Постанова

від 16.07.2014 по справі 816/1995/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/1995/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Носенко М.В.,

представника позивача - Дашко М.В.,

представника відповідача - Павленко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінаві" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

21 травня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кінаві" звернувлось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 вересня 2013 року № 0005872202/477, № 0005882202/478.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області в акті перевірки № 869/16-03-22-02-12/37227786 від 06 серпня 2013 року, що стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, є безпідставними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки позивач вважає, що проведені господарські операції зі спірним контрагентом є реальними, товарними, такими, що відповідають нормам чинного законодавства, на підтвердження чого надав первинну бухгалтерську документацію. Тому, оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач в письмових запереченнях зазначив, що під час перевірки податковим органом було встановлено заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, яке сталось, на думку відповідача, внаслідок відображення в податковому обліку придбання ТМЦ по отриманих від ТОВ "Енергосвет" документах, що не підтверджує фактичність здійснення операцій. Також, до перевірки позивачем податковому органу не було надано сертифікатів або паспортів, які б могли підтвердити якість продукції, товарно-транспортних накладних або подорожніх листів, які б засвідчували факт реального транспортування придбаного товару від постачальника до потенційного покупця. З огляду на викладене в письмових запереченнях, відповідач приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кінаві" (ідентифікаційний код 37227786, місцезнаходження: 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Кооперативна, 2) зареєстроване як юридична особа 20 серпня 2010 року, номер запису 1 585 102 0000 007383 /том 1 а. с 14/. Товариство перебуває на обліку в органах державної податкової служби, та є платником податку на додану вартість з 20 жовтня 2010 року /том 1 а. с. 15-16/.

Видами діяльності підприємства позивача за КВЕД-2010 є: 46.18 - діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.74 - оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах, відповідно до довідки АБ № 493932 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) /том 1 а. с. 18/.

На підставі наказу Кременчуцької ОДПІ № 271 від 24 липня 2013 року, направлення від 24 липня 2013 року № 325/000325 посадовими особами податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Кінаві" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01 січня 2012 року по 30 грудня 2012 року /том 1 а. с. 21-56/.

За наслідками перевірки Кременчуцькою ОДПІ складено Акт № 869/16-03-22-02-12/37227786 від 06 серпня 2013 року, згідно із висновками якого встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 24 285 грн.; статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 25 500 грн.

Позивач не погодився з висновками вказаного акту на подав до Кременчуцької ОДПІ заперечення. Листом від 16 вересня 2013 року вих. № 6436/10/16-03-22 відповідач повідомив ТОВ "Кінаві" про те, що порушення, виявлені в ході перевірки правомірні та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

На підставі висновків Акта перевірки № 869/16-03-22-02-12/37227786 від 06 серпня 2013 року, відповідачем 16 вересня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0005872202/477, яким ТОВ "Кінаві" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 31 875 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 25 500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 375 грн. 00 коп. та № 0005882202/478, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 30 356 грн. 25 коп., в тому числі основний платіж - +24 285 грн., штрафні (фінансові) санкції - 6 071 грн. 25 коп.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 20 листопада 2013 року вих. № 1518/10/16-31-10-04-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення від 16 вересня 2013 року № 0005872202/477, № 0005882202/478 - без змін.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями у зв'язку із чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням суд виходить з наступного.

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергосвет" (ідентифікаційний код 31800052) заперечується, серед іншого, з тих підстав, що відповідно до довідки про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Енергосвет" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником ТОВ "Аркада-Т", податковим органом встановлена неможливість реального здійснення ТОВ "Енергосвет" фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності по взаємовідносинам із ТОВ "Аркада-Т" за період березень - червень 2012 року.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також суд зазначає, що сам по собі Акт перевірки містить факти, на які посилається відповідна посадова особа органу Державної податкової служби України при складанні відповідних висновків перевірки, проте ці факти повинні підтверджуватися певними засобами доказування, в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства.

