Рішення

від 07.07.2014 по справі 916/2359/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2014 р.Справа № 916/2359/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Клєвцов С.А.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Технологія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Винпак" про стягнення 113371,26 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Технологія" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Винпак" про стягнення 113371,26 грн., посилаючись на наступне.

25.08.2010 року між ПрАТ „Технологія" та ТОВ „Винпак" був укладений договір поставки № 353, предметом якого є постачання продукції виробничо-технічного призначення: плівки ПВХ.

Згідно п. 9.2. договору з урахуванням угоди до нього від 26.12.2011 року, строк дії договору визначено до 31.12.2013 року, в частині грошових розрахунків - до їх повного завершення. Станом на 01.01.2014 року заборгованість відповідача за вказаним договором складала 74566,02 грн.

Також позивач вказує, що 09.01.2014 року між позивачем і відповідачем був укладений договір поставки № 3, предметом якого є постачання продукції виробничо-технічного призначення: плівки ПВХ. Згідно п.3.6. договору постачальник здійснює поставку товару на умовах СРТ склад покупця м. Одеса. Пунктом 4.1. договору № від 09.01.2014 визначені умови оплати товару - протягом 60 календарних днів з дня поставки. При цьому позивач зазначає, що кошти, які надходили від відповідача на банківський рахунок позивача після 01.01.2014 року, спочатку зараховувалися сторонами в погашення боргу відповідача за договором поставки № 353 від 25.08.2010 року, який залишився несплаченим станом на 01.01.2014 року, - до повного погашення боргу. Так, за ствердженнями позивача, в подальшому заборгованість в сумі 74566,02 грн. за договором № 353 від 25.08.2010 року була сплачена. Однак, на теперішній час відповідача існує заборгованість за договором №3 від 09.01.2014 р. в сумі 107987,32 грн.

Наразі позивач вказує, що з огляду на те, що відповідач при оплаті товару, поставленого в 2014 році, не дотримувався строків оплати, визначеного п. 4.1 договору, внаслідок чого ним були порушені умови договору, що є підставою для застосування до відповідача санкцій, передбачених чинним законодавством та умовами договору поставки № 3 від 09.01.2014 р.

Так, позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До того ж позивач зазначає, що пунктом 6.4. договору поставки № 3 від 09.01.2014 року передбачено обов'язок покупця щодо сплати на користь постачальника неустойки за порушення строків виконання грошових зобов'язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Загальна сума нарахованих позивачем санкцій за порушення відповідачем строків розрахунків за договором поставки становить 5 383,94 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2014 р. позовну заяву ПрАТ „Технологія" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2359/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 07.07.2014 р.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за адресою, вказаною в позовній заяві, що значиться також в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 18.06.2014 р.

У зв'язку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

09 січня 2014 року між Приватним акціонерним товариством „Технологія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Винпак" (покупець) був укладений договір поставки № 3, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник передає у власність відповідача як покупця продукції виробничо-технічного призначення: плівки ПВХ (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору. Загальний об'єм товару, що підлягає поставці по цьому договору, складається з сумарної кількості товару, поставленого постачальником покупцю впродовж строку дії договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару узгоджується сторонами попередньо та зазначається у рахунках постачальника і товаросупроводжувальних документах. Ціна товару включає в себе ПДВ, вартість тари (упаковки), маркування, завантаження на транспортний засіб та інші витрати у відповідності з узгодженими сторонами умовами поставки товару (п. 2.2 договору).

В п. 3.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями у відповідності з письмовими заявками покупця, що підписуються керівником або іншою повноважною особою, скріплюється печаткою та направляється постачальнику засобом поштового зв'язку, реєстрируємих факсимільних повідомлень з отриманням підтвердження та/або Е-mail. Постачальник, отримуючи заявку, впродовж двох робочих днів розглядає можливість її виконання та при позитивному вирішенні надає покупцю рахунок для оплати із зазначенням ціни, кількості та загальної вартості замовленого товару (п. 3.2). В свою чергу покупець, отримавши від постачальника рахунок, впродовж двох робочих днів підтверджує постачальнику свою заявку або надає йому письмову відмову від заявки. Якщо впродовж вказаного вище строку, від покупця не надійде письмова відмова від заявки, вона вважається підтвердженою покупцем (п. 3.3).

В п. 3.6 договору визначені умови поставки товару - СРТ склад покупця м. Одеса (Інкотермс 2010).

Згідно з п. 3.7 договору приймання-передача товару по кількості і за якістю здійснюється в пункті поставки. Положення Інструкції П-6 „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" від 15.06.1965 р. та Інструкції П-7 „Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю" від 25.04.1966 р. застосовуються сторонами при вирішенні питань, не врегульованих цим договором.

