Рішення

від 15.07.2014 по справі 924/789/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" липня 2014 р.Справа № 924/789/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Полонне, Хмельницька область

до Фермерського господарства „ЗОЛОТА РОСА", с. Бражинці, Полонський район, Хмельницька область

про стягнення 39 335,66 грн., з яких 33 627,60 грн. основного боргу, 2 549,37 грн. пені, 619,09 грн. 3% річних, 2 539,60 грн. інфляційних втрат

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець;

від відповідача: не прибув.

В засіданні суду 15.07.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору : Позивач звернувся до суду із позовом, згідно якого (із врахуванням зменшення позовних вимог, яке прийняте судом) просить суд стягнути із відповідача 39 335,66 грн., з яких 33 627,60 грн. основного боргу, 2 549,37 грн. пені, 619,09 грн. 3% річних, 2 539,60 грн. інфляційних втрат, що виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №5 від 04.01.2013 року.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 04.01.2013р. між ФОП ОСОБА_1 та ФГ „Золота роса" було укладено договір купівлі-продажу товару №5. В період 2013-2014 рр. починаючи із 17.08.2013р. на підставі п.1.1., 3,1 даного договору ФОП ОСОБА_1 було передано у власність ФГ „Золота роса" продукцію на загальну суму 46 515,87 грн., що об'єктивно підтверджується податковими та видатковими накладними за вказаний період, а також актами звірки розрахунків від 1 січня 2014 року та від 22 квітня 2014 року.

Таким чином, у відповідності до п.5.1 договору позивач в повному обсязі виконав свої зобов'язання по даному договору. Згідно п.6.1 договору купівлі-продажу покупець, тобто ФГ „Золота роса" взяв на себе зобов'язання оплатити вартість придбаного за договором товару на протязі 14 (чотирнадцять) днів з дати поставки відповідної партії товару.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач вказує, що всупереч вимогам ст.526 ЦК України та п.6.1 договору купівлі-продажу відповідач своїх зобов'язань щодо оплати отриманої продукції не виконав, станом на дату подачі позову заборгованість по оплаті отриманої продукції становить 33 627,60 грн.

Згідно ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. У відповідності до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Позивач посилається на те, що згідно ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Крім того, згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Оскільки на даний час відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання по договору купівлі-продажу товару №5 від 4 січня 2013 року, оплату за отриманий товар у 14-дений термін не провів, а тому позивач має право вимагати крім стягнення основного боргу також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, що передбачено п.7.10.договору, три проценти річних, а також інфляційні втрати за весь період прострочення.

Позивач в засідання суду 15.07.2014р. прибув, позовні вимоги підтримав та просить суд про задоволення позову.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався. Відзив на позов не подав, позовні вимоги по суті та розміром не оспорив. Представник відповідача в засідання суду участі не приймав, про поважні причини неявки суд не повідомляв. Про розгляд справи на адресу відповідача направлялись відповідні ухвали від 03.06.2014р., від 19.06.2014р., від 01.07.2014р., які відповідач отримав, що підтверджено поштовим повідомленням від 04.06.2014р., від 02.07.2014р. та реєстром поштових відправлень суду від 02.07.2014р. №05-24/6539.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що неявка в судове засідання господарського суду представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті та не тягне за собою відкладення справи на іншу дату. Тому, для уникнення зловживання процесуальними правами, враховуючи те, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про слухання справи в суді, суд вважає за доцільне розглянути дану справу по суті, на підставі до ст.75 ГПК України, за наявними документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено таке:

ОСОБА_1, м. Полонне як фізична особа-підприємець зареєстрована Полонською райдержадміністрацією 27.10.2004р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію №232148.

Фермерське господарство „Золота Роса", с. Бражинці Полонський район як юридична особа значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджено випискою із ЄДР №075432 від 11.05.2012р.

04.01.2013р. між ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ФГ „Золота Роса" (покупець) було підписано договір купівлі-продажу №5, у відповідності з яким продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті відповідно до рахунків-фактур і видаткових накладних, в яких визначаються номенклатура, кількість та вартість товару, які є невід`ємною частиною даного договору. (п.п.1.1. договору).

Згідно п.п.3.1., 4.1, 4.2 договору передбачено, що кількість та асортимент товару передбачається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Товар, що поставляється за даним договором, повинен бути придатний до використання з метою, передбаченою технічною документацією заводу виробника.

Вказаним договором передбачено, що обов'язки щодо передачі товару вважаються виконаними з моменту передачі товару згідно з видатковою накладною від продавця покупцю. Датою поставки окремої партії товару є дата виписки продавцем відповідної видаткової накладної, яка також є специфікацією даного договору. (п.п.5.1, 5.2 договору).

Згідно п.6.1, 6.2, 6.3 договору передбачено, що покупець зобов'язаний перерахувати повну (100%) оплату за товар на поточний рахунок продавця у розмірі, визначеному у видатковій накладній протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки відповідної партії товару. Оплата проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в даному договорі, на підставі виставлених продавцем рахунків-фактур та видаткових накладних. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. п. 7.10, 7.11 договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару, визначених у п.6.1. даного договору, продавець має право не виконувати наступні замовлення покупця до моменту повної оплати покупцем вартості товару. У випадку порушення строків оплати товару, визначених п.6.1. даного договору, на письмову вимогу продавця покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

У випадку порушення строків оплати товару, визначених п. 6.1. даного договору, на письмову вимогу продавця покупець сплачує продавцю штраф в розмірі 10% від суми простроченої заборгованості. Сплата штрафних санкцій не звільняє покупця від виконання взятих на себе зобов'язань. (п.п.7.12, 7.13 договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 40 627,60 грн., що підтверджено видатковими накладними №387 від 03.09.2013р. на суму 5 597,17 грн., №401 від 10.09.2013р. на суму 1 161,58 грн., №410 від 16.09.2013р. на суму 1 983,38 грн., №425 від 23.09.2013р. на суму 183,30 грн., №449 від 07.10.2013р. на суму 4 533,14 грн., №456 від 10.10.2013р. на суму 1 481,92 грн., №466 від 15.10.2013р. на суму 2 996,69 грн., №481 від 24.10.2013р. на суму 1 818,23 грн., №513 від 01.11.2013р. на суму 5 073,80 грн., №524 від 12.11.2013р. на суму 5 456,53 грн., №531 від 15.11.2013р. на суму 2 147,14 грн., №536 від 19.11.2013р. на суму 4 765,25 грн., №560 від 28.11.2013р. на суму 1 850,46 грн., №575 від 17.12.2013р. на суму 906,20 грн.

Відповідач частково сплатив борг на суму 7 000,00 грн., що підтверджено платіжними дорученнями №40 від 18.04.2014р. на суму 2 000,00 грн., №88 від 13.11.2013р. на суму 5 000,00 грн.

Решта боргу в сумі 33 627,60 грн. залишилась непогашеною, що підтверджується розрахунком заборгованості, актами звірки розрахунків від 01.01.2014р., від 22.04.2014р., які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

За таких обставин, позивач звернувся із позовом, згідно якого, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом, просив стягнути із відповідача 39 335,66 грн., з яких 33 627,60 грн. основного боргу, 2 549,37 грн. пені, 619,09 грн. 3% річних, 2 539,60 грн. інфляційних втрат згідно поданих розрахунків.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги таке:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Згідно ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до вимог ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу від 04.01.20136р. №5, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання вчасно проводити розрахунки за отриманий товар, проте в повному обсязі не виконав взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 33 627,60 грн.

Вказана заборгованість підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, актами звірки розрахунків, відповідним розрахунком заборгованості. При цьому, доказів про сплату боргу відповідачем суду не подано, доводи позивача не спростовано.

Із врахуванням вищевикладеного, вимогу про стягнення з відповідача 33 627,60 грн. основного боргу суд вважає правомірною та такою, що відповідає фактичним обставинам справи.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення, крім основного боргу, також 2 549,37 грн. пені, 619,09 грн. 3% річних та 2 539,60 грн. інфляційних втрат згідно поданих в матеріали справи розрахунків.

Щодо правомірності нарахованих позивачем сум пені судом до уваги приймається таке.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності зі ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст. 546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України).