За змістом норми частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду, розмір судових витрат тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Зокрема, нормою зазначеної статті визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Підстави для звільнення від доказування встановлені статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства, згідно якої, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати; обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином наведені норми встановлюють обсяг доказування, порядок надання та дослідження доказів.

Відповідно до статті 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 11 вересня 1997 року Конвенція набула чинності для України, після чого в України виникло міжнародно-правове зобов'язання забезпечити додержання конвенційних гарантій, зокрема і тих, які передбачені статтею 6 Конвенції, на національному рівні.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує, що "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". Таким чином, дане положення встановлює презумпцію невинуватості обвинуваченої особи.

Тобто пункт 2 статті 6 Конвенції захищає будь-яку особу від поводження з нею як з винною не лише з боку судді або суду, а й з боку посадових осіб до винесення вироку.

Відповідний вирок суду, яким би була доведена вина посадової особи підприємства позивача в порядку провадження у кримінальній справі, відповідачем не було надано.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Відповідно до пункту 44.1 Податкового кодексу України платники податків, для цілей оподаткування, зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та до яких включаються вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, в тому числі, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат та беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно положень пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що для включення ТОВ "Кінаві" до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість достатніми підставами мають бути: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, належним чином оформлена первинна бухгалтерська документація.

Також, суд зауважує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на викладене, надаючи оцінку правомірності винесення податковим органом 16 вересня 2013 року податкових повідомлень - рішень № 0005872202/477, яким ТОВ "Кінаві" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 31 875 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 25 500 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 375 грн. 00 коп. та № 0005882202/478, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 30 356 грн. 25 коп., в тому числі основний платіж - +24 285 грн., штрафні (фінансові) санкції - 6 071 грн. 25 коп., суд виходить з наступного.

З акту перевірки № 869/16-03-22-02-12/37227786 від 06 серпня 2013 року вбачається, що перевіркою встановлено заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, яке сталось, на думку податкового органу, внаслідок відображення в податковому обліку придбання ТМЦ по отриманих від ТОВ "Енергосвет" документах, що не підтверджує фактичність здійснення операцій. Також, до перевірки позивачем податковому органу не було надано сертифікатів або паспортів, які б могли підтвердити якість продукції, товарно-транспортних накладних або подорожніх листів, які б засвідчували факт реального транспортування придбаного товару від постачальника до потенційного покупця.

Також, в письмових запереченнях /т. 1 а. с. 96/ податковим органом були висловлені зауваження стосовно оформлення наданих позивачем до суду товарно-транспортних накладних. Так, відповідач зазначив, що на ТТН серія 30313 № 2187 від 02 березня 2012 року, серія 30312 № 2186 від 07 березня 2012 року, серія 30315 № 2189 від 14 березня 2012 року відсутня печатка та підпис відповідальної особи підприємства авто перевізника, дані по номенклатурі не співпадають з видатковими накладними, в видатковій накладній значиться "взрывонепроницаемый светильник ОМР-250" , а в ТТН зазначено "Светильник ОМР-250", в графі "адреса завантаження" зазначено не юридичну адресу підприємства ТОВ "Енергосвет" (вантажовідправник), інформація про наявні складські приміщення відсутня, в ТТН не зазначено, які саме документи слідують з вантажем (відсутні посилання на видаткові накладні тощо).

З цього приводу суд зазначає наступне.

З наданої позивачем бухгалтерської документації вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Енергосвет" (постачальник) були укладені договори постачання від 29 лютого 2012 року № 290212 та від 02 березня 2012 року № 20312, які є типовими /том 1 а. с. 133-135/. Відповідно до пункту 1.1 вказаних договорів постачальник зобов'язаний поставити у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити за отриману продукцію, згідно рахунку, який є невід'ємною частиною договору.

Так, в матеріалах справи містяться рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, договори з перевізниками, акти виконаних робіт, рахунки - фактури, податкові накладні /том 1 а. с. 135-166, т. 2 а. с. 80-82, 34-79/.