За умовами п. 4.1 договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника впродовж 60 календарних днів з дня поставки. Зобов'язання вважається виконаним після зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. Банківські реквізити для оплати вказуються у рахунку постачальника. Посилання в платіжних документах покупця на цей договір обов'язково.

Вказаний договір відповідно до п. 9.2 набрав чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2015 року, а в частині грошових розрахунків - до їх повного виконання.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 692 вказаного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Таким чином, за загальним правилом, виходячи зі змісту вказаних положень Цивільного кодексу України, покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати товару після його прийняття, тобто сплатити продавцеві повну ціну вже переданого товару.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з'ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору поставки № 3 від 09.01.2014 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 144787,32 грн. згідно видаткових накладних № прРН-0000096 від 10.01.2014 року на суму 24806,40 грн., № прРН-0000094 від 17.01.2014 р. на суму 40220,84 грн., № прРН-0000099 від 17.01.2014 р. на суму 26550,54 грн., № прРН-0000172 від 23.01.2014 року на суму 9392,20 грн. та № прРН-0000478 від 17.02.2014 р. на суму 43 817,34 грн., копії яких містяться в матеріалах справи. Також про поставку позивачем відповідачу товару свідчать наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні від 10.01.2014 р. та від 17.01.2014 р. При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноважених осіб відповідача на вищезазначених накладних, що діяли на підставі довіреностей № 140/1 від 09.01.2014 р., № 142 від 23.01.2014 р., № 148 від 17.02.2014 р., копії яких містяться в матеріалах справи.

Відтак, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором поставки № 3 від 09.01.2014 р.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача як продавця є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість отриманого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на оплату поставленого товару позивач виставляв відповідачу рахунки № прСчт-000091 від 10.01.2014 р. на суму 24806,40 грн., № прСчт-000089 від 17.01.2014 р. на суму 40220,84 грн., № прСчт-000093 від 17.01.2014 р. на суму 26550,54 грн., № прСчт-000134 від 23.01.2014 р. на суму 9392,20 грн., № прСчт-000355 від 17.02.2014 р. на суму 43817,34 грн.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п. 4.1 договору поставки № 3 відповідач зобов'язався оплатити товар протягом 60 календарних днів з дня поставки.

Однак, за ствердженнями позивача, відповідач в порушення умов договору поставки № 3 частково оплатив поставлений товар, а саме: 31.03.2014 р. - 10000,00 грн., 08.04.2014 р. - 10000,00 грн., 14.05.2014 р. - 10 000,00 грн., 28.05.2014 р. - 800,00 грн., 29.05.2014 р. - 5000,00 грн., 03.06.2014 р. - 10000,00 грн., всього в сумі 36800,00 грн., що вбачається з наданих до суду позивачем банківських виписок по рахунку позивача та акту звірки розрахунків станом на 31.03.2014 р. Таким чином, сума боргу відповідача за поставлений товар складає 107987,32 грн. (144787,32 грн. - 36800,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем вартості поставленого товару, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу вказаної суми заборгованості за поставлений згідно укладеного між сторонами договору поставки № 3 товар відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором в розмірі 107987,32 грн.

З огляду на те, що за умовами договору поставки № 3 кінцевий розрахунок за товар по кожній поставці мав бути здійснений у 60-тиденний термін, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, в п. 6.4 договору поставки № 3 передбачено, що за прострочку виконання грошових зобов'язань покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 4604,97 грн., виходячи з існуючої суми боргу за кожною поставкою у відповідний період з 12.03.2014 р. по 10.06.2014 р., а також враховуючи діючу у обраний позивачем період подвійну облікову ставку НБУ. Дослідивши та перевіривши доданий позивачем до позову розрахунок вказаної суми штрафних санкцій на підставі п. 6.2 договору (а.с. 8-10), суд вважає його обґрунтованим та арифметично правильним.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 4604,97 грн.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 410 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу по кожній поставці у період з 12.03.2014 р. по 10.06.2014 р., розрахунок яких додано до позову (а.с. 8-10), що складають 778,97 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 113371,26 грн. (107987,32 грн. основного боргу + 4604,97 грн. пені + 778,97 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Технологія" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Приватного акціонерного товариства „Технологія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Винпак" про стягнення 113371,26 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Винпак" (65031, м. Одеса, вул. Чапаєва, буд. 5; код ЄДРПОУ 36919845) на користь Приватного акціонерного товариства „Технологія" (40031, м. Суми, проспект Курський, 147-А; код ЄДРПОУ 14022407) суму основного боргу в розмірі 107987/сто сім тисяч дев'ятсот вісімдесят сім/грн. 32 коп., пеню в сумі 4604/чотири тисячі шістсот чотири/грн. 97 коп., 3% річних в сумі 778/сімсот сімдесят вісім/грн. 97 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2267/дві тисячі двісті шістдесят сім/грн. 43 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2014 р.

Суддя Петров В.С.