Рішення

від 02.07.2014 по справі 22-ц/796/101/2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційний суд міста Києва

Справа №22-101 Головуючий у 1-й інстанції Притула Н.Г.

Доповідач Волошина В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Орленко Т.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2007 р. у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «АБС-УКР» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, 3-і особи : Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання особи такою, що не набула права власності, визнання правовстановлюючого документу та договору купівлі-продажу недійсним.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

05 квітня 2007 р. позивач ЗАТ «АВС-УКР» звернулося до суду з позовом до відповідачів та просило з урахуванням уточнених позовних вимог під час розгляду справи визнати ОСОБА_2 таким, що не набув права власності на гараж АДРЕСА_1; визнати правовстановлюючий документ на цей гараж, а саме довідку автокооперативу «Покровський» №02 від 29 жовтня 1994 р. видану ОСОБА_2 недійсним; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 травня 1995 р., реєстраційний номер 2795 гаражного боксу АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що позивачу надано в користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 Проте, що відповідач на цій же земельній ділянці має гараж та порушує право позивача на користування цією ділянкою позивачу стало відомо 28 жовтня 2006 р. з позовної заяви ОСОБА_1, який пред'явив позов до суду. Зазначав, що право власності на гаражний бокс було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі нелегітимної довідки ГБК «Покровський» №02 від 29 жовтня 1994 р. і не є правовстановлюючим документом , оскільки автокооператив «Покровський» був зареєстрований, як юридична особа лише 03 квітня 1996 р., тому документ виданий в 1994 р. неіснуючою юридичною особою. Крім того, довідка містить неправдиві відомості щодо відведення земельної ділянки під будівництво гаражів АДРЕСА_1 і колишній голова автокооперативу в нотаріально посвідченій заяві визнав, що видані довідки є нелегітимними. Рішенням господарського суду м. Києва встановлено, що Київською міською радою не приймалось рішення та не видавався документ, який би посвідчував ГБК «Покровський» право власності чи право користування ділянкою, а також встановлено самовільне заняття земельної ділянки та самочинне будівництво гаражів, які не були введені в експлуатацію. Тому у ОСОБА_2, який продав гараж ОСОБА_1 не могло виникнути право на вказану земельну ділянку та на самочинно збудований гараж. Зазначають, що державна реєстрація права власності проводилась з грубим порушенням законодавства, а тому відповідач ОСОБА_2 не набув права власності на гараж, а відповідно і відповідач ОСОБА_1 не може набути права власності за договором купівлі-продажу, оскільки на підставі ч. 3 ст. 215 та ст. 216 ЦК України даний договір є нікчемним. Вважають, що на підставі ст. 661 ЦК України ОСОБА_2 повинен відшкодувати вартість гаражу ОСОБА_1

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2007 р. позовні вимоги ЗАТ «АБС-УКР» задоволені.

Визнано ОСОБА_2 таким, що не набув право власності на гараж АДРЕСА_1

Визнано довідку гаражно-будівельного кооперативу «Покровський» №02 від 29 жовтня 1994 р. , видану ОСОБА_2, недійсною.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражного боксу АДРЕСА_1 від 18 травня 1995 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Не погодившись із рішенням суду відповідач ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, як по суті, так і за спливом строку позовної давності у відповідності до норм ЦК України в редакції 1961 р., посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права ( п.п.1-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги «АБС-УКР» та визнаючи ОСОБА_2 таким, що не набув право власності на гараж АДРЕСА_1;визнаючи довідку гаражно-будівельного кооперативу «Покровський» №02 від 29 жовтня 1994 р. , видану ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу гаражного боксу АДРЕСА_1 від 18 травня 1995 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсними суд першої інстанції виходив з їх доведеності.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна виходячи з наступного.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.213 ЦПК України).

Згідно правил ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає; суд недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, вважав встановленими при цьому порушив норми як процесуального, так і матеріального права.

Відповідно до змісту ст. ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

24 лютого 1997 р. була проведена реєстрація юридичної особи ЗАТ «АБС-УКР» (код ЄДРПОУ - 24720911).

Пред'являючи позов 05 квітня 2007 р. до суду позивач ЗАТ «АБС-УКР» посилався на те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 порушують право позивача на користування земельною ділянкою, а отримані ними правовстановлюючі документи на гараж є недійсними, оскільки порушений порядок їх отримання. ГБК «Покровський» був зареєстрований згідно статуту та довідки ЄДРПОУ 03.04.1996 р., а довідка на ім'я ОСОБА_2, яка стала підставою реєстрації права власності на гараж, була видана 29 жовтня 1994 р. за №2 головою ГБК «Покровський» .

Між тим, погодитися з доводами позивача не можна дивлячись на таке.

