Рішення

від 09.07.2014 по справі 916/1627/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р.Справа № 916/1627/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Ростомов Г.А.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Комплект" до Приватного підприємства „Шип Марін" про стягнення 23238,46 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Комплект" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Шип Марін" про стягнення заборгованості за договором поставки № 410 від 01.07.2013 р. в сумі 21610,14 грн., у т.ч. 19 144,33 грн. основного боргу, 1255,58 грн. штрафу, 795,59 грн. інфляції, 414,94 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

ТОВ „Виробничо-комерційна фірма „Комплект" і ПП „Шип Марін" було укладено договір поставки 410 від 01.07.2013 року договір поставки товарів будівельно-господарського призначення, спецодягу, спецвзуття та ін., на підставі якого позивачем було поставлено на користь відповідача товар на суму 21 214,97 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями, проте відповідач лише частково оплатив отриманий товар. Відтак, позивач стверджує, що сума боргу відповідача за поставлений товар складає 19144,33 грн.

Наразі позивач вказує, що згідно п. 3.2 договору покупець розраховується у повному обсязі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 5 календарних днів по кожному окремому замовленню після фактичного отримання товару від постачальника, але при цьому сума заборгованості не повинна перевищувати 8000,00 грн.

Як вказує позивач, з приводу заборгованості відповідачу було надіслано претензію №2 від 18.03.2014 року, однак відповідачем претензію проігноровано та заборгованість не погашено.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до п. 5.2. і п. 5.3 договору поставки у разі несвоєчасної сплати поставленого товару покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу (до 20 календарних днів). У разі прострочки оплати поставленого товару більш ніж на 20 календарних днів покупець, крім санкції, передбаченої п. 5.2 даного договору сплачує постачальнику неустойку у розмірі 5% вартості поставленого товару.

З огляду на неналежне виконанням відповідачем своїх обов'язків, позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за період з 15.07.2013 р. по 14.02.2014 р. на відповідну суму боргу по кожній поставці, яка складає 1255,58 грн.

Також позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, здійснив нарахування 3% річних від простроченої суми, що складають 414,94 грн., та інфляційних втрат в сумі 795,59 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.05.2014 р. позовну заяву ТОВ „Виробничо-комерційна фірма „Комплект" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1627/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 19.05.2014 р.

У судовому засіданні 04.06.2014 р. представником позивача були подані уточнення до позовної заяви (а.с. 35-36), згідно яких позивач просив суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 19 144,33 грн., суму штрафу 1 255,58 грн., індекс інфляції в сумі 1305,21 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 490,54 грн., всього 22195,63 грн.

16.06.2014 р. представником позивача були подані до господарського суду Одеської області уточнення до позовної заяви (а.с. 47-48), згідно яких позивачем збільшено позовні вимоги до 23001,59 грн. у зв'язку з перерахунком штрафних санкцій, 3% річних та інфляції станом на 16.06.2014 р. Так, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 19 144,33 грн., суму штрафу - 1 255,58 грн., індекс інфляції в розмірі 2092,30 грн. та 3% річних від простроченої суми - 509,38 грн.

08.07.2014 р. представником позивача було подано до господарського суду Одеської області заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 59-60), згідно якої позивачем збільшено позовні вимоги до 23238,46 грн., що складають основна сума боргу у розмірі 19 144,33 грн., сума штрафу - 1 255,58 грн., а також інфляційні станом на 08.07.2014 року в розмірі 2294,55 грн. та 3% річних від простроченої суми станом на вказану дату - 544,00 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою, вказаною у позовній заяві, та за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців.

Однак, згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною в позовній заяві адресою. Також надіслана судом поштова кореспонденція на адресу, що значиться в ЄДР, не повернута підприємством зв'язку.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01 липня 2013 року між Виробничо-комерційною фірма „Комплект" у вигляді ТОВ (постачальник) та Приватним підприємством „Шип Марін" (покупець) було укладено договір поставки № 410 (а.с. 10-11), згідно п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується на замовлення відповідача поставляти і передавати у власність останнього товари будівельно-господарського призначення, спецодягу, спецвзуття та ін., а відповідач як покупець зобов'язується приймати і оплачувати цей товар на обумовлених договором умовах.

За умовами п. 1.2. загальна сума договору визначається згідно виставлених рахунків. Ціни на поставляємий товар встановлюються в національній валюті України та являються договірними, вказуються у товаросупроводжувальних документах, по яким відпускається товар і які є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1, 2.2).

Згідно п. 3.1 договору оплата за поставляємий по цьому договору товар здійснюється з відстрочкою платежу платіжним дорученням на підставі виставленого рахунка-фактури. Днем оплати вважається момент надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

В п. 3.2 договору передбачено, що покупець здійснює розрахунки в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника впродовж 5 календарних днів по кожному окремому замовленню після фактичного отримання товару від постачальника, але при цьому сума заборгованості не повинна перевищувати 8000,00 грн.

Умови поставки товару сторонами визначено в п. 4.1.2 договору, а саме шляхом його самовивозу зі складу постачальника. Датою поставки вважається дата передачі товару, вказана у товаросупроводжувальних документах, якими являються видаткові накладні (п. 4.3). Товар передається покупцю за кількістю шляхом підписання видаткової накладної (п. 4.4). Разом з товаром постачальник передає покупцю наступні документи: рахунки-фактури, видаткові і податкові накладні (п. 4.6). В момент отримання товару представник покупця повинен надати постачальнику оригінал належним чином оформленої довіреності на отримання товару (п. 4.7).

