Рішення

від 03.07.2014 по справі 922/2115/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2014 р.Справа № 922/2115/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (УХІН), м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнично-поліграфічне підприємство "Контраст", м. Харків про стягнення 35 504,59 грн. за участю представників:

позивача - Чернявської О.Б. (дов. № 1 від 10.07.2013 р.)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (УХІН), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнично-поліграфічне підприємство "Контраст" (надалі - Відповідач) суму 35 504,59 грн. основного боргу, а також стягнути судовий збір за подання позовної заяви.

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло. Надав додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суд не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

У відповідності з договором оренди № 4316-Н від 23.10.2009 р. (з додатковою угодою № 1 від 23.09.2010р.) укладеними між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (Орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю „Видавничо-поліграфічне підприємство „Контраст" (Орендар) Відповідачу було надано в строкове платне користування державне індивідуально-визначене майно - нежитлові приміщення-кімнати № 1-1, 2-1, 3-1,4-1,5-1, 13-1 на першому поверсі трьохповерхового стендового корпусу загальною площею 170,3 м2, за адресою: м Харків, вул. Весніна, 7, що перебуває на балансі Державного підприємства „Українського державного науко-дослідного вуглехімічного інституту (УХІН)" (далі- Балансоутримувач) Майно було передане Орендарю на підставі Акту приймання-передачі орендованого майна (Додаток №1 до Договору оренди № 4316-Н від 23.10.2009 року) підписаного Орендодавцем, Орендарем і Балансоутриму-вачем.

Товариством з обмеженою відповідальністю „Видавничо-поліграфічне підприємство „Контраст" мусило щомісячно відшкодовувати витрати Балансоутирму-вача на утримання орендованого майна, про що між сторонами Було укладено Договір про відшкодування витрат Українського державного нуково-дослідного вуглехімічного інституту на утримання орендованого майна від 23 жовтня 2009 року.

На підставі п. 3 укладеного між сторонами договору орендар компенсує Балансоутримувачу витрати на комунальні послуги (електричну енергію, опалення, воду, каналізацію) та експлуатаційні витрати (в т. ч. компенсацію плати за землю).

Відповідно до п.4 Договору розрахунок компенсації витрат вказаних в. п. 3 визначається розрахунком відшкодування цих витрат і є додатком до Договору.

Згідно п. 5 Договору витрати передбачені в п. 3 цього Договору сплачуються Орендарем за рахунками-фактурами цих послуг щомісячно до 12 числа місяця наступного за звітним.

Компенсація витрат на утримання орендованого майна повинна була сплачуватися у відповідності до рахунків, які надавалися Орендарю Балансоутримувачем кожного місяця на загальну орендовану площу.

В порушення вищенаведених умов Договору Орендар компенсаційні витрати на рахунок Балансоутримувача своєчасно не перераховував, що призвело до заборгованості по оплаті станом на лютий 2013 року в сумі 35504,59 грн., в тому числі за: електроенергію -14251,89 грн.; водопостачання, каналізацію - 1237,45 грн.; експлуатаційні витрати - 5636,28 грн.; опалення - 13319,17 грн..

05.09.2012 року Відповідачу була направлена Претензія № 01/1472 про надходження якої він розписався.

Однак, Відповідач своїх зобов'язань в повному обсязі не виконав і заборгованість не сплатив, а Претензію залишив без відповіді.

Крім того на адресу Відповідача неодноразово направлялися листи про необхідність сплати заборгованості за комунальні послуги, які також оставлені без відповіді та задоволення.

Таким чином, заборгованість по оплаті складає на дату пред'явлення позову 35 504,59 грн.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що спростовують позицію позивача, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено судовий збір покладається на Відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 525, 526, 530, 553-559, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Видавничо- поліграфічного підприємства „ Контраст" (61168, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 309-Б, кв. 143; 61166, м. Харків, пр. Леніна, 40, к. 231, код 32763169) на користь Державного підприємства „Українського державного науково-дослідного вуглехімічного інституту (УХІН) (61023, м. Харків, вул. Весніна, 7, код 00190443) суму 35 504,59 грн. основного боргу, а також суму у розмір 1 827,00 грн. - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.07.2014 р.

Суддя (підпис) І.П. Жигалкін