Положенням ч.1 ст. 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, не визначення або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів інших осіб або державні чи суспільні інтереси ( частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизначені або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради від 28.12.2004 р. №1088/2498 ЗАТ «АБС-УКР» ( а.с.156-158 т.1) було передано в дострокову оренду на 25 років земельні ділянки загальною площею 2,38 га для будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення та підземним паркінгом у визначеному кварталі , зокрема по АДРЕСА_1 За даним рішенням було затверджено проект відведення земельних ділянок позивачу із зобов'язанням забезпечити організацію паркінгу для автокооперативу відповідача. В той же час при виділенні земельної ділянки в оренду будь-яких даних які б свідчили про те, що мала місце перевірка щодо зайнятості земельної ділянки іншим користувачем ( по АДРЕСА_1) матеріали справи не містять, незважаючи на те, що не може бути передана в оренду земельна ділянка, яка перебуває у користуванні інших осіб.

Відповідно до підпункту 5.6 пункту 5 розпорядження КМДА №1187 від 02 липня 2004 року «Про надання дозволу ЗАТ «АБС-УКР» на реконструкцію та забудову території, обмеженої АДРЕСА_1 та пункту 5.5 рішення Київської міської ради від 28 грудня 2004 року №1088/2498, передбачено забезпечення членів кооперативу машиномісцями у критому паркінгу на території, прилеглій до місця будівництва. Тобто державою визнавалося і, навіть, було виписано у зазначених документах, про наявність гаражів ГБК на відведеній земельній ділянці та хто і у який спосіб зобов'язаний забезпечити членів кооперативу машиномісцями.

Однак, позивач вказаного зобов'язання не дотримався, гаражний бокс, належний спочатку ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_1 демонтований на підставі рішення Господарського суду м.Києва, на яке у своєму рішенні посилався суд першої інстанції і яке в подальшому було скасоване, машиномісцем членів кооперативу не забезпечено.

З матеріалів справи вбачається, що після укладення 28.12.2004 р. договору оренди між ЗАТ «АБС-УКР» та Київською міською радою виникли судові спори між ЗАТ «АБС-УКР» і ГБК «Покровський» та членами ГБК, як і питання скасування прийнятих рішень державних установ щодо ГБК та його членів.

Так, 29 жовтня 1994 р. за №2 головою ГБК «Покровський» , члену ГБК ОСОБА_2 була надана довідка згідно якої він є власником гаража АДРЕСА_1, вартість гаражу 187500 крб. ОСОБА_2 є членом ГБК «Покровський» з 15 грудня 1993 р. В довідці зазначалося, що є рішення виконкому Шевченківського району м. Києва від 11.03.1993 р. №179 про відвід земельної ділянки під будівництво гаражів. ОСОБА_2 зареєстрував право власності в БТІ на підставі зазначеної довідки та отримав реєстраційне посвідчення.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про власність» Закон втратив чинність на підставі Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440 , член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно; громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

У відповідності до вимог вищезазначеного закону, ОСОБА_2 повністю оплатив вартість гаражу, був членом ГБК, а відтак набув право власності на гараж у відповідності до вимог вищезазначеного закону.

Положенням ст. 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правилами ч.1 ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

18 травня 1995 р. згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 гараж АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 Київського міського нотаріального округу за №2795.

10 квітня 2007 р. позивач «АБС-УКР» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 (через 10 років), ОСОБА_1 ( 11років), 3-і особи : Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання особи такою, що не набула права власності, визнання правовстановлюючого документу та договору купівлі-продажу недійсним. При цьому сторона відповідача не була стороною будь-яких правових угод між цими відповідачами та не зазначила яким чином було порушено її право на 1994 та 1995 роки, тоді як лише 24 лютого 1997 р. була проведена реєстрація юридичної особи ЗАТ «АБС-УКР» (код ЄДРПОУ - 24720911).

Довідка (т.1 а.с.11) була видана ОСОБА_2 головою правління ГБК «Покровський» на підставі якої відповідач зареєстрував право власності та отримав реєстраційне посвідчення . Тобто видача зазначеної довідки не входила в компетенцію ОСОБА_2, він її отримав від юридичної особи, а не сам її видав, а відтак не може бути належним відповідачем щодо визнання недійсною зазначеної довідки, тоді як ГБК «Покровський» до участі у справі не був залучений взагалі.

Рішенням №846 виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 18 травня 1954 р. «Про відвід земельної ділянки промкооперативній артілі «Більшовик» Міськшвейпромсоюз УРСР, під будівництво швацької фабрики по АДРЕСА_1, відведено земельну ділянку розміром 0,2 га.

Рішенням №239 від 16 лютого 1970 р. голови виконкому Київської міської ради депутатів трудящих відведена земельна ділянка на території садиби АДРЕСА_1 розміром біля 0,2 га під розширення фабрики індпошиву і ремонту одягу №2(а.с.48 т.1). Рішенням від 02.08.1976 р. №842/21 Київської міської ради депутатів трудящих продовжено строк дії рішенням №239 від 16 лютого 1970 р. Дані про те, що із території фабрики вилучалась земельна ділянка відсутні. В подальшому правонаступником фабрики стало КП «Епос».

