Рішення

від 15.07.2014 по справі 922/2114/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р.Справа № 922/2114/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Доленчука Д.О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Кілен", м. Харків до ФОП ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 25726,78 грн. за участю представників:

позивача - Цогоєва О.А. за довіреністю № б/н від 28.05.2014 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кілен" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 25726,78 грн., в т.ч. 22744,46 грн. - сума основного боргу за проданий товар; 548,91 грн. - пеня за несвоєчасну оплату проданого товару; 625,43 грн. - інфляційне збільшення за прострочення виконання грошового зобов'язання; 1807,98 грн. - 60% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 2512/13-1 від 25.12.2013 р.

Ухвалою суду по справі від 30.05.2014 р. було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на "11" червня 2014 р. о 10:20.

Ухвалою суду по справі від 11.06.2014 р. розгляд справи було відкладено на "15" липня 2014 р. о 10:00.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 15.07.2014 р. за вх. № Д431/14, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання його представник не з'явився.

При цьому суд зазначає, що відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, оскільки згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичною адресою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 станом на момент розгляду справи у суді є: АДРЕСА_1, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачу за вищезазначеною адресою, але не була ним отримана у зв'язку з закінченням терміну зберігання, про що свідчить довідка Укрпошти.

У п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

Між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) 25.12.2013 р. був укладений договір поставки № 2512/13-1 (надалі - договір).

Відповідно до умов укладеного договору позивач зобов'язувався поставити та передати у власність відповідача деревостружкові та деревоволокнисті плити, а також інші товари для будівництва меблів (надалі - товар), а відповідач зобов'язувався прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах, визначених даним договором (п. 1.1. договору).

У відповідності до п.п. 4.2., 4.3. договору зобов'язання позивача з поставки партії товару вважаються виконаними з моменту передачі партії товару відповідачу; датою поставки товару вважається дата поставки (передачі) товару відповідачу або на зберігання перевізнику, вказана в видатковій накладній, що оформляється в момент передачі товару.

Так, за видатковими накладними: № 60 від 17.03.2014 р., № 69 від 21.03.2014 р., № 75 від 27.03.2014 р. та № 78 від 28.03.2014 р. позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 36244,46 грн., який останній прийняв без зауважень та відповідно п. 4.4. договору набув право власності на нього.

Сторонами у п. 5.1. договору було обумовлено, що розрахунки між ними здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів та рахунок позивача, що вказаний у п. 10 договору. Валюта розрахунків - гривня.

Оплата вартості товару здійснюється відповідачем відповідно виставлених позивачем рахунків (п. 5.2. договору).

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату покупцю № 77 від 17.03.2014 р., № 79 від 21.03.2014 р., № 81 від 27.03.2014 р. та № 84 від 28.03.2014 р. на загальну суму 36244,46 грн.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що оплата товару здійснюється на умові стовідсоткової передплати за кожну партію товару.

Відповідно додаткової угоди від 25.12.2013 р. до договору договір було доповнено пунктом 5.4., згідно якого сторони додатково домовились про можливість відстрочки оплати по кожній окремій партії товару на строк не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від позивача.

Свої зобов'язання щодо оплати Відповідач здійснив частково.

Відповідно платіжного доручення № 8207946 від 03.04.2014 р. відповідач перерахував 12500,00 грн., відповідно платіжного доручення № 8326974 від 16.04.2014 р. відповідач перерахував 1000,00 грн., що разом становить 13500,00 грн.

Але, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати прийнятого товару.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті за отриманий товар перед позивачем станом на 26.05.2014 р. складає 22744,46 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу за проданий товар у розмірі 22744,46 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи умови п. 6.2. договору щодо нарахування пені та умови п. 6.5. договору з урахуванням додаткової угоди від 25.12.2013 р. до договору щодо нарахування 60% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, господарський суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня за несвоєчасну оплату проданого товару у розмірі 548,91 грн., інфляційне збільшення за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 625,43 грн. та 60% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1807,98 грн.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 1827,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в ГРУ ПАТ «Приватбанк», м. Харків, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кілен" (61166, м. Харків, Дзержинський район, пр. Леніна, буд. 40, кім. 629, ідентифікаційний код 35857673, п/р 26003074306001 в «Банк Національний Кредит» м. Київ, МФО 320702; п/р № 26005962505557 в ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк, МФО 334851) 25726,78 грн. (22744,46 грн. - сума основного боргу за проданий товар; 548,91 грн. - пеня за несвоєчасну оплату проданого товару; 625,43 грн. - інфляційне збільшення за прострочення виконання грошового зобов'язання; 1807,98 грн. - 60% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання) та 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.07.2014 р.

Суддя Д.О. Доленчук