В п. 4.8 договору передбачено, що в момент передач товару зі складу постачальника упаковка та якість товару повинні відповідати стандартам і технічним умовам, діючим на території України. В решті, що не передбачено умовами цього договору, приймання товару за кількістю, якістю і комплектністю здійснюється у відповідності з Інструкцією П-6 „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" від 15.06.1965 р. та Інструкцією П-7 „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" від 25.04.1966 р.

Строк дії договору визначено в п. 7.2, за яким договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 р. або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки товару, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 410 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 21156,97 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних:

- № Б14559 від 10.07.2013 р. на суму 4973,70 грн. з ПДВ (а.с. 12);

- № Б15061 від 16.07.2013 р. на суму 5012,64 грн. з ПДВ (а.с. 13);

- № Б15854 від 23.07.2013 р. на суму 3474,77 грн. з ПДВ (а.с. 14);

- № Б16688 від 01.08.2013 р. на суму 5737,05 грн. з ПДВ (а.с. 15);

- № Б17487 від 09.08.2013 р. на суму 1958,81 грн. з ПДВ (а.с. 16);

Факт отримання товару підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача - Шабелько О.В., що діяв на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей № 55 від 01.07.2013 р. і № 99 від 01.08.2013 р. (а.с. 17, 18).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами п. 4.4 договору.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено, що кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється відповідачем у 5-тиденний строк після фактичного отримання товару (п. 3.2. договору).

Як вказує позивач, відповідачем було частково оплачено поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість в сумі 19144,33 грн., у т.ч.:

- по видатковій накладній № Б14559 від 10.07.2013 р. в сумі 3973,70 грн.;

- по видатковій накладній № Б15061 від 16.07.2013 р. в сумі 4000,00 грн.;

- по видатковій накладній № Б15854 від 23.07.2013 р. в сумі 3474,77 грн.;

- по видатковій накладній № Б16688 від 01.08.2013 р. в сумі 5737,05 грн.;

- по видатковій накладній № Б17487 від 09.08.2013 р. в сумі 1958,81 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем по договору № 410 товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у останнього виникла сума заборгованості в розмірі 19144,33 грн. Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за спірним договором поставки № 410 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов п. 1.1, п. 3.2 цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 19144,33 грн.

З огляду на те, що за умовами договору поставки № 410 кінцевий розрахунок за товар по кожному замовленню мав бути здійснений у п'ятиденний термін, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, в п. 5.2 договору поставки № 410 передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу (до 20 календарних днів). У разі прострочки оплати поставленого товару більш ніж на 20 календарних днів покупець, крім санкції, передбаченої п. 5.2 даного договору сплачує постачальнику неустойку у розмірі 5% вартості поставленого товару (п. 5.3 договору).

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу штраф за період з 15.07.2013 р. по 14.02.2014 року в сумі 1255,58 грн., виходячи з існуючої суми боргу у відповідний період по кожній поставці за окремою видатковою накладною, а також враховуючи діючу у обраний позивачем період подвійну облікову ставку НБУ. Дослідивши та перевіривши доданий позивачем до заяви про збільшення позовних вимог розрахунок вказаної суми штрафних санкцій на підставі п. 5.2 договору (а.с. 61), суд вважає його обґрунтованим та арифметично правильним, проте суд зазначає, що за методологією розрахунку та за змістом п 5.2 договору позивачем здійснено нарахування пені, а не штрафу, оскільки саме пеня розраховується за кожен день прострочення виконання з урахуванням облікової ставки НБУ.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення нарахованих штрафних санкцій відповідно до п. 5.2 договору в сумі 1255,58 грн.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 410 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу по кожній поставці за кормою видатковою накладною у період з 15.07.2013 р. по 08.07.2014 р., враховуючи відповідну суму боргу у вказаному періоді, розрахунок яких додано до заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 62), що складають 544,00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2294,55 грн., нараховані на відповідну суму боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною за період з 15.07.2013 р. по 08.07.2014 р. із застосуванням сукупного індексу інфляції у вказаному періоді.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за період, коли відповідачем не було виконане зобов'язання щодо оплати поставленої продукції.

Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, доданий до заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 62) на загальну суму 2294,55 грн. та встановлено правильність вказаного розрахунку, адже нарахування інфляційних здійснюється за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 23238,46 грн. (19144,33 грн. основного боргу + 1255,58 грн. пені + 544,00 грн. 3% річних + 22994,55 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Комплект" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Комплект" до Приватного підприємства „Шип Марін" про стягнення 23238,46 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Шип Марін" (65009, м. Одеса, вул. Кленова, буд. 2-А, офіс 11-Н; код ЄДРПОУ 37222526; р/р 26002288145900 в ПАТ „Укрсиббанк", МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Комплект" (65045, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 55, прим. 101; код ЄДРПОУ 13884689; п/р 26003000011640 в ПАТ „ВіЕс Банк", МФО 325213) суму основного боргу в розмірі 19144/дев'ятнадцять тисяч сто сорок чотири/грн. 33 коп., пеню в сумі 1255/одна тисяча двісті п'ятдесят п'ять/грн. 58 коп., 3% річних в сумі 544/п'ятсот сорок чотири/грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 2294/дві тисячі двісті дев'яносто чотири/грн. 55 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2014 р.

Суддя Петров В.С.