03 лютого 1993 р. директор фабрики індпошиву і ремонту одягу №2 (а.с.215 т.3) -користувач земельної ділянки, звернувся до голови адміністрації Шевченківського району м.Києва та повідомляв про те,що згідно границі відводу території фабрики, з тильної сторони існують зсувні схили і для укріплення пропонувалося відвести частину території для будівництва гаражів з влаштуванням підпірних стін.

В розпорядженні представника президента України (Шевченківська районна державна адміністрація м.Києва ) №179 від 11 березня 1993 р. «Про дозвіл фабриці індпошиву та ремонту одягу №2 разом з ТВК «Архус» на виконання робіт по благоустрою невпорядкованої частини території фабрики по АДРЕСА_1 з влаштуванням підпорних стін, господарських споруд та гаражів» зазначається, що з метою благоустрою невпорядкованої частини території фабрики індпошиву та ремонту одягу №2 , укріплення зсувонебезпечних схилів гори, а також забезпечення працівників фабрики та мешканців району гаражами : п.1 - дозволити фабриці індпошиву та ремонту одягу №2 з ТВК « Архус» виконати роботи по благоустрою невпорядкованої частини території фабрики по АДРЕСА_1 з влаштуванням протизсувних споруд, які будуть використовуватися як гаражі та господарчі приміщення для працівників фабрики та мешканців району. Даним розпорядженням було чітко визначено, що будівництво буде проводитися на відведеній території фабрики та визначена мета цього розпорядження. Отже, із вказаного розпорядження не вбачається, що мало місце самозахвату землі чи самочинне будівництво.

25.05.1993 р. (а.с.208 т.3) представником Президента України Шевченківської держадміністрації м. Києва було затверджено договір, укладений між КП «Епос» (правонаступник фабрики) та ТВК «Архус» про спільний благоустрій площі, яка належить КП «Епос» по АДРЕСА_1 з влаштуванням підпірних стін і будівництвом гаражів та підсобних приміщень.

Розпорядженням представника Президента України від 15.12.1993 р. було створено автокооператив «Покровський» на території фабрики. Розпорядженням №465 представника Президента України від 16 червня 1994 р. уже дозволено будівництво другого поверху гаражів в АДРЕСА_1.

Лише 30 травня 2005 р., тобто через 12 років та після надання земельної ділянки в оренду ЗАТ «АБС-УКР», розпорядженням голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації №539, скасовано розпорядження №179 від 11 березня 1993 р. «Про дозвіл фабриці індпошиву та ремонту одягу №2 разом з ТВК «Архус» на виконання робіт по благоустрою невпорядкованої частини території фабрики по АДРЕСА_1 з влаштуванням підпорних стін, господарських споруд та гаражів», як незаконне. При цьому не було враховано, що на території фабрики в установленому законом порядку зареєстровано юридичну особу ГБК «Покровський» .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не взяв до уваги, як доказ статут ГБК «Покровський» за 1993 р., посилаючись на те, що відсутня дата реєстрації та лист держадміністрації Шевченківського району м. Києва про те, що такий статут не був зареєстрований.

Разом з тим, погодитись з таким висновком суду не можна.

Так, із статуту за 1993 р. вбачається, що статут був прийнятий загальними зборами 12 листопада 1993 р. та підписаний головою ГБК ОСОБА_4, скріплений печаткою на якій зазначено Автокооператив «Покровський» (лівий кут), в правому куті цей статут затверджено підписом заступника Шевченківської районної державної адміністрації в м.Києві Позняковим С.А., скріплено мокрою печаткою держадміністрації, проставлено рік 1993 р. Натомість, лист держадміністрації не можна взяти до уваги, оскільки ним не спростовуються дії державного органу, вчинені відносно юридичної особи.

В матеріалах справи також знаходиться зареєстрований статут Дворового автокооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Покровський» Шевченківського району м.Києва від 19 березня 1996 р. також затверджений Позняковим С.А.

ЄДРПОУ був створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 22 січня 1996 р. №118.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка голова ГБК «Покровський» ОСОБА_4 пояснив суду, що реєстрація статуту була проведена двічі у зв'язку зі зміною законодавства. Покази свідка співпадають з письмовими доказами, а тому у суду відсутні підстави не довіряти його показам.

Таким чином, навіть, на час реєстрації другого статуту, такого товариства,як ЗАТ «АБС-УКР» не існувало, як юридичної особи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, законність рішення суду першої інстанції, надаючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача відповідачами не порушені, а тому рішення суду не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити у позовних вимогах ЗАТ ««АБС-УКР» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, 3-і особи : Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання особи такою, що не набула права власності, визнання правовстановлюючого документу та договору купівлі-продажу недійсним.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові Закритого акціонерного товариства «АБС-УКР» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи : Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання особи такою, що не набула права власності, визнання правовстановлюючого документу та договору купівлі-продажу недійсними.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: