Рішення

від 08.07.2014 по справі 910/8642/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/8642/14 08.07.14 За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт-України" до                   Дочірнього підприємства "Бетон Київ" Товариства з обмеженою                       відповідальністю  "ТСК Бетон" про                 стягнення 26798,86 грн. Суддя  Бондаренко Г.П.   Представники : від позивача       не з'явився від відповідача   не з'явився Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 08.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпласт-України" (далі по тексту – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Бетон Київ" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Бетон" (далі по тексту – відповідач) про стягнення  основного боргу у сумі 9 925,50 грн., 3% річних у сумі 229,98 грн., пені у сумі 643,38 грн., 16000,00 грн. - за неповернуту зворотну тару, а також судові витрати покласти на відповідача. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/8642/14, розгляд справи призначено на 24.06.2014 року. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.06.2014 розгляд справи №910/8642/14 відповідно до ст. 77 ГПК України було відкладено на 08.07.2014,  в зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання, невиконанням відповідачем вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, необхідністю надання додаткових доказів по справі. 07.07.2014 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представник позивача подав клопотання Вих. №126 від 07.07.2014 про розгляд справи за відсутності  представника позивача, а також клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Представники сторін  08.07.2014. в судове засідання не з'явились, про свою відсутність представник позивача повідомив клопотанням Вих. №126 від 07.07.2014 про розгляд справи за відсутності представника позивача, в свою чергу представник відповідача про причини  неявки до  суду не повідомив, вимоги ухвал суду від 13.05.2014, 24.06.2014 не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідно до поданого позивачем витягу  з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців,  адреса місцезнаходження відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 01021, м. Київ, вул. Крутий узвіз , буд. 6/2А. Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача. Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ:  13.11.2011 між позивачем, як продавцем за умовами договору, та відповідачем як покупцем, був укладений договір № КК-0016/11 (далі за текстом - договір - 1), відповідно до п. 1.2. якого продавець зобов'язався продати покупцеві хімічну продукцію, згідно з узгодженими обома сторонами замовленнями та зазначену в накладних, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату згідно з умовами цього договору. Відповідно до п. 1.3. договору - 1, сума цього договору складається з суми вказаної в накладних кожної партії товару. Кількість товару визначається згідно з видатковими накладними (п. 1.4. договору - 1). Згідно до  п. 3.1. договору - 1, оплата товару здійснюється у термін 12 календарних днів після фактичного отримання товару покупцем. Відповідно до п. 4.2 договору - 1 у випадку порушення умов договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю у розмірі подвійної обліковою ставки Національного Банку України, встановленої у цей період, нараховуючи на суму простроченого платежу за кожний день прострочення. Згідно п. 5.3. договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012 до повного виконання сторонами своїх обов'язків. На виконання умов договору №КК-0016/11 від 13.12.2011 позивач поставив та передав у власність, а відповідач прийняв товар на загальну суму 144 787,50 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-02622 від 28.12.2012, №РН-0000078 від 24.01.2013, №РН-0000112 від 31.01.2013, №РН-0000188 від 08.02.2013, № РН-186 від 15.02.2013, №РН-216 від 20.02.2013, №РН-230 від 22.02.2013, які містять підписи повноважних представників сторін та відтиски  печаток підприємства позивача та відповідача,  копії яких долучені до матеріалів справи. За вказаний отриманий товар за договором - 1 відповідач здійснив  часткову оплату поставленого товару на загальну суму 105 706, 50 грн., що підтверджується банківськими виписками ПАТ «ВТБ БАНК» №27 від 24.01.2013, №27 від 30.01.2013, №27 від 05.02.2013, №27 від 18.02.2013, №27 від 19.02.2013, №27 від 20.02.2013, №44 від 25.02.2013, б/н від 26.02.2013, копії  яких наявні в  матеріалах справи.     За розрахунком позивача, у відповідача перед позивачем за договором - 1 виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 39 081, 00 грн. 01.02.2013 між позивачем, як постачальником за умовами договору,  та відповідачем як покупцем, був укладений договір поставки № ПК-0029/13 (далі за текстом - договір - 2), відповідно до п. 1.2. якого постачальник зобов'язується продати хімічну продукцію, згідно з узгодженими сторонами замовленням та зазначену в накладних,  а покупець зобов'язується своєчасно здійснювати її оплату, згідно з умовами цього договору. Відповідно до п. 1. 3. договору - 2 сума цього договору складається з суми вказаної в накладних кожної партії товару. Кількість товару визначається згідно з видатковими накладними (п. 1.4. договору - 2). Відповідно до п. 3.1. договору - 2 оплата товару за цим договором здійснюється на умовах 50% попередньої оплати і повинна бути сплачена покупцем протягом з (трьох) календарних днів з моменту погодженого замовлення та виставлення рахунку-фактури для оплати за замовлений товар.     