ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" липня 2014 р.Справа № 922/2043/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Светлічного Ю.В.
при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Радій ЛТД", м. Мерефа про стягнення 231218,71 грн. за участю представників сторін:
позивача - Козирєва С.С. довіреність б/н від 23.05.14 р.;
відповідача - не з'явився;
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелла" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Радій ЛТД", заборгованості у розмірі 231218,71 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 219372,60 грн., пені у розмірі 3992,58 грн., інфляційних втрат у розмірі 7239,29 грн., та 3% річних у розмірі 614,24 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору поставки №И-8, який укладено між позивачем та відповідачем. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судовий збір у розмірі 4624,37 грн.
Представник позивача у судовому засіданні 07 липня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та надав у судовому засіданні заяву за вх.№22966, в якій повідомив суд проте, що при виготовленні позовної заяви ним було допущено технічну помилку в значенні суми боргу та просив резолютивну частину позовної заяви викласти в наступній редакції: "Стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 219372,60 грн., пеню у розмірі 3992,58 грн., 7239,29 грн. інфляційних втрат , 614,24 грн. 3% річних за користування чужими грошовими коштами та витрати по сплаті судового збору".
Суд, розглянувши подану позивачем заяву визнав за необхідне задовольнити ії та виправити помилку у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання 07.07.14 р. не з'явився. Надав через канцелярію господарського суду Харківської області 07.07.14 р. клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю прибуття у судове засідання.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 липня 2014 року . клопотання відповідача про відкладення розгляду справи - задоволено. Розгляд справи відкладено на "14" липня 2014 р. о 10:10.
Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.
01 квітня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № И-8 (далі по тексту - договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався, в порядку на умовах визначених договором поставляти та передавати у власність відповідача визначений договором товар, а відповідач отримати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.2.1. договору, поставка товару здійснюється Позивачем на підставі зробленої заявки відповідача (направленої по факсу чи електронною поштою) 5 календарних днів з моменту її отримання.
Відповідно до п.4.2. договору, ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково - прибуткових накладних, п. 4.3. сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених позивачем протягом строку дії договору.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації, один раз в 14 (чотирнадцять) днів, після реалізації поставленого товару третім особам.
Відповідно до п.5.4. договору, відповідач надає позивачу звіт про реалізований товар кожні 30 днів.
Відповідно до п.6.1. договору, граничний термін реалізації товару являється шість місяців, після якого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.
Пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п.6.1. договору, зобов'язаний вивести нереалізований товар у 5 денний строк. Відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.
Протягом часу дії договору позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 312 372,60 (триста дванадцять тисяч триста сімдесят дві) грн., станом на 31.03.2014 року, але відповідач який отримав товар на зазначену суму оплатив його лише частково, а саме на суму 93000,00 грн., отже заборгованість відповідача перед Позивачем складає 219372,60 грн.
08.04.2014 року позивач в порядку досудового врегулювання спору на адресу відповідача направив претензію у який вимагав у строк що не перевищує 5 днів, з дня отримання претензії оплатити заборгованість. Відповідно до зворотного повідомлення претензія була отримана відповідачем 11.04.2014 року, таким чином відповідач був зобов'язаний сплатити заборгованість у строк до 16.04.2014 року, але заборгованість не оплатив.
18.04.2014 року за вих. № 15 позивач направив на адресу відповідача вимогу про надання, 2-ох календарних днів з дня отримання цього листа, звіту про реалізацію продукції та попередив відповідача, що у випадку не надання відповідного звіту позивач буде вважати, що весь переданий по договору між сторонами реалізований у повному обсязі. Відповідно до зворотного повідомлення лист був отриманий відповідачем 24.04.2014 року, таким чином відповідач був зобов'язаний надати звіт позивачу у строк до 26.04.2014 року, але з незрозумілих причин цього не зробив.
У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.
У випадку прострочення оплати товару позивач має право оплати товару й оплати відсотків за користування чужими коштами.
Враховуючи те, що звіт про реалізацію товару відповідачем не надавався, а 31.03.2014 р. відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків, суд приходить до висновку про те що станом на 31.03.2014 року весь товар було реалізовано відповідачем.
Також відповідачем не було надано жодної відповіді на претензію від 08.04.2014 року, що також свідчить про повну реалізацію поставленої по договору продукції.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 219372,60 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.
Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 3992,58 грн. пені, 7239,29 грн. інфляційні втрати та 614,24 - 3% річних.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.7.2. договору, у разі прострочення відповідачем оплати товару позивач має право вимагати, а відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши нарахування пені, інфляційних та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Радій ЛТД" (62472, м. Мерефа, Харківський район, Харківської область, вул. Дніпропетровська, 223, к. 8-9; адреса для листування: 61036, м. Харків, вул. Морозова, 7, код ЄДРПОУ 14075757, р/р 26009000072445 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" (61002 м. Харків, вул. Дарвіна, 6, код ЄДРПОУ 38493226, п/р 26002440213700 в АТ "УКРСИББАНК", МФО 351005) заборгованість у розмірі 231218,71 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 219372,60 грн., пені у розмірі 3992,58 грн., інфляційних втрат у розмірі 7239,29 грн., 3% річних у розмірі 614,24 грн. та судовий збір у розмірі 4624,37 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 18.07.2014 р.
Суддя Ю.В. Светлічний
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 14.07.2014 |
Оприлюднено | 23.07.2014 |
Номер документу | 39815014 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Светлічний Ю.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні