Ухвала

від 19.06.2014 по справі 826/13815/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2014 р. м. Київ К/800/19957/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Костенка С.І. Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрозит» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року

у справі № 826/13815/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрозит»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного

управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними і скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідрозит» (надалі також - позивач, ТОВ «Гідрозит») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2013 року № 0001802270 та № 0001792270.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрозит» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13 серпня 2013 року № 0001802270 та № 0001792270.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 13 серпня 2013 року №0001792270 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 54303,00 грн.) та № 0001802270 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 59025,00 грн. (за основним платежем - 47 220,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11805,00 грн.), стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 1 серпня 2013 року № 423/26-53-22-05-21/31092840, про порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1 , пункту 138.2 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ( надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за період 3 квартал 2011року у розмірі 54303 грн., та пунктів 198.1 , 198.2 , 198.6 статті 198 , пунктів 201.1 , 201.4 , 201.6 , 201.7 статті 201 ПК України, у зв'язку із чим занижено суму ПДВ за липень 2011 року у розмірі 12000,00 грн. та за серпень 2011 року у розмірі 35220 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються та тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку витрати та суми податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Фаворит Груп «Нові технології», оскільки позивачем не підтверджено отримання будівельної хімії від вказаного суб'єкта господарювання в перевіряємому періоді, а правочини, укладені ТОВ «Гідрозит» з вказаним контрагентом, не спричинили реального настання правових наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, за змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив із того, що надані позивачем докази повністю підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та роблячи висновок про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції погодився з висновками податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фаворит Груп «Нові технології».

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, ТОВ «Гідрозит» (Покупець) та ТОВ «Фаворит Груп «Нові технології» (Постачальник) було укладено договір від 29 липня 2011 року № 48, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити будівельну хімію (товар) згідно рахунків-фактур, які є невід'ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити вказаний товар.

Факт поставки будівельної хімії було оформлено та підтверджено рахунками на оплату постачальника, видатковими накладними, ТОВ «Фаворит Груп «Нові технології»було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 47220,00 грн. Оплата за поставку позивачу будівельної хімії підтверджується платіжними дорученнями, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку, банківськими виписками по особовому рахунку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, товари, поставлені ТОВ «Фаворит Груп «Нові технології» на виконання умов договору № 48 від 29 липня 2011 року, використано позивачем для виробництва виробів із гіпсу для будівництва.

При цьому, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження недотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагента чи неможливості TOB «Діджітал Технолоджі» здійснити поставку товару за укладеною з позивачем угодою.

Крім того, відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій (здійсненої передоплати) з господарською діяльністю позивача, про невчинення операцій, про відсутність факту поставки товару, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Натомість сукупність доказів, які надані позивачем, підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом за перевіряємий період.

Також суд першої інстанції, відхиляючи висновки податкового органу про невідповідність вимогам закону первинних документів, правильно зазначив про недоведеність ДПІ факту підписання первинних документів іншою, аніж зазначена в первинних документах, особою, оскільки під час розгляду справи ДПІ не надано доказів проведення в порядку статті 84 ПК України експертизи щодо можливої підробки підписів на первинних документах по операціях з оплати поставки будівельної хімії, що свідчить про відсутність підстав для висновку про юридичну дефектність угод, первинних документів, податкових накладних по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Фаворит Груп «Нові технології».

Доводи відповідача про відсутність у спірного постачальника задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірним постачальником наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів поставлених товарів.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, яким надана обґрунтована оцінка судом першої інстанції з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрозит» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року скасувати.

Залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.І. Костенко

М.В. Сірош