Рішення

від 17.07.2014 по справі 922/2036/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2014 р.Справа № 922/2036/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Аграрної приватної фірми "Ранок", м. Харків до Державного підприємства "Сільскогосподарське підприємство Дергачівської виправної колонії № 109 управління Державної пепітенціарної служби України в Харківської області", п. Дворічний Кут про стягнення 491608,33 грн. за участю представників сторін:

позивача - Александрова Т.В., довіреність від 07.10.2013 року;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Аграрна приватна фірма "Ранок" звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного підприємства Дергачівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 109 суму основного боргу за поставлений товар в розмірі 490673,63 грн. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 9832,13 грн. позивач просить покласти на відповідача.

01 липня 2014 року від позивача до канцелярії суду надійшли письмові пояснення за вх. № 22339 та клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових матеріалів за вх. № 22340. Надані документи долучені судом до матеріалів справи.

01 липня 2014 року представником позивача також була надана заява про збільшення позовних вимог за вх. № 22357, в якій позивач просить стягнути з відповідача 491608,33 грн. основного боргу за поставлений товар та та судові витрати у розмірі 9813,47 грн. покласти на відповідача.

Розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог у судовому засіданні 02 липня 2014, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

На підставі вказаного, суд приймає надану позивачем заяву та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

У судовому засіданні 02 липня 2014 року була оголошена перерва до 17 липня 2014 року.

16 липня 2014 року від відповідача по справі надійшло клопотання за вх. № 24513, в якому останній просить розглянути справу за відсутністю представника відповідача за наявними в матеріалах доказами.

Після перерви у судовому засідання розгляд справи було продовжено.

Представник позивача у судовому засіданні 17 липня 2014 року підтримує позовні вимоги в повному обсязі та надав клопотання за вх. № 24626 про долучення до матеріалів справи Акту звіряння взаємних розрахунків станом на за січень 2013 року - травень 2014 року станом на 31.05.2014 року. Надані документи долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. У судовому засіданні 02 липня 2014 року та у відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову, вказуючи на те, що позивач в своїй позовній заяві посилається на поставку продукції відповідачу за Договором поставки № С-06/01-12/09/Г-2/9 від 09.01.2012 року, але в видаткових накладних, доданих до позовної заяви позивачем, вказано договір, який є підставою для здійснення поставки за Договором № 361 2012. Такий договір між сторонами не укладався та поставка не могла здійснюватися. Оплата проводилась на підставі рахунку № 26 від 02.03.2012 року та Договору поставки № С-06/01-12/09/Г-2/9 від 09.01.2012 року. За таких обставин відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

09 січня 2012 року між Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Дергачівської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 109) (надалі - відповідач) та Аграрною приватною фірмою "Ранок" (надалі - позивач) був укладений Договір поставки № С-06/01-12 (надалі - Договір).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник (позивач) зобов'язується в порядку та у строки, встановлені цим договором, передати у власність Покупця (відповідача) товар, в певній кількості, відповідної якості і за узгодженою ціною, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених в цьому договорі.