Пунктом 7.11 договору купівлі-продажу від 04.01.2014р. №5 сторони передбачили право постачальника стягувати із покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Із наявного в матеріалах справи уточненого розрахунку пені в сумі 2 549,37 грн. слідує, що позивачем правомірно проведено нарахування пені за прострочення оплати по кожній накладній, враховуючи дати часткових проплат відповідачем, виходячи із подвійної облікової ставки НБ України за кожний день прострочення.

Тому, вимога позивача про стягнення пені в сумі 2 549,37 грн. судом приймається як правомірна, оскільки підтверджена відповідним розрахунком, узгоджується із матеріалами справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці проведених позивачем нарахувань 3% річних в сумі 619,09 грн. за період прострочення з 01.09.2013р. по 05.06.2014р. судом встановлено, що позивач розрахував прострочення боргу в загальній сумі 33 627,60 грн. з наростаючим підсумком, а не по кожній накладній окремо, враховуючи суми часткових проплат. Відтак, при самостійному перерахунку суми 3% річних судом встановлено, що така сума є значно більшою, ніж заявлено позивачем.

Враховуючи те, що суд позбавлений можливості в порядку ст.22 ГПК України замість позивача змінювати предмет позову, в тому числі збільшувати (зменшувати) суму позовних вимог тощо, тому вважає вимогу про стягнення із відповідача 619,09 грн. 3% річних правомірною в межах допустимих розмірів та вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати в розмірі 2 539,60 грн. за період прострочення з 01.09.2013р. по 30.04.2014р. З поданого розрахунку вбачається, що позивач здійснив інфляційне нарахування за наступні періоди: із суми боргу 9 598,24 грн. за період жовтень 2013р., із суми боргу 20 428,22 грн. за період листопад 2013р., із суми боргу 34 721,40 грн. за період грудень 2013р., із суми боргу 35627,60 грн. за період з січня по квітень 2014р.

Судом в даному випадку приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Даної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України по аналогічній справі щодо періоду нарахування інфляційних (постанова Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12).

Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Така позиція викладена у листі Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р. При цьому індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Відтак, правомірним суд вважає нарахування інфляційних витрат по кожній видатковій накладній, враховуючи дати проплат. Із врахуванням вищенаведеного, при самостійному перерахунку суми інфляційних витрат судом зроблено висновок про те, що обраховані судом суми є значно більшими, ніж заявлено позивачем в позову.

За таких обставин, правомірним суд вважає інфляційні витрати в сумі 2 539,60 грн., які проведені позивачем в межах допустимих розрахунків, тому такі нарахування судом приймаються як належні та правильні. Відтак, належних та допустимих доказів на спростування вищенаведеного, суду не подано.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із приписами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно вимог ст.ст.44,49 ГПК України судові витрати по справі підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст.1, 2, 4 5 , 12, 33, 34, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД-

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Полонне, Хмельницька область

до Фермерського господарства „ЗОЛОТА РОСА", с. Бражинці, Полонський район, Хмельницька область про стягнення 39 335,66 грн., з яких 33 627,60 грн. основного боргу, 2 549,37 грн. пені, 619,09 грн. 3% річних, 2 539,60 грн. інфляційних втрат задовольнити.

Стягнути із Фермерського господарства „ЗОЛОТА РОСА", с. Бражинці, Полонський район, Хмельницька область (код ЄДРПОУ 34826157) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 33 627,60 грн. (тридцять три тисячі шістсот двадцять сім гривень 60 коп.) основного боргу, 2 549,37 грн. (дві тисячі п'ятсот сорок дев`ять гривень37 коп.) пені, 619,09 грн. (шістсот дев'ятнадцять гривень 09 коп.) 3% річних, 2 539,60 грн. (дві тисячі п'ятсот тридцять дев`ять гривень 60 коп.) інфляційних втрат, 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) відшкодування судових витрат.

Видати наказ.

Повне рішення складено 18.07.2014р.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (АДРЕСА_1) - згідно заяви

3 - відповідачу (вул. Колгоспна, 2, с. Бражинці, Полонський р-н, Хмельницька обл.) - рекоменд. з повідомл.