Рішення

від 08.07.2014 по справі 910/1333/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1333/14 08.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Родоніт»

про стягнення 1 855 086, 67 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Васильченко Т.В.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Мерза Д.Б. за довіреністю № юр-18/14 від 17.03.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Родоніт» (далі - відповідач) про стягнення 1 855 086, 67 грн., в тому числі 1 719 785, 55 грн. основного боргу, 69 413, 86 грн. пені, 7 759, 14 грн. інфляційних втрат та 58 128, 12 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2014 р. порушено провадження у справі № 910/1333/14, розгляд справи призначено на 04.03.2014 р.

27.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити в судове засідання свого повноважного представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено на 25.03.2014 р.

19.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 25.03.2014 р. від представника позивача надійшла довідка про стан заборгованості відповідача.

Від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він просить позовну заяву залишити без розгляду, оскільки позивачем не надано доказів на обґрунтування своїх вимог. При цьому, зазначає, що станом на 21.03.2014 р. борг відповідача перед позивачем складає 1 342 730, 97 грн., а заборгованість позивача перед відповідачем 347 034, 58 грн.

У судовому засіданні 25.03.2014 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2014 р. на підставі клопотання представників сторін було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 15.04.2014 р.

15.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. суд виніс ухвалу про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. справу № 910/1333/14 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/1333/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 27.05.2014 р.

22.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 11.06.2014 р.

04.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 69 413, 86 грн. пені, 7 759, 14 грн. інфляційних втрат та 58 128, 12 грн. 3 % річних.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р., у зв'язку з великою завантаженістю судді Босого В.П., справу № 910/1333/14 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/1333/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 11.06.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.2014 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено на 08.07.2014 р.

07.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 08.07.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відпустці, справу № 910/1333/14 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/1333/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 08.07.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 08.07.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши в судовому засіданні 08.07.2014 р. заяву позивача про відмову від частини позовних вимог, суд вирішив її задовольнити, прийняти відмову позивача від вказаних позовних вимог та припинити в цій частині провадження у справі.

Так, приписами ст. 22 ГПК України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зважаючи на п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача, якою він відмовляється від позову в частині позовних вимог про стягнення 69 413, 86 грн. пені, 7 759, 14 грн. інфляційних втрат та 58 128, 12 грн. 3 % річних, підписана уповноваженою особою.

Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, його відмова від частини позовних вимог не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси та приймається судом, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зумовлює припинення провадження у справі.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Також, в судовому засіданні судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

У судовому засіданні 08.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором купівлі-продажу № 31 від 28.02.2008 р.

Так, 28.02.2008 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 31 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець продає, а покупець купує, приймає та сплачує товари згідно з специфікаціями (накладними), на умовах отримання товарів зі складу продавця в м. Києві (або доставки до складу покупця).

Відповідно до п. 3.1. Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Конкретний термін відстрочки платежу за товар зазначається в п. 3.2. цього Договору, або в накладних.

Згідно з п. 3.2. Договору покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошей на рахунок продавця протягом 3 банківських днів з моменту отримання партії товару.

Пунктом 6.1. Договору сторони визначили, що він набуває чинності з 01.04.2008 р. та діє до 31.12.2008 р.

Відповідно до п. 6.3. Договору він може бути продовжений на новий календарний термін у разі відсутності заперечень однієї із сторін протягом одного місяця до закінчення дії цього Договору.

Згідно з п. 6.2. Договору сторони мають право внести в цей Договір будь-які зміни та/або доповнення в будь-який час. Ці зміни/доповнення будуть визнаватись дійсними, якщо вони здійсненні в письмовій формі та підписані уповноваженими на це представниками обох сторін та скріплені печатками.

Аналізуючи зміст п. п. 6.1. - 6.3. вказаного Договору, суд приходить до висновку, що Договір припинив свою дію 31.12.2008 р., оскільки сторонами не представлено доказів укладення додаткових угод до нього про продовження строку його дії, проте як положення п. 6.3. Договору не можна оцінювати як автоматичну пролонгацію, оскільки такий пункт викладений в неоднозначній формі припущення лише про можливість пролонгації.

Таким чином, суд дійшов висновку, що всі поставки, які позивачем були здійснені на користь відповідача після 31.12.2008 р., - проведені на підставі укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору купівлі-продажу та шляхом укладення у спрощений спосіб договору поставки поставив відповідачу товар, який в порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем.

Зокрема, станом на 12.06.2012 р. сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача на вказану дату склало 2 788 185, 52 грн.

Визначаючи борг відповідача при пред'явленні даного позову до суду, позивач відзначив, що він має заборгованість перед відповідачем в сумі 108 550, 00 грн. за піддони та 679 849, 97 грн. за скляну тару, у зв'язку з чим, враховуючи сплату відповідачем додатково в погашення боргу 280 000, 00 грн., визначив позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 1 719 785, 55 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, фактично неоплачені відповідачем видаткові накладні № ВПЦ-001228 від 20.12.2011 р., № ВПЦ 001246 від 24.12.2011 р., № ВПЦ-000015 від 12.01.2012 р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи спірні видаткові накладні щодо поставок товару містять його найменування, кількість та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на час розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Родоніт» (02002, місто Київ, вулиця Каховська, будинок 71-А, код ЄДРПОУ 34425622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж» (88009, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Грушевського, будинок 78 А, код ЄДРПОУ 05528259) 69 413, 86 грн. пені, 7 759, 14 грн. інфляційних втрат та 58 128, 12 грн. 3 % річних, - припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Родоніт» (02002, місто Київ, вулиця Каховська, будинок 71-А, код ЄДРПОУ 34425622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовоч-Уж» (88009, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Грушевського, будинок 78 А, код ЄДРПОУ 05528259) 1 719 785 (один мільйон сімсот дев'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 55 коп. основного боргу та 34 395 (тридцять чотири тисячі триста дев'яносто п'ять) грн. 71 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Т.В. Васильченко

Ю.В. Цюкало