар на загальну суму 19097,00 грн.

Оскільки в установленому порядку відповідачем розрахунки проведені не були, ТзОВ "Украгро-партнер" звернувся до господарського суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Місцевий господарський суд з огляду на те, що подані позивачем та наявні в матеріалах справи докази підтверджують позовні вимоги, задоволив позов в повному обсязі.

Натомість, з такими доводами і власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно зі ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Нормами ч.1 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач заперечує факт укладення між ним та позивачем договору поставки №28 від 04.04.2012 року та отримання і підписання видаткової накладної № РН-040402 від 04.04.2012р.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, наявний в матеріалах справи договір, на який посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, не скріплений печаткою відповідача, а отже і не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції беззаперечним доказом того, що між сторонами у справі виникли господарсько-договірні зобов'язання, відповідно до яких позивач, як продавець, зобов'язувався передати у власність покупця товари, а відповідач, як покупець, їх прийняти та оплатити.

Також не є належним доказом проведення господарської операції з поставки/передачі товарів і видаткова накладна № РН-040402 від 04.04.2012р.

Так, відповідно до ч.ч. 1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Як вбачається з матеріалів справи, накладна № РН-040402 від 04.04.2012р. (а.с.11) не відповідає вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки на останній відсутній підпис особи, яка передала товар, та посада, прізвище, ім'я по-батькові особи, яка отримала товар, і яка відповідає за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також не зазначені дані, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, вказана накладна не містить відбитку печатки (штампу) підприємства відповідача, якою особа, що прийняла товар, повинна була завірити на супровідних документах (в даному випадку - в накладній) свій підпис про одержання товару.

Натомість, суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув, та відповідно, не надав належної правої оцінки порядку складання та вихідним даним у видатковій накладній, що міститься в матеріалах справи і на яку, в свою чергу, посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог.

Крім того, Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. (далі - Положення), господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. (п. 2.2. Положення).

Згідно з п.2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За відсутності таких реквізитів документи не можуть бути доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товару) фактично відбулась, і, відповідно - доказом наявності зобов'язання відповідача перед позивачем відповідно до ст.ст. 509, 610 ЦК України та ст.193 ГК України.

Отже, видаткова накладна № РН-040402 від 04.04.2012р. не містить необхідних реквізитів, визначених Положенням та Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (печатки або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку отримувача), а тому не є первинним документом, який в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України може бути допустимим доказом (фіксувати факт) проведення господарської операції з поставки/передачі товарів.

Крім того, відповідно до п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

З викладеного слідує, що довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Згідно пункту 13 Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну на відпуск цінностей, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку. Оформлення накладної здійснюється після подання довіреності.

Відповідно до Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 №99 бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Натомість, як вбачається, в матеріалах справи відсутня довіреність на одержання матеріальних цінностей.

Поряд з цим, будь-яких інших доказів поставки відповідачу товару, зазначеного в видатковій накладній, позивачем не надано, а факт отримання вказаного товару на підставі видаткової накладної № РН-040402 від 04.04.2012р. оспорюється відповідачем.

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на акт звірки розрахунків від 01.10.2013 року, як на підставу правомірності заявленої суми боргу, не може бути достатнім доказом підтвердження позовних вимог, оскільки акт звірки є бухгалтерським документом, який складається на підставі первинних документів і повинен оцінюватись в сукупності з іншими доказами, тобто акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу. Крім того, дані акту звірки розрахунків не містять істотних умов, які б дозволили визначити зміст та природу прав і обов'язків позивача та відповідача, підписання акту не впливає на їх майновий стан, не призводить до змін в суті операції, ніяких прав та обов'язків у сторін внаслідок звіряння розрахунків між ними не виникає, тобто функція акту звірки розрахунків носить суто інформаційний характер. Також слід зазначити, що вказаний акт звірки не підписаний та не скріплений печаткою відповідача.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що факт отримання товару відповідачем за вищезазначеною видатковою накладною в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України позивачем не доведений, в зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 19097,00 грн. є не обґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що скаржником доведено невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Відтак, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Еней" слід задоволити; рішення господарського суду Житомирської області - скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Еней" - задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 02.06.2014 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.