Ухвала

від 16.07.2014 по справі 6-14275св14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоМакарчука М.А.

суддів: Леванчука А.О.,

Нагорняка В.А.,

Писаної Т.О.,

Юровської Г.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у використанні земельних ділянок та стягнення моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди землі, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 04 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовами до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про усунення перешкод у використанні земельних ділянок та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 29 липня 2009 року між ним та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договори оренди, належних відповідачам земельних ділянок. ОСОБА_5 передав йому земельну ділянку в оренду строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,15 га ріллі, яка розташована на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області в контурі поля АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 передала відповідачеві земельну ділянку в оренду строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 9,39 га ріллі, яка розташована на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області в контурі поля АДРЕСА_2.

У жовтні 2013 року після збору врожаю соняшника ОСОБА_4 почав готувати землю для посіву пшениці, проте одночасно з ним земельні ділянки почали обробляти ОСОБА_5, ОСОБА_6, в зв'язку з чим він змушений був звернутися до міліції.

Враховуючи вищевикладене просив суд: усунути перешкоди у використанні земельної ділянки для ведення особистого товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,15 га ріллі, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області в контурі поля АДРЕСА_1, відповідно до договору оренди землі від 29 липня 2009 року, шляхом заборони ОСОБА_5 на час дії договору здійснювати будь-які дії щодо користування вказаною земельною ділянкою та передачі її у користування третім особам; стягнути з ОСОБА_5 на його користь моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн; усунути перешкоди у використанні земельної ділянки для ведення особистого товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 9,39 га ріллі, розташованої на території Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області в контурі поля АДРЕСА_2, відповідно до договору оренди землі від 29 липня 2009 року, шляхом заборони ОСОБА_5, ОСОБА_6 на час дії договору здійснювати будь-які дії щодо користування вказаною земельною ділянкою та передачі її у користування третім особам; стягнути з ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.

У листопаді 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись до суду із зустрічними позовами до ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди.

В обґрунтування своїх вимог зазначали, що строки дії оспорюваних договорів оренди землі розраховуються з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, що є істотною умовою договору оренди землі.

З 2009 року по 2013 рік включно ОСОБА_4 п'ять років поспіль засівав орендовані земельні ділянки соня шником. Зазначеними діями він порушив нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року за № 146, відповідно до яких допустимі нормативи періодичності вирощування на одному і тому самому полі становлять для соняшника - не менше ніж через сім років.

Вважають, що в даному випадку з боку ОСОБА_4 були допущені істотні порушення договорів, що є підставою для розірвання договорів оренди землі від 29 липня 2009 року.

У травні 2013 року вони звернулися до ОСОБА_4 з листами, в яких просини після збору соняшника у 2013 році не обробляти їх земельні ділянки та повідомили про припинення дії договору оренди. До теперішнього часу ОСОБА_4 ніякої відповіді не надав і продовжує орендувати їхні земельні ділянки.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили суд розірвати договір оренди від 29 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; розірвати договір оренди від 29 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 по усунення перешкод у використанні земельних ділянок - відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди землі відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 березня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано, ухвалено нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання договорів оренди землі задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений 29 липня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрований Запорізькою регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» у Державному реєстрі земель 05 серпня 2009 року за № 040927400138.

Розірвано договір оренди землі, укладений 29 липня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, зареєстрований Запорізькою регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» у Державному реєстрі земель 05 серпня 2009 року за № 040927400137.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 та позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6, виходив із того, що позивачами як за первісним, так і за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на порушення їх прав, підстави для розірвання договору оренди землі відсутні.

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухваливши нове рішення, яким позов задоволено, розірвано договори оренди земельних ділянок, виходив із доведеності позовних вимог в цій частині, оскільки позивач протягом п'яти років засівав орендовану земельну ділянку соняшником, чим порушив обмеження у використанні земельної ділянки щодо ротації культур та дотримання агротехнологічних вимог, що передбачені умовами договору та ст. ст. 19, 25 Закону України «Про оренду землі».

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись з наступних підстав.

Судами встановлено, що 29 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав у користування відповідачу земельну ділянку АДРЕСА_1 загальною площею 6,15 га, кадастровий № 2323655100:08:010:0001 (а. с. 7-9).

Крім того, 29 липня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого остання передала у користування відповідачу належну їй на праві приватної власності земельну ділянку АДРЕСА_2 загальною площею 9,39 га, кадастровий № 2323655100:08:010:0002.

Відповідно до п. 8 зазначених договорів оренди землі договори укладено на десять років з урахуванням ротації культур.

Статтею 19 Закону України «Про оренду землі» визначено положення стосовно строку дії договору, зокрема частиною 3 цієї статті встановлено, що при передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни.

Звернувшись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 на обґрунтування своїх вимог посилався на лист управління агропромислового розвитку Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області від 14 листопада 2013 року вих. № 786, в якому зазначено, що вирощування соняшника на одному полі протягом 5 років приведе до виснаження землі поживними речовинами, продуктивною вологою та насичення вовчком, хворобами та шкідниками.

Судом встановлено, що позивач протягом 5 років засівав орендовані земельні ділянки соняшником.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про оренду землі» у разі невиконання зобов'язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

На підставі ст. 24 вказаного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону земель», з метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення.

Обов'язкова агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення передбачена і ст. ст. 1, 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Відповідно до п. 10 Положення про агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Мінсільгосппроду України від 30 листопада 1993 року № 321, чинного на час укладання спірних договорів оренди землі, наявність паспорта є обов'язковою при передачі земельних ділянок у власність, наданні їх у користування.

Таким чином, нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 146, є загальними, в той час як відповідні нормативи для окремо визначеної земельної ділянки мають встановлюватися на підставі даних агрохімічного паспорта цієї ділянки.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що доводи позивача за зустрічним позовом про те, що у зв'язку з порушенням відповідачем правил сівозмін знижуються якісні показники родючості ґрунтів, без обґрунтування їх належними та допустимими доказами є припущенням.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову в цій частині, помилково вважав доведеними позовні вимоги ОСОБА_5 та не врахував, що відповідно до п. 21 договору орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов'язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами або судом.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 303-304 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 04 березня 2013 року скасувати, рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.А. Макарчук

Судді:

А.О. Леванчук

В.А. Нагорняк

Т.О. Писана

Г.В. Юровська

6

№ 6-14275св14Головуючий у першій інстанції: Гасанбеков С.С. Доповідач: Юровська Г.В.