Також, позивач пояснив, що товар - кнопки КУ-92 у кількості 21 шт. на загальну суму 6 820 грн., які, згідно товарно-транспортної накладної № 30312 від 07 березня 2012 року на замовлення ТОВ "Кінаві" було відвантажено вантажоодержувачу ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", було повернуто продавцю - ТОВ "Енергосвіт" згідно листа від 07 березня 2012 року вих. № 12-0307 та акту повернення постачальнику № 120307 /1 /т. 2. а. с. 124-126/ у зв'язку з механічним пошкодженням товару.

У своїх поясненнях позивач зазначив, що придбаний товар використовувався у господарській діяльності, а саме: в подальшому був реалізований ПАТ "Кременчуцький вагонобудівний завод" (вантажоотримувач), саме на адресу якого і були відвантажені вказані товарно-матеріальні цінності, даний факт підтверджується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи: договорами, специфікаціями, рахунками-фактурами, податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи /т. 1 а. с. 210-245, т.2 а. с. 1-27/.

Щодо зазначення в товарно-транспортних накладних ціни товару, яка відрізняється від ціни товару, зазначеній у видаткових накладних, позивач пояснив, що придбаний товар відвантажувався безпосередньо подальшому покупцю ПАТ "Кременчуцький вагонобудівний завод" (вантажоодержувач), а тому ціна товару в товарно-транспортних накладних відповідала ціні продажу.

Суд погоджується з вказаним твердженням позивача, а також зазначає, що згідно довідки ТОВ "Кінаві" від 04 червня 2014 року № 14-0406/01 на замовлення ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року ТОВ "Кінаві" придбало у ТОВ "Енергосвет" усього товарів на суму 188 080 грн. 63 коп. В свою чергу ТОВ "Кінаві" реалізувало цей товар на ПАТ "Кремечуцький вагонобудівний завод" усього на суму 264 042 грн. 61 коп. Економічна вигода позивача від проведення даних операцій без урахування ПДВ склала 35 797 грн. 20 коп. /т.2 а. с. 83/.

За таких обставин, суд не погоджується з доводами податкового органу про відсутність доказів фактичного отримання товару у зв'язку з недоліками оформлення постачальниками товарно-транспортних накладних, з тих підстав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, окремі недоліки таких документів як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару. До того ж, ані під час перевірки, ані в ході судового розгляду справи інших зауважень стосовно здійснення господарських операцій позивача з контрагентом відповідач не навів.

Стосовно твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки подорожніх листів та сертифікатів, які б могли підтвердити якість продукції, суд зазначає наступне.

Як зазначено позивачем в наданих суду поясненнях, транспортування товару від постачальників здійснювалося перевізником.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568, (надалі - Правила) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Пунктами 11.3, 11.4 Правил передбачено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Пунктом 11.6. Правил передбачено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

При цьому, пунктом 8.26 Правил встановлено, що вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вантажоотримувачу передається один екземпляр товарно-транспортної накладної, жодного обов'язку вантажовідправника (перевізника, експедитора) щодо надання вантажоотримувачу подорожнього листа вказаними Правилами не передбачено. Тому, висновки податкового органу щодо не підтвердження здійснення господарських операцій позивача, зокрема, у зв'язку з ненаданням останнім подорожніх листів є необґрунтованими.

Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ТОВ "Кінаві" та ТОВ "Енергосвет" з придбання товарів.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення адміністративного позову щодо визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Зважаючи на те, що спірні податкові повідомлення - рішення є правовими актом індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються судом протиправними і скасовуються, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 вересня 2013 року № 0005872202/477, № 0005882202/478, натомість визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної ДПІ Полтавської області ДПС від 16 вересня 2013 року № 0005872202/477, № 0005882202/478.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінаві" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 16 вересня 2013 року № 0005872202/477, № 0005882202/478.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38742715, адреса: 39617, Полтавська обл. м. Кременчук, вул. Красіна, 76) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінаві" (код ЄДРПОУ 37227786, адреса: 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Кооперативна, 2) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1872 (тисяча вісімсот сімдесят дві) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 21 липня 2014 року.

Суддя Р.І. Молодецький