За умовами п. 3.4. договору - 2 остаточний розрахунок покупець проводить не пізніше 14 календарних днів з дати отримання товару. Згідно п. 5.3. договору - 2 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013, але  до повного виконання сторонами своїх обов'язків. Пунктом 6.7. договору - 2 сторони домовились про те, що у випадках наявної заборгованості покупця, постачальник залишає за собою право зарахувати грошові кошти, що надходять, в рахунок заборгованості виключно в тих випадках, коли заборгованість погоджена між сторонами або є відповідне рішення суду по спору між постачальником та покупцем. Відповідно до п. 8.1. договору -2 покупець зобов'язаний у 60 денний строк, з моменту отримання продукції (товару) у зворотній тарі, повернути зворотню тару у задовільному стані для подальшого використання, яка є власністю постачальника. Пунктом 8.3. договору - 2 сторони визначили, що при неповерненні тари в строк 365 днів з моменту отримання продукції (товару) право власності на зворотню тару переходить покупцю і покупець наступного дня здійснює оплату товару за тару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Вартість та найменування зворотної тари зазначається у видаткові накладній (п. 8.6. договору - 2).   На виконання  умов договору -2  позивач поставив та передав у власність, а відповідач прийняв  товар на загальну суму 264   604, 50 грн., що підтверджується видатковими накладними №319 від 06.03.2013, №325 від 11.03.2013, №345 від 14.03.2013, №352 від 15.03.2013, №374 від 19.03.2013, №391 від 22.03.2013, №450 від 29.03.2013, №454 від 01.04.2013, №497 від 05.04.2013, №536 від 11.04.2013, №533 від 11.04.2013, №659 від 25.04.2013, №685 від 29.04.2013, №838 від 20.05.2013, №882 від 24.05.2013, №945, від 31.05.2013, №1052 від 10.06.2013, №1220 від 27.06.2013, №1328 від 11.07.2013, які містять підписи повноважних представників сторін та відтиски  печаток підприємства позивача та відповідача, копії яких наявні в матеріалах справи. За вказаний товар отриманий за договором - 2 відповідач здійснив оплату на загальну суму 293 759, 50 грн., що підтверджується банківськими виписками ПАТ «ВТБ БАНК» №27 від 06.03.2013, №27 від 11.03.2013, №27 від 13.03.2013, №27 від 14.03.2013, №27 від 18.03.2013, №44 21.03.2013, №27 від 27.03.2013, №27 від 29.03.2013, №18 від 04.04.2013, №27 від 10.04.2013, №27 від 10.04.2013, №27 від 25.04.2013, №27 від 16.05.2013, №27, 21.05.2013, №27 від 29.05.2013, №27 від 31.05.2013, №27 від 18.06.2013, №44 від 26.06.2013, №27 від 09.07.2013, копії яких наявні в матеріалах справи. За розрахунком позивача, за товар отриманий по договору - 2 відповідач здійснив  переплату в розмірі  29 155, 00 грн. По видатковими накладними №838 від 20.05.2013, №882 від 24.05.2013, №945 від 31.05.2013, №1052 від 10.06.2013, №1220 від 27.06.2013, №1328 від 11.07.2013  позивачем разом з товаром  було  передано відповідачу зворотну тару – контейнер п/ет 1000 л на  загальну суму 16 000, 00 грн., що підтверджується зазначеними видатковими накладними. Позивач на підставі п. 6.7.  договору - 2  зарахував переплату відповідача по договору - 2   в рахунок оплати заборгованості по договору - 1. Після чого, за його розрахунком,   заборгованість відповідача перед ним за договором  - 1 складає  9 925,50 грн. 06.11.2013 та 31.01.2014 позивачем двічі було направлено на адресу відповідача  претензії Вих. №330 та Вих. №21 з додатками, в яких перший просив сплатити заборгованість за поставлену продукцію у сумі 9 925,50 грн. в строк не пізніше ніж 7 (сім) календарних днів. На які за твердженням позивача, відповідач  відповіді не надав і оплату заборгованості не здійснив.  Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що  позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Договір № КК-0016/11 від 13.12.2011 та договір поставки №ПК-0029/13 від 01.02.2013  є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказані договори  є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.        Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 3.1. договору - 1 оплата товару за договором здійснюється у термін 12 календарних днів після фактичного отримання товару покупцем. Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору - 1 поставлено товар відповідачу на загальну суму 144 787, 50 грн., який був оплачений відповідачем частково на суму 105 706, 50 грн. Крім того, у відповідності до умов договору - 2  поставив відповідачу товар на загальну суму 264 604, 50 грн. та зворотну тару на суму 16 000, 00 грн. Поставлений товар за договором - 2 був відповідачем прийнятий та оплачений на загальну суму 293 759,50 грн. (здійснено переплату), що підтверджується матеріалами справи, а зворотна тара повернена відповідачем позивачу не була, доказів іншого матеріали справи не містять. За договором - 1 у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 39 081,00 грн. (144 787, 50 - 105 706, 50 = 39 081,00). За договором - 2 у відповідача перед позивачем утворилася переплата в розмірі  29 155, 00 грн.  (293 759, 50 - 264 604, 50 = 29 155, 00). Оскільки відповідачем не надано в матеріали справи доказів непогодження між сторонами суми заборгованості відповідача перед позивачем за договором - 1 в розмірі 39 081, 00 грн. та не заперечено проти задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно, у відповідності до п. 6.7. договору - 2  здійснено зарахування переплати за договором - 2 в рахунок оплати заборгованості за договором - 1. Отже, станом на момент винесення рішення по справі заборгованість відповідача перед позивачем за договором - 1 становить 9 925, 50 грн. (39 081, 00 - 29 155, 50 = 9 925, 50). За умовами п. 8.1. договору - 2  відповідач  зобов'язаний був  у 60 денний строк, з моменту отримання продукції (товару) у зворотній тарі, повернути зворотну тару у задовільному стані для подальшого використання, яка є власністю постачальника. За приписами п. 8.3. договору при неповерненні тари в строк 365 днів з моменту отримання продукції (товару) право власності на зворотну тару переходить покупцю і покупець наступного дня здійснює оплату товару за тару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Тобто, після спливу 365 днів з моменту отримання відповідачем товару в зворотній тарі, при не виконанні відповідачем його зобов'язання по поверненню  зворотної тари  позивачу, у відповідача перед позивачем виникає обов'язок по оплаті вартості зворотної плати. Як встановлено судом зворотна тара на суму 16 000, 00 грн. повернута відповідачем позивачу не була, доказів іншого матеріали справи не містять, і на момент винесення рішення по справі 365 календарних днів, встановлених п. 8.3. договору сплили, а отже у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання по оплаті вартості зворотної тари, яке відповідачем не виконано, доказів іншого матеріали справи не містять.    В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.        Позивачем умови договорів виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано. Доказів, які б підтверджували виконання відповідачем його зобов'язань по договору - 1 та договору - 2, матеріали справи не містять. Факти наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором - 1 в сумі 9 925, 50  грн. та за договором - 2 в сумі 16 000, 00 грн. належним чином доведені, документально підтверджені і відповідачем не спростовані, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.1. договору - 1 та строк оплати вартості зворотної тари у відповідності до п. 8.3. договору - 2  є такими, що настали, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі   9 925, 50 грн. за договором - 1 та вартості зворотної тари в розмірі 16 000, 00 грн. за договором - 2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 643, 38 грн. за договором - 2, нараховану за прострочення оплати за поставлений відповідачу товар по видатковим накладним № РН - 00001220 від 27.06.2013, № РН - 00001328 від 11. 07.2013 за період прострочення з 11.07.2013 по 24.01.2014,  підлягають задоволенню з огляду на нижчевикладене. Відповідно до п. 4.2. договору - 1 у випадку порушення умов договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної обліковою ставки Національного Банку України, встановленої у цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення.       Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно  ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до ст. 3  Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі  подвійної облікової ставки НБУ, так як судом встановлено порушення  відповідачем строків виконання грошового зобов'язання по видатковим накладним № РН - 00001220 від 27.06.2013, № РН - 00001328 від 11.07.2013. Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.  За вказаних обставин суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача  3% річних в сумі 229, 98 грн. нарахованих  за прострочення оплати за поставлений відповідачу товар по видатковим накладним № РН - 00001220 від 27.06.2013, № РН - 00001328 від 11. 07.2013 за період прострочення з 11.07.2013 по 06.05.2014. При перевірці  здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних суд дійшов висновку про його обґрунтованість.   Підсумовуючи викладене, позовні вимоги підлягають повному задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача за договором  -1  підлягають 9925,50 грн. основного боргу та за  договором - 2 -  643,38 грн. пені, 229,98 грн. 3% річних, та  16 000,00 грн. вартості  зворотної тари. Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача. Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1.  Позовні вимоги задовольнити повністю. 2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Бетон Київ" Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Бетон" (01021, м. Київ, вул. Крутий узвіз, буд. 6/2А; код ЄДРПОУ 35980704;  в порядку визначеному законом України “Про виконавче провадження”) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпласт-Україна"  (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 89; код ЄДРПОУ 35839874) 9 925 (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 50 коп. основного боргу, 643 (шістсот  сорок три) грн. 38 коп. пені, 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 98 коп. 3 % річних, 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. вартості не повернутої зворотної  тари  та  1 827   (одну тисячу сімсот двадцять сім)  грн. 00 коп. судових витрат. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 15.07.2014 р. Суддя                                                                                                    Г.П. Бондаренко