Рішення

від 09.07.2014 по справі 910/3030/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3030/14 09.07.14

За позовом Заступника прокурора міста Києва

до 1) Київської міської ради

2) Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю)

про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним договору, визнання відсутності права

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О.В.

Марченко О.В.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: Сидоренко Г.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 24.05.2007 р. № 622/1323 «Про передачу Спільному українсько-бельгійсько-ізраїльському підприємству «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) земельної ділянки для будівництва та подальшої експлуатації складських і офісних приміщень на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва»; визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 р. № 387/9875 «Про поновлення Спільному українсько-бельгійсько-ізраїльському підприємству «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) договору оренди земельної ділянки для будівництва та подальшої експлуатації складських і офісних приміщень на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва»; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,7029 га на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва, укладеного ний між Київською міською радою та Спільним українсько-бельгійсько-ізраїльським підприємством «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю), зареєстрованого 30.11.2007 р. за № 79-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів; визнання відсутнім у Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) права користування земельною ділянкою площею 1, 7029 га (кадастровий номер 8000000000:90:521:0058) вартістю 23 173 170, 33 грн. на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва; зобов'язання Спільне українсько-бельгійсько-ізраїльське підприємство «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київській міській раді земельної ділянки площею 1,7029 га на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва кадастровий номер 8000000000:90:521:0058, вартість якої складає 23 173 170, 33 грн. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю погоджень проекту землеустрою всіма органами відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2014 р. порушено провадження у справі № 910/3030/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09.04.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі Спільне українсько-бельгійсько-ізраїльське підприємство «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) заперечило проти позову, стверджуючи, що проект відведення спірної земельної ділянки погоджено з усіма органами, визначеними ст. 123 Земельного кодексу України.

Також Спільне українсько-бельгійсько-ізраїльське підприємство «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) заявило клопотання про залучення третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство «У.К.Р.-ГЕО», Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке обґрунтовує тим, що до компетенції вищевказаних осіб віднесено погодження проекту відведення земельної ділянки.

Розглянувши вищевказане клопотання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Відповідно до п. 1.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

В той же час, приймаючи до уваги зміст заявлених прокурором позовних вимог, суд дійшов висновку, що рішення у даній справі не вплине на права та/або обов'язки Приватного підприємства «У.К.Р.-ГЕО», Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо жодного із учасників провадження у даній справі, а відтак - у суду відсутні визначені ст. 27 Господарського процесуального кодексу України підстави для залучення їх до участі у розгляді даної справи третіми особами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. призначено колегіальний розгляд даної справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. визначено колегіальний склад суду у справі № 910/3030/14 - Пригунова А.Б. (головуюча), Марченко О.В. та Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. розгляд даної справи призначено у судовому засіданні на 04.06.2014 р.

Розгляд даної справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) заперечив проти позову з наведених раніше підстав.

Прокурор та представник Київської міської ради на виклик суду не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 662/1323 від 24.05.2007 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Спільному українсько-бельгійсько-ізраїльському підприємству «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) та передано останньому у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1, 72 га для будівництва та подальшої експлуатації складських і офісних приміщень на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

26.11.2007 р. між Київською міською радою та Спільним українсько-бельгійсько-ізраїльським підприємством «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Київська міська рада зобов'язалась передати, а відповідач - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 1, 72 га на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва для будівництва та подальшої експлуатації складських і офісних приміщень.

26.11.2007 р. договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 647.

30.11.2007 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00562.

Рішенням Київської міської ради № 387/9875 від 23.10.2013 р. поновлено на 5 років договір оренди земельної ділянки від 30.11.2007 р. № 79-6-00562 площею 1, 72 га. укладений між Київською міською радою та Спільним українсько-бельгійсько-ізраїльським підприємством «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) для будівництва та подальшої експлуатації складських і офісних приміщень на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва на підставі рішення Київської міської ради № 662/1323 від 24.05.2007 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що рішення Київської міської ради № 662/1323 від 24.05.2007 р. та рішення Київської міської ради № 387/9875 від 23.10.2013 р. прийняті з порушенням норм чинного законодавства України в частині погодження проекту землеустрою відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України.

Також прокурор відзначає, що договір оренди земельної ділянки від 30.11.2007 р. № 79-6-00562 не відповідає вимогам закону, що тягне наслідком визнання його недійсним у судовому порядку.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на норми ст.ст. 123, 152 Земельного кодексу України, ст. 21 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, якими передбачено, що рішення органу місцевого самоврядування у разі його невідповідності підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У відповідності до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

До повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території положеннями ст. 9 Земельного кодексу України віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму за (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Орендою землі, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами ст.ст. 3, 4 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Нормами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Тож, виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, що регулюють земельні відносини, суд приходить до висновку, що обов'язковою передумовою отримання земельної ділянки фізичними та юридичними особами на умовах оренди є відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передачу такої ділянки, прийняте на підставі технічної документації із землеустрою.

Тобто, виходячи із статусу землі в Україні, яка перебуває під особливою охороною держави Земельний кодекс України передбачає особливий порядок укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної та комунальної власності та погодження його істотних умов, порівняно із цивільними правовідносинами, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2006 р. Спільне українсько-бельгійсько-ізраїльське підприємство «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) звернулось до Київської міської ради із заявою про надання у користування земельної ділянки площею приблизно 1, 8 га на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва.

20.02.2007 р. Київська міська рада надала висновок № К-8246 про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки за умови погодження даного питання з Голосіївською районною державною адміністрацією, Державним підприємством «Інститут Генерального плану міста Києва» та вирішення майнових питань.

