Рішення

від 17.07.2014 по справі 911/2351/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2014 р. Справа № 911/2351/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства «Тонус-М», м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства «Альба-Україна», Київська обл., м. Бориспіль про стягнення 319 370,00 грн., за участю представників:

позивача:Шевченко Т.В., довіреність б/н від 28.05.2014 року; відповідача:не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2014 року приватне підприємство «Тонус-М» звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 319 370,00 грн. боргу у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу № 51 від 12.04.2011 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.06.2014 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 03.07.2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.07.2014 року розгляд справи було відкладено на 17.07.2014 року.

Представник відповідача в судове засідання 17.07.2014 року не з'явився, відзив на позов не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.04.2011 року між приватним підприємством «Тонус-М» (далі -продавець) та Приватним акціонерним підприємством «Альба-Україна» (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 51 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується передавати лікарські засоби та вироби медичного призначення (у подальшому «товар») у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати їх на умовах договору.

Кількість та асортимент товару зазначаються в видаткових накладних на кожну партію товару, які формуються відповідно до узгодженої сторонами заявки (п. 2.1. договору).

Згідно п. 5.2. договору, оплата кожної товарної партії проводиться на умовах відстрочення платежу 45 календарних днів з дати підписання видаткових накладних.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що продавець погоджується, що покупець проводить оплати виключно два дня в тиждень, а саме: вівторок та четвер (далі - платіжні дні). У коли день оплати кожної товарної партії зазначений в п. 5.2. даного договору припадає не на платіжний день. Покупець зобов'язується провести оплату в наступний за ним платіжний день. Продавець погоджується, не застосовувати до покупця штрафні санкції передбачені в п. 10.2. в разі коди день оплати кожної товарної партії зазначений в п. 5.2. договору припадає не на платіжний день. В разі зміни платіжних днів покупця останній повідомляє продавця не менше ніж за 15 робочих днів до дати вступу таких змін в силу.

Договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до « 31» грудня 2013 року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний слідуючий календарний рік (п. 11.5. договору).

На виконання умов договору позивач у період з 07.03.2014 року по 26.03.2014 року поставив відповідачу товар на загальну суму 319 370,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 4 від 07.03.2014 року на суму 90 830,00 грн. з датою оплати 22.04.2014 року, № 5 від 07.03.2014 року на суму 82 040,00 грн. з датою оплати 22.04.2014 року, № 6 від 07.03.2014 року на суму 17 580,00 грн. з датою оплати 22.04.2014 року, № 9 від 26.03.2014 року на суму 8 790,00 грн. з датою оплати 13.05.2014 року, № 11 від 26.03.2014 року на суму 43 950,00 грн. з датою оплати 13.05.2014 року, а також податковою накладною від 26.03.2014 року на суму 76 180,00 грн. та товарно-транспортною накладною № 59000051641229 від 26.03.2014 року, наявними в матеріалах справи.

Проте, відповідач вартість отриманого від позивача товару не оплатив і має заборгованість перед останнім у сумі 319 370,00 грн.

Відповідно до частини 1, 2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Зазначений закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також п. 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні за змістом вимоги щодо господарських операцій і первинних документів визначені і у «Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., у п. 2.4. якого, зокрема, зазначається, що Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, для цілей бухгалтерського обліку документальним підтвердженням здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання є належним чином оформлені первинні документи.

Первинним документом для підтвердження поставки товару є оформлена накладна (та/або акт приймання-передачі), де вказується найменування товару, кількість та вартість, назва підприємства - отримувача товару та підпис особи, яка отримує товар. Підставою для отримання товару є надання довіреності від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою.

Умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

На підтвердження своїх позовних вимог в сумі 76 180,00 грн. позивач посилається на податковою накладну від 26.03.2014 року на суму 76 180,00 грн. та товарно-транспортну накладну № 59000051641229 від 26.03.2014 року, наявними в матеріалах справи.

Однак такі доводи позивача оцінюються судом критично, оскільки вказані документи не є первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та не свідчать про факт поставки позивачем товару відповідачу.

Згідно з положеннями ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії; оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Враховуючи заявлені вимоги та обґрунтування викладені у позовній заяві, підтвердження чи не підтвердження факту передачі товару відповідачу, можливе саме при дослідженні видаткової накладної на суму 76 180,00 грн. за договором купівлі-продажу № 51 від 12.04.2011 року

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу заявлених вимог.

Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару за договором, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару та має перед позивачем заборгованість у сумі 243 190,00 грн.

Доказів сплати відповідачем зазначеної суми боргу суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 319 370,00 грн. боргу є необґрунтованими та підлягають частковому задоволенню у розмірі 243 190,00 грн.

Судовий збір у розмірі 4 863,80 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Альба-Україна» (08300, Київська обл., м. Бориспіль , вул. Шевченка, буд. 100, код 22946976) на користь Приватного підприємства «Тонус-М» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Амурська, 25, код 34775375) 243 190 (двісті сорок три тисячі сто дев'яносто) грн. 00 коп. боргу, 4 863 (чотири тисячі вісімсот шістдесят три) грн. 80 коп. судового збору.

В іншій частині в позові відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 21.07.2014 р.

Суддя Т.Д. Лилак