Рішення

від 21.07.2014 по справі 910/11923/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11923/14 21.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд"

до Приватного підприємства "Оберон-Україна"

про стягнення 12 849,99 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

від позивача Михайлюк І.М. за довіреністю б/н від 19.03.2014 р.

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Оберон-Україна" (відповідач) про стягнення 12849,99 грн. на підставі видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р., з яких: 12490,00 грн. основного боргу, 274,78 грн. інфляційного збільшення суми боргу за період з 26.02.2014 р. по 19.05.2014 р. та 85,21 грн. 3% річних за період з 26.02.2014 р. по 19.05.2014 р. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив поставку товару відповідачу відповідно до вищенаведеної видаткової накладної, тоді як відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 р. порушено провадження у справі № 910/11923/14 та призначено справу до розгляду на 21.07.2014 р. о 12:10 год.

В судове засідання, призначене на 21.07.2014 р., з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 21.07.2014 р. не з'явився, вимоги ухвали суду від 18.06.2014 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи судом був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Як зазначено в абз. 1, 2 п.п. 3.9.1 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвала Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/11923/14 від 18.06.2014 р. була надіслана відповідачу за адресою 03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-Б, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за електронним запитом судді від 18.06.2014 р. за № 18854975.

Разом з тим, поштове відправлення з вищенаведеною ухвалою суду було повернуто підприємством зв'язку з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання (довідка ф. 20).

За наведених обставин, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Втім, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 21.07.2014 р. без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.07.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд" (позивач) та Приватним підприємством "Оберон-Україна" (відповідач) було укладено правочин у спрощений спосіб, а саме: позивач виставив відповідачу рахунок № 2667 від 11.12.2013 р. на оплату товару на суму 17490,00 грн. та в подальшому поставив цей товар відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № 2123 від 20.12.2013 р. та довіреністю № 20/12/1 від 20.12.2013 р. (копії рахунку на оплату, видаткової накладної та довіреності наявні в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України)

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

24.12.2013 р. відповідач частково погасив заборгованість за поставлений товар в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується довідкою ПАТ "Радикал Банк" № 394/14 від 11.02.2014 р. (копія наявна в матеріалах справи).

Враховуючи відсутність повної оплати з боку відповідача за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р., позивач звернувся до відповідача в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України з вимогами № 159 та № 160 від 12.02.2014 р. про здійснення повного розрахунку за поставлений товар у семиденний строк.

Позивач зазначив, що вищенаведені вимоги були направлені за всіма відомими йому адресами відповідача, а саме: за адресою місцезнаходження відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-Б, а також за адресою, вказаною у видатковій накладній № 2123 від 20.12.2013 р.: 02660, м. Київ, вул. Братиславська, 50, кв. 312, що підтверджується квитанціями № 0813600186419, № 0813600186427 від 14.02.2014 р. та описами вкладення у цінні листи (копії наявні в матеріалах справи).

Позивач стверджує, що вищенаведені вимоги № 159 та № 160 від 12.02.2014 р. були повернуті йому підприємством зв'язку із зазначенням таких причин повернення, як "за закінчення встановленого строку зберігання" (поштове відправлення за адресою 02660, м. Київ, вул. Братиславська, 50, кв. 312) та "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення" (поштове відправлення за адресою 03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-Б).

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач не здійснив повної оплати за товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р., а тому позивач вважає, що заборгованість відповідача, з урахуванням здійсненої останнім часткової оплати, становить 12490,00 грн. (основний борг).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання не з'явився, належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог суду не надав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Зібрані у справі докази, а саме: рахунок на оплату № 2667 від 11.12.2013 р. на суму 17490,00 грн., який позивач виставив відповідачу, та видаткова накладна № 2123 від 20.12.2013 р. на суму 17490,00 грн., яка підписана уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № 20/12/1 від 20.12.2013 р., свідчать про вчинення сторонами у спрощений спосіб правочину, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 8 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Згідно ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-XIV (із змінами і доповненнями) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з визначенням статті 1 вищенаведеного закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (із змінами і доповненнями), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Згідно п. 2.5 вищенаведеного Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару вважаються накладні.

Отже, видаткова накладна 3 2123 від 20.12.2013 р., які підписана уповноваженим представником відповідача Сохатюк П.Ю. на підставі довіреності № 20/12/1 від 20.12.2013 р., приймається судом у якості належного доказу поставки позивачем товару на загальну суму 17490,00 грн. та отримання цього товару відповідачем.