06.03.2007 р. Київська міська рада надала Спільному українсько-бельгійсько-ізраїльському підприємству «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) згоду на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 1, 797 га на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва.

13.03.2007 р. між Приватним підприємством «У.К.Р.-ГЕО» та Спільним українсько-бельгійсько-ізраїльським підприємство «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) укладено договір № 17-К на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

28.04.2007 р. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, про що надано висновок № 576.

Листом № 3068 від 03.05.2007 р. Головне управління охорони культурної спадщини повідомило, що не заперечує проти надання земельної ділянки на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва у користування за умови вирішення в установленому порядку питання оформлення дозвільної і проектно-кошторисної документації.

21.05.2007 р. Головний санітарний лікар міста Києва надав висновок № 778, відповідно до якого погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва.

Відповідно до висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-4777 від 22.05.2007 р. останнє не заперечуватиме проти надання земельної ділянки на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва Спільному українсько-бельгійсько-ізраїльському підприємству «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) за умови погодження і затвердження проектної документації у встановленому порядку.

24.05.2007 р. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва погоджено Головним управлінням земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Нормами ст.ст. 1, 4 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Основними завданнями державної експертизи є: організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів експертизи; перевірка відповідності об'єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; впровадження передових методів та підвищення якості розробки об'єктів державної експертизи; підготовка об'єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи.

Статтею 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" встановлено, що результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування , відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Як встановлено п.п. 1, 2 Порядку реєстрації об'єктів державної експертизи землевпорядної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 р. № 974 реєстрація об'єктів державної експертизи землевпорядної документації здійснюється Держкомземом, Рескомземом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими головними управліннями земельних ресурсів. Реєстрації підлягають підготовлені та узгоджені в установленому законодавством порядку оригінали документації із землеустрою та з оцінки земель, матеріалів і документації державного земельного кадастру.

Рішенням Київської міської ради від 09.12.2002 р. № 182/342 затверджено Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до якого Головне управління земельних ресурсів є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та виконує функції місцевого органу державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та безпосередньо підпорядковується Київському міському голові.

Тобто, виходячи з вищенаведеного погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва Головним управлінням земельних ресурсів, здійснено у відповідності до вимог законодавства України, чинного на момент такого погодження.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що проект відведення земельної ділянки на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва Спільному українсько-бельгійсько-ізраїльському підприємству «Агро-Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) погоджений органами, визначеними ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, що відповідно до наведеної норми є підставою для прийняття рішення про надання вказаної земельної ділянки.

Тож, на підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення № 662/1323 від 24.05.2007 р. Київська міська рада діяла відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування» та Земельним кодексом України, а відтак - вимога про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 р. № 387/9875 «Про поновлення Спільному українсько-бельгійсько-ізраїльському підприємству «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) договору оренди земельної ділянки для будівництва та подальшої експлуатації складських і офісних приміщень на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва», як такого, що є похідним від рішення Київської міської ради № 662/1323 від 24.05.2007 р., суд відзначає, що такі доводи спростовуються вищенаведеними обставинами, встановленими судом та не тягнуть наслідком визнання недійсним вищевказаного рішення Київської міської ради.

Що до вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,7029 га на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва, укладеного ний між Київською міською радою та Спільним українсько-бельгійсько-ізраїльським підприємством «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю), зареєстрованого 30.11.2007 р. за № 79-6-00562 у книзі записів державної реєстрації договорів, суд відзначає, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставами для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30.11.2007 р. за № 79-6-00562 прокурор в своїй позовній заяві зазначає норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та норми ст. 207 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що оспорюваний договір було укладено на підставі рішення Київської міської ради № 662/1323 від 24.05.2007 р., яке за висновками суду прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції, визначеної Законом України «Про місцеве самоврядування» суд дійшов висновку про відсутність законодавчо закріплених підстав для визнання їх недійсними.

Виходячи зі змісту позовної заяви Заступника прокурора міста Києва, вимога про визнання відсутнім у Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) права користування земельною ділянкою площею 1, 7029 га (кадастровий номер 8000000000:90:521:0058) вартістю 23 173 170, 33 грн. на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва випливає з недійсності рішень Київської міської ради № 662/1323 від 24.05.2007 р. та від 23.10.2013 р. № 387/9875.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема шляхом визнання наявності або відсутності прав.

В той же час, виходячи з висновків суду щодо законності вищевказаних рішень та дійсності укладених на його підставі договорів оренди, у даному випадку відсутні правові підстави для визнання відсутнім права на вищевказані земельні ділянки, а вимоги прокурора в цій частині - необґрунтованими.

З приводу заявленої вимоги про зобов'язання Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київській міській раді земельної ділянки площею 1,7029 га на вул. Червонопрапорній у Голосіївському районі міста Києва кадастровий номер 8000000000:90:521:0058, вартість якої складає 23 173 170, 33 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Разом з тим, вимоги прокурора про зобов'язання Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства «Агро Трейдінг ЛТД» (товариство з обмеженою відповідальністю) повернути спірну земельну ділянку фактично заявлена в інтересах та на користь Київської міської ради, яка має процесуальний статус відповідача у даній справі, що прямо суперечить ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

У відповідності до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратур" обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Згідно рішення № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 Земельного кодексу України закріплює повноваження у сфері земельних відносин за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених прокурором вимог та наведених ним підстав, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову прокурора, оскільки останнім не доведено порушень вимог чинного законодавства України при прийнятті оспорюваних рішень та, відповідно, не доведено порушення інтересів держави, а відтак - суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

При цьому, у відповідності до п. 11 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2014 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Гулевець О. В.

Марченко О.В.