Ухвала

від 17.07.2014 по справі 810/2776/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2776/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.Г. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - Макаренка Святослава Володимировича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-Техно-Сервіс» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Арго-Техно-Сервіс» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що спірні податкові повідомлення-рішення вважає необґрунтованими і такими, що мають бути скасовані, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства України, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є безпідставними та невмотивованими, недоведеними та не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Головного управління Міндоходів у Київській області від 14 лютого 2014 року № 0002412201 та № 0002382201.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - Макаренко Святослав Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Техно-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування податкового зобов'язання при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Цезій» код ЄДРПОУ 32381023 за період травень-серпень 2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 27.01.2014 року № 34/22-01/36298163 "Про результати невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Техно-Сервіс» код за ЄДРПОУ 36298163, за змістом якого податковим органом під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 294449,20 грн., у тому числі за травень 2012 року в сумі 126759,15 грн., за червень 2012 року в сумі 62168,18 грн., за липень 2012 року в сумі 39718,71 грн., за серпень 2013 року - 65803,18 грн.; п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахування) до бюджету на загальну суму 309172,00 грн., в тому числі за 2 квартал 2012 року у сумі 198374,00 грн., за 3 квартал 2012 року у сумі 110798,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на аналізі нижчезазначених документів, які надійшли до податкового органу.

Від ДПІ у Печерському районі м. Києва надійшов Акт від 30.04.2013 року № 1589/22.5/32381023 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Цезій» (код за ЄДРПОУ 32381023) з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Корева Лімітед» (код за ЄДРПОУ 25399463) за лютий - травень 2012 року та ТОВ «Комершел Альянс» (код за ЄДРПОУ 38148543) за період липень-серпень 2012 року".

У свою чергу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС складено Акт від 28.11.2012 року № 1999/22-40/25399463 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Коревса Лімітед» (ЄДРПОУ 25399463) з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за лютий, березень, квітень, серпень 2012 року.

ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС складено Акт №852/22-8/38148543 від 15.10.2012 року «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Комершел Альянс», код ЄДРПОУ 38148543, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 07.07.2012 року по 26.09.2012 року».

Від ДПІ у Печерському районі м. Києва надійшов Акт від 27.06.2013 року № 119/26-55-22-02/32381023 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Цезій» (код за ЄДРПОУ 32381023) з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Комершел Альянс» (код за ЄДРПОУ 38148543) за червень 2012 року".

ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС складено Акт від 25.04.2013 року № 1473/22.10/38148543 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Комершел Альянс» (код за ЄДРПОУ 38148543) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Коревса Лімітед» (ЄДРПОУ 25399463) за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року та з ТОВ «Моноліт Юніон» (ЄДРПОУ 37635752) за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року».

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Комершел Альянс» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Коревса Лімітед» (ЄДРПОУ 25.399463) за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року та з TOB «Моноліт Юніон» (ЄДРПОУ 37635752) за період з 01.11.2012 року по 30.11.2012 року.

З аналізу вказаних актів відповідачем встановлено, що факт подальшої реалізації ТОВ «Цезій» товарів (робіт, послуг) контрагентам - покупцям в тому числі і ТОВ «Агро-Техно-Сервіс» не є можливим.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток.

За результатами розгляду заперечень позивача до Акту перевірки, наданих листом від 4 лютого 2014 року № 50/1, Переяслав-Хмельницька ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області залишила без змін висновки Акту перевірки (відповідь на заперечення від 11.02.2014 року № 220/10/22-01).

На підставі Акту перевірки, Переяслав-Хмельницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області були винесені податкові повідомлення-рішення від 14.02.2014 року № 0002412201 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 463758 грн., з яких 309172 грн. - основний платіж та 154586 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0002382201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 441673,5 грн. з яких 294449грн. - основний платіж та 147224, 5 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Техно-Сервіс» скористалося правом адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень та подало скаргу до Головного управління Міндоходів у Київській області від 28 лютого 2014 року № 134 , за результатами розгляду якої ГУ Міндоходів у Київській області залишила скаргу без задоволення рішенням про результат розгляду скарги від 09.01.2014 року № 856/10/10-36-10-01/04/207.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результат розгляду скарги позивача від 30.04.2014 року № 7799/6/99-99-10-0115 у задоволенні скарги позивача від 18.04.2014 року № 438 було відмовлено, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Техно-Сервіс» з ТОВ «Цезій» було укладено наступні договори: Договір на надання транспортно- експедиційних послуг від 24.02.2012 року № 12; Договір № 19-У-С на ремонт і доопрацювання вузлів і агрегатів від 5 квітня 2012 року; Договір купівлі-продажу запасних частин від 27 квітня 2012 року № 18.

На час укладення зазначених договорів ТОВ «Цезій» мав належну та необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платників податків та не позбавлені права укладати будь-які угоди у відповідності з діючим законодавством України.

