Постанова

від 15.07.2014 по справі 910/9307/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р. Справа№ 910/9307/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від заявника (стягувача): Степанюк Д.О. - представник за дов. б/н від 04.12.13;

від відповідача (боржника): не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеал"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.05.2014 р.

у справі № 910/9307/14 (суддя: Головіна К.І.)

за заявою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про видачу судового наказу на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 414-14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеал"

про стягнення заборгованості,

В судовому засіданні 15.07.2014 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про видачу судового наказу на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 414-14 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеал" (далі - ТОВ "Ідеал", відповілач) про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2014 р. заяву ПАТ "Укрсоцбанк" про видачу судового наказу на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 414-14 задоволено. Видано наказ на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 414-14 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Ідеал" про стягнення заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ТОВ "Ідеал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала була прийнята судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, при цьому неправомірно відмовлено в задоволенні заяви відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014р. прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 15.07.2014р. Крім того, було зобов'язано Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків направити до Київського апеляційного господарського суду матеріали третейської справи № 414-14.

10.07.2014 матеріали третейської справи № 414-14 надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

У судовому засіданні 15.07.2014 р. представник заявника заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того зауважив, що вищезазначена ухвала, на його думку, не підлягає оскарженню і саме з цієї причини 14.07.2014 ним було подано клопотання про повернення апеляційної скарги заявнику.

З приводу наведених доводів заявника суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожний у випадку спору про його цивільні права та обов'язки має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

Беручи до уваги, що Конвенція є міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого Верховна Рада України надала згідно з постановою від 17.07.1997р. за № 475/97-ВР, за наведених обставин суди апеляційної інстанції при вирішені питання про прийняття апеляційних скарг на ухвали суду про видачу (відмову у видачі) виконавчого документа повинні керуватися саме нормами ст. 6 Конвенції, вищенаведеними рішеннями Європейського суду з прав людини та приймати апеляційні скарги до розгляду (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 09.02.2011 р. по справі № Т14/104-10).

Крім того, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачена гарантія забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Статтею 56 Закону України "Про третейські суди" передбачене право на оскарження ухвали про відмову у видачі виконавчого документа на підставі рішення третейського суду. Цією ж нормою Закону визначено порядок і строки подачі апеляційної скарги на зазначену ухвалу суду. Законом не встановлено порядку оскарження ухвали про видачу виконавчого документа, проте прямо й не передбачено заборони на оскарження такої ухвали.

З огляду на наведене та беручи до уваги, що норми Конституції України є нормами прямої дії, суди апеляційної інстанції зобов'язані приймати до свого апеляційного провадження апеляційні скарги на ухвали суду про видачу (відмову у видачі) виконавчого документа за рішеннями третейських судів. В зв'язку з чим, доводи заявника в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів зауважує, що клопотання про повернення апеляційної скарги було подано заявником вже після прийняття її до провадження та отримання ним відповідної ухвали, що у будь-якому випадку унеможливлює задоволення даного клопотання.

Представник боржника (відповідача) у судове засідання 15.07.2014р. не з'явився, однак через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав письмові пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу та просив провести її розгляд за відсутності представника апелянта.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, з урахуванням процесуального строку, встановленого для розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду (ч. 2 ст. 102 ГПК України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання апелянта та здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали документів (а також оригінали матеріалів третейської справи, копії якої долучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи), заслухавши пояснення представника стягувача (позивача), Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.04.2014 р. Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення по справі № 414-14, відповідно до якого з ТОВ "Ідеал" стягнуто на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 17210709,77 грн. - заборгованості та 25500,00 грн. витрат, пов'язаних із розглядом третейського спору.

16.05.2014 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява від ПАТ "Укрсоцбанк" про видачу судового наказу на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 414-14.

Задовольняючи зазначену заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога заявника не суперечить чинному законодавству, а також про те, що право позивача на отримання відповідного наказу після прийняття судом рішення передбачено цивільно та господарсько-правовими нормами.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду, враховуючи наступне.

Згідно ст. 51 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 57 Закону рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18 в п. 6.2 постанови роз'яснив, що у разі, коли рішення третейського суду не виконується добровільно зобов'язаною цим рішенням стороною, інша сторона може подати до компетентного суду заяву про видачу виконавчого документа, яким у господарському судочинстві згідно з статтею 116 ГПК і пунктом 1 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" є наказ.

Порядок видачі господарським судом виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду, визначений ст. 56 Закону та ст.ст. 122-7 -122-11 ГПК України.

Згідно зі ст. 122-9 ГПК України при розгляді в судовому засіданні заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 122-10 цього Кодексу.

Нормами ст. 122-10 ГПК України, яка кореспондується з нормами ч. 6 ст. 56 Закону, встановлений вичерпний перелік підстав відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.

Зокрема, компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:

1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;

2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом;

6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону;

7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;

8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу;

9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Таким чином, суд першої інстанції при розгляді вищезазначеної заяви про видачу виконавчого документа обґрунтовано та правомірно встановив, що рішення третейського суду боржником самостійно не виконано і підстави для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачені ст. 122-10 ГПК України, відсутні.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зокрема, в тому, що прийняв оскаржувану ухвалу за відсутності представника боржника (відповідача), чим порушив права сторони, що, на його думку, є підставою для скасування даної ухвали згідно з п. 4, ч. 1 ст. 104 ГПК України.

В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта як підставу для скасування ухвали місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 64 ГПК України встановлює, що суддя, прийнявши відповідну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова Пленуму) розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

З матеріалів справи (зокрема, зі штемпеля канцелярії суду на зворотній стороні ухвали) вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 17.05.2014 у справі № 910/9307/14 про призначення заяви до розгляду була відправлена на адреси сторін 20.05.2014, а отримана відповідачем 27.05.2014 (згідно поштового повідомлення № 013027890460), тобто за два дні до дати судового засідання.

Даний факт свідчить про виконання місцевим господарським судом вимог статті 64 ГПК України.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Крім того, зі змісту ухвали місцевого господарського суду вбачається, що судом було зобов'язано надати відповідну документацію лише заявника та третейський суд, в свою чергу, з боржника (відповідача) були витребувані лише письмові пояснення, а тому доводи апелянта про неможливість за короткий проміжок часу зібрати витребувані від нього судом документи, є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прийняття вищезазначеної ухвали місцевим господарським судом за відсутності представника відповідача (який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання та відсутність якого не перешкоджала розгляду заяви) відбулося з дотриманням вимог господарського процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-106, 122-9 - 122-11 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеал" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.05.2014 р. у справі № 910/9307/14 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.05.2014 р. у справі № 910/9307/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/9307/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 16.07.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім