Рішення

від 14.07.2014 по справі 910/10668/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10668/14 14.07.14 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київська бурова компанія"

до товариства з обмеженою відповідальністю "КОРН ПЛЮС"

про стягнення 12 635,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кіщак К.Ю. - представник за довіреністю № б/н від 29.05.2014 року;

Юла Н.К. - директор, відповідно до наказу № 30/03/12 від 30.03.2012 року.

від відповідача: не з'явився.

встановив :

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Київська бурова компанія" до товариства з обмеженою відповідальністю "КОРН ПЛЮС» про стягнення 12 635,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на початку квітня 2014 року відповідно до усних домовленостей TOB «КОРН ПЛЮС» взяло на себе зобов'язання щодо поставки товару, а саме: труба Д125x6,4x5000 (НПВХ) у кількості 150 шт. ТОВ «Київська бурова компанія» за ціною 70 грн. без ПДВ за 1 одиницю товару.

08.04.2014 року відповідач виставив позивачу рахунок на оплату СФ-005334 від 08.04.2014 року на суму 12 600,00 грн.

За період з 09.04.2014 року по 11.04.2014 року позивачем на рахунок відповідача в рахунок оплати за поставку товару було перераховано 12 600,00 грн.

Відповідно до усної домовленості між сторонами та їх переписку засобами електронної пошти відповідач відмовився від поставки товару та з 16.04.2014 року взяв на себе зобов'язання повернути позивачу кошти у сумі 12 600,00 грн.

У зв'язку з неповернення коштів, позивач звернувся в суд.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.06.2014 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.06.2014 року виправлено допущену в ухвалі господарського суду м. Києва від 03.06.2014 року описку.

04.07.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивача на виконання вимоги ухвали суду від 03.06.2014 року подав документи.

В судове засідання 14.07.2014 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали від 03.06.2014 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04074, м. Київ, вулиця Новозабарська, будинок 38, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 04.06.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Представники позивача підтримали заяву про забезпечення позову.

Вказана заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, що невжиття таких заходів може утруднити виконання рішення суду або зробити його неможливим.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

08.04.2014 року товариством з обмеженою відповідальністю "КОРН ПЛЮС» виставлено рахунок-фактуру №СФ-005334 на загальну суму з ПДВ 12 600,00 грн. (на поставку труби Д125x6,4x5000 (НПВХ) у кількості 150 шт.).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська бурова компанія" оплачено вищезазначений рахунок на загальну суму 12 600,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

- №781 від 09.04.2014 року в розмірі 10 700,00 грн.;

- №782 від 10.04.2014 року в розмірі 1 000,00 грн.;

- квитанцією №577687043 від 11.04.2014 року на суму 900,00 грн.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач оплатив відповідачу за товар на підставі рахунку на оплату, не укладаючи з відповідачем окремого договору.

Враховуючи те, що позивач оплатив товар, а відповідач зобов'язався поставити його, то суд вважає, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч.1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 статті 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно з ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 1 статті 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено позивачем та вбачається з переписки між сторонами засобами електронної пошти відповідач відмовився від поставки товару та з 16.04.2014 року взяв на себе зобов'язання повернути позивачу перераховані грошові кошти у сумі 12 600,00 грн.

28.04.2014 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про повернення безпідставно перерахованих коштів в розмірі 12 600,00 грн.

Заявою позивач звернувся до виконуючого обов'язки начальника Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві з проханням допомогти знайти винних у шахрайських діях відносно ТОВ «Київська бурова компанія» та повернути грошові кошти в сумі 12 600,00 грн.

Щодо посилання позивача на застосування до даних правовідносин ч.1 статті 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено у спрощений спосіб договір поставки, а кошти які позивач просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КОРН ПЛЮС», отримано останнім як оплата за товар відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14.

Проте, відповідно до ч.2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивачем здійснено попередню оплату, а відповідачем не поставлено товар, а також те, що останній відмовився від поставки товару, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 12 600,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 35,21 грн. посилаючись статтю 625, ч.2 статті 536 та ч.2 статті 1214 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Крім того, відповідно до п.п.5.2 п.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України) , оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав .

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 35,21 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КОРН ПЛЮС» (04074, м. Київ, вулиця Новозабарська, будинок 38; ідентифікаційний код: 39081464) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Київська бурова компанія" (03680, м. Київ, вулиця Велика Кільцева, будинок 4; ідентифікаційний код: 35254336) кошти в розмірі 12 600 (дванадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) грн. 88 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М.Мудрий