На підтвердження реальності здійснення зазначених договорів позивачем надано суду: Договір на надання транспортно-експедиційних послуг від 24.02.2012 року № 12; Договір № 19-У-С на ремонт і доопрацювання вузлів і агрегатів від 5 квітня 2012 року; Договір купівлі-продажу запасних частин від 27 квітня 2012 року № 18; Акт здачі-прийняття робіт 9надання послуг) № 21 від 8 червня 2012 року Звіт по виконаним роботам до Договору № 12 від 24.02.2012 року по акту виконаних робіт від 08.06.2011 року, Акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) 344 від 15 червня 2012 року, Звіт по викониним роботам до Договору № 12 від 24.02.2012 року по Акту виконаних робіт від 15.06.2011 року, Акт № Ц-00000333 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 липня 2012 року, звіт по виконаним роботам до Договору № 12 від 24.02.2012 року по Акту виконаних робіт від 29.06.2011 року, Акт прийому-передачі по Договору № 19-уС від 05.04.2012 року, Акт № Ц-00000027 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16 травня 2012 р. Акт № 27 прийому-передачі виконаних робіт по Договору № 19-УС від 05.04.2012 року, Видаткова накладна № Ц-00000016 від 14 травня 2012 року, видаткову накладну № Ц-00000102 від 21 травня 2012 року, Видаткова накладна № Ц-00000348 від 21 червня 2012 року, видаткову накладну № Ц-00000401 від 2 липня 2012 року, видаткову накладну № Ц-00000494 від 12 липня 2012 року, видаткову накладну № Ц-00000574 від 1 серпня 2012 року, видаткову накладну № Ц-00000790 від 14 серпня 2012 року, видаткову накладну № Ц-0000845 від 22 серпня 2012 року, податкову накладну від 08.06.2012 року № 67, податкову накладну № 172 від 15.06.2012 року, податкову накладну № 213 від 31.07.2012 року, податкову накладну № 160 від 16.05.2012 року, податкову накладну № 92 від 14.05.2012 року, податкову накладну № 205 від 21.05.2012 року, податкову накладну № 153 від 21.06.2012 року, податкову накладну № 8 від 02.07.2012 року, Податкову накладну № 92 від 12.07.2-12 року, податкову накладну № 8 від 01.08.2012 року, податкову накладну № 110 від 14.08.2012 року, податкову накладну № 220 від 22.08.2012 року, Виписки по рахунку.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що вищезазначені документи надавалися відповідачу на запит останнього, про що зазначено в акті перевірки та не заперечується представником відповідача у судовому засіданні.

Таким чином, під час перевірки у відповідача були в наявності договори, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт з приводу взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Цезій", проте, всупереч норм чинного законодавства України, дані документи не приймалися до уваги при проведенні перевірки й коригування показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Техно-Сервіс" здійснювалася лише на підставі висновків інших податкових органів за результатами перевірки контрагента позивача та контрагентів ТОВ «Цезій», з якими Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Техно-Сервіс" не мало господарських взаємовідносин.

Крім того, на підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманого за договорами з ТОВ «Цезій» позивачем надано суду 20.05.2014 року належним чином завірені копії Довіреностей, Договорів, Податкових та видаткових накладних, які наявні в матеріалах справи.

Позивачем згідно зазначених вище первинних бухгалтерських документів та зазначених податкових накладних включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях а також, сформовано валові витрати за відповідні періоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані дії позивача є правомірними у зв'язку з наступним.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, виходячи із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищезазначені обставини колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що укладені позивачем та ТОВ «Цезій» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Необхідно зазначити, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який стверджує про фактичне невиконання договорів з надання послуг та товарів, повинно бути надано належні докази на підтвердження неможливості виконання сторонами умов договорів, недостовірності інформації, відображеної у первинних документах бухгалтерського обліку.

Разом з тим, позиція відповідача ґрунтуються лише на Актах інших податкових органів, причому зазначені припущення відповідача не підтверджені чинними рішеннями суду.

В обґрунтування зазначеного відповідач посилається на Акти інших податкових органів, які не мають жодного відношення до предмету перевірки позивача, до того ж, Акти перевірки не стосувались операцій вказаних підприємств з позивачем.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відсутні вироки суду, якими було б встановлено, що контрагент позивача був зареєстрований в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що товари (роботи, послуги) від вказаних контрагентів іншим особам фактично не передавались, а документи фінансово-господарської діяльності складались не уповноваженими на те особами.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Тобто, якщо контрагент чи його контрагенти за ланцюжком, не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, а тому сама по собі несплата податку контрагентом (чи його контрагенти за ланцюжком) чи неподання ними звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Факт здійснення операцій підтверджений документально та визнаний відповідачем в Акті перевірки.

В Акті перевірки не надано допустимих та достатніх доказів, а також, відсутнє обґрунтування порушення позивачем податкового законодавства.

Правова позиція по даному питанню висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції твердження відповідача про те, що однією з підстав винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була відсутність документів, які засвідчують транспортування, а саме: товарно-транспортних накладних, у зв'язку з наступним.

На виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 року № 7, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Згідно пункту 1 Наказу № 363, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.

Також, вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно- транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відсутність документів які засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача або неналежне їх заповнення, дає підстави лише вважати про порушення законодавства України про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства, а відтак відсутність у документообігу ТОВ "Агро-Техно-Сервіс" товарно- транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання товару та реальності вчинення господарської операції.

У даному випадку підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як встановлено судом першої інстанції реальність операцій позивача з ТОВ «Цезій» підтверджено первинною договірною та бухгалтерською документацією.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції було встановлено, що податкові накладні були видані та відображені в обліку позивача та його контрагентів у встановленому законом порядку, в перевіряємі періоди контрагент позивача ТОВ "Цезій", як і сам позивач, були належним чином зареєстровані та перебували на обліку в податкових органах в якості платників ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Відповідно до п. 200.1 п. 200.2 п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п.п. 14.1.27. п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

У відповідності до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодекс України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодекс України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки виконання робіт/постачання товару підтверджуються усіма необхідними документами, передбаченими чинним законодавством України, використані позивачем у власній господарській діяльності та відображені належним чином у обліку підприємства та фінансово-господарській звітності позивач мав права відносить суми виконаних робіт /поставки товару до валових витрат.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що право позивача на формування податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, отже, висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 , п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат за господарськими операціями з ТОВ "Цезій» є безпідставним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до цієї норми суди при розгляді податкових спорів мають виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо) економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку достовірні.

Надання податковому органу всіх належних чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Позивачем надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - Макаренка Святослава Володимировича - залишити без задоволення , а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

І.О. Лічевецький

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Лічевецький І.О.