Зібрані у справі докази, а саме: довідка ПАТ "Радикал Банк" № 394/14 від 11.02.2014 р. свідчать, що відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару в сумі 5000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 12490,00 грн. (17490,00 грн. - 5000,00 грн. = 12490,00 грн.).

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час . Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Сторонами було вчинено правочин у спрощений спосіб, при цьому строк (термін) оплати товару сторонами не був встановлений. У такому випадку для визначення строку (терміну) виконання відповідачем обов'язку щодо оплати спірного товару слід застосовувати норми цивільного законодавства, зокрема, приписи частини другої статті 530 ЦК України.

Як роз'яснено господарським судам у п. 1.7 (абз. 2) постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" стосовно приписів частини другої статті 530 ЦК України, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Судом встановлено, що вимоги № 159 та № 160 від 12.02.2014 р. про здійснення повного розрахунку за поставлений товар у семиденний строк були надіслані позивачем відповідачу за наступними адресами: 03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-Б та 02660, м. Київ, вул. Братиславська, 50, кв. 312, при цьому перша з наведених адрес є адресою місцезнаходження відповідача. Надіслання вимог № 159 та № 160 від 12.02.2014 р. відповідачу підтверджується квитанціями № 0813600186419, № 0813600186427 від 14.02.2014 р. та описами вкладення у цінні листи.

Разом з тим, оскільки вищенаведені вимоги були повернуті позивачу підприємством зв'язку з повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення відповідних вимог в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, враховуючи наведені роз'яснення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, слід вважати дату оформлення підприємством зв'язку такого повернення, а саме: 18.02.2014 р. за адресою 03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-Б та 18.03.2014 р. за адресою 02660, м. Київ, вул. Братиславська, 50, кв. 312, оскільки вказані дати вбачаються з поштового штемпеля підприємства зв'язку на конвертах, в яких вимоги № 159 та № 160 від 12.02.2014 р. надсилались відповідачу.

За встановлених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач повинен був виконати свій обов'язок з повної оплати заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р. у семиденний строк від 18.02.2014 р., так як саме ця дата є датою оформлення підприємством зв'язку повідомлення про повернення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача (03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-Б). Таким чином, відповідач був зобов'язаний повністю розрахуватись з позивачем за спірний товар до 25.02.2014 р. включно (18.02.2014 р. + 7 днів = 25.02.2014 р.).

Станом на час вирішення спору по суті строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару згідно видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р. є таким, що настав.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що станом на час вирішення спору по суті відповідач здійснив повну оплату за товар згідно видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р., тож з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, заборгованість відповідача перед позивачем становить 12490,00 грн.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 12490,00 грн. заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р. визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 85,21 грн. 3% річних та 274,78 грн. інфляційного збільшення суми боргу за період з 26.02.2014 р. по 19.05.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач був зобов'язаний повністю розрахуватись з позивачем за поставлений на підставі видаткової накладної № 2123 від 20.12.2013 р. товар до 25.02.2014 р. включно, а отже з 26.02.2014 р. слід обраховувати прострочення відповідачем спірного грошового зобов'язання.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 1"Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання , та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань .

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційного збільшення суми боргу, судом встановлено, що його сума за період з 26.02.2014 р. по 19.05.2014 р. становить 1197,09 грн.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 26.02.2014 - 19.05.2014 12490.00 1.096 1197.09 13687.09

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлено до стягнення інфляційне збільшення суми боргу за період з 26.02.2014 р. по 19.05.2014 р. в розмірі 274,78 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційного збільшення суми боргу. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційного збільшення суми боргу за період з 26.02.2014 р. по 19.05.2014 р. в розмірі 274,78 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 85,21 грн. 3% річних за період з 26.02.2014 р. по 19.05.2014 р. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 12490.00 26.02.2014 - 19.05.2014 83 3 % 85.21

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 12490,00 грн. основного боргу, 274,78 грн. інфляційного збільшення суми боргу та 85,21 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Оберон-Україна" (03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 92-Б; ідентифікаційний код 32243515), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд" (08136, Київська область, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, вулиця Гетьмана Сагайдачного, будинок 1; ідентифікаційний код 37756470) 12490,00 грн. (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто гривень 00 коп.) основного боргу, 274,78 грн. (двісті сімдесят чотири гривні 78 коп.) інфляційного збільшення суми боргу, 85,21 грн. (вісімдесят п'ять гривень 21 коп.) 3% річних, 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.07.2014 р.

Суддя Гумега О.В.