Згідно до п. 1.2. Договору, кількість та асортимент кожної партії товару, що поставляється, зазначаються в накладній, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору, Покупець (відповідач) повинен був оплатити товар через 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив поставку товарів відповідачу на загальну суму 4015992,19 грн. На підтвердження поставки позивач надав видаткові накладні, а саме: видаткова накладна № 6 від 11.01.2012 року на суму 11200,00 грн., видаткова накладна № 7 від 11.01.2012 року на суму 6500,00 грн., видаткова накладна № 12 від 12.01.2012 року, видаткова накладна № 20 від 16.01.2012 року на суму 11000,00 грн., видаткова накладна № 37 від 20.01.2012 року на суму 11000,00 грн., видаткова накладна № 151 від 15.02.2012 року на суму 46825,40 грн., видаткова накладна № 152 від 21.02.2012 року на суму 65045,40грн., видаткова накладна № 189 від 23.02.2012 року на суму 235165,54 грн., видаткова накладна № 208 від 01.03.2012року на суму 103854,00 грн., видаткова накладна № 240 від 07.03.2012 року на суму 17764,50грн., видаткова накладна № 248 від 12.03.2012 року на суму 67960,60 грн., видаткова накладна № 346 від 13.03.2012 року на суму 183316,00 грн., видаткова накладна № 282 від 16.03.2012 року на суму 60600,00 грн., видаткова накладна № 283 від 16.03.2012 на суму 185332,00 грн., видаткова накладна № 292 від 19.03.2012 року на суму 122222,00 грн., видаткова накладна № 293 від 20.03.2012 року на суму 126800,00 грн., видаткова накладна №320 від 22.03.2012 року на суму 122222,00 грн., видаткова накладна № 347 від 26.03.2012 року на суму 116666,00 грн., видаткова накладна № 348 від 26.03.2012 року на суму 21000,00 грн., видаткова накладна № 349 від 27.03.2012 року на суму від 27.03.2012 року на суму 71260, 00 грн., видаткова накладна № 350 від 28.03.2012 року на суму 12222,00 грн., видаткова накладна № 358 від 31.03.2012 року на суму 83332,00 грн., видаткова накладна № 383 від 06.04.2012 року на суму 31388,00 грн., видаткова накладна № 730 від 06.06.2012 року на суму 72189,00 грн., видаткова накладна № 734 від 07.06.2012 року на суму 87165,00 грн., видаткова накладна №763 від 12.06.2012 року від 98611,50 грн., видаткова накладна № 776 від 13.06.2012 року на суму 263250,00 грн., видаткова накладна № 813 від 21.06.2012 року на суму 424398,00 грн., видаткова накладна № 842 від 29.06.2012 року на суму 261651,00 грн., видаткова накладна № 914 від 16.07.2012 року на суму 101205,00 грн., видаткова накладна № 1082 від 17.08.2012 року на суму 105241,50 грн., видаткова накладна № 1096 від 20.08.2012 року, видаткова накладна № 1097 від 21.08.2012 року на суму 69693,00 грн., видаткова накладна № 1119 від 27.08.2012 року на суму 103857,00 грн., видаткова накладна № 1214 від 10.09.2012 року на суму 102628,50грн., видаткова накладна № 1235 від 14.09.2012 року на суму 18963,75 грн., видаткова накладна № 1239 від 17.09.2012 року на суму 29347,50 грн., видаткова накладна № 1266 від 22.09.2012 року на суму 114952,50 грн., видаткова накладна №1268 від 24.09.2012 року на суму 107679,00 грн., видаткова накладна № 1281 від 27.09.2012 року на суму 5104,00 грн. Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Однак відповідач на протязі дії договору сплачував за отриманий товар (озиму пшеницю, кормові відходи ) не своєчасно та не в повному обсязі.

11 грудня 2013 року за вих. № 224 позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія з вимогою сплатити заборгованість у повному обсязі.

31 грудня 2013 року між сторонами був підписаний Акт звіряння взаємних розрахунків за період 2013 року, відповідно до якого сума заборгованості становила 583274,89 грн.

Відповідно до Акту звіряння взаємних розрахунків за період 1 кварталу 2014 року, який був підписаний сторонами 31 березня 2014 року, сума заборгованості за вказаний період була нарахована за відповідачем у розмірі 496608,33 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, останній Акт звіряння взаємних розрахунків був підписаний між сторонами 31 травня 2014 року. Відповідно до вказаного Акту сума заборгованості відповідача складає 491608,33 грн.

Одже, за період з березня 2012 року по квітень 2014 року між сторонами були проведені взаємні розрахунки шляхом оплати грошових коштів та взаємозаліку зустрічних позовних вимог на загальну суму 3524383,83 грн., що підтверджується вищевказаними Актами звіряння взаємних розрахунків, копіями платіжних доручень, а також угодами сторін про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 18.12.2013 року та № 2 від 17.02.2014 року.

Таким чином, відповідач у встановлений Договором строк не виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі та не сплатив вартість поставленого товару у повному розмірі, внаслідок чого виникла заборгованість, яка складає 491608,33 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує щодо задоволення позову, вказуючи на той факт, що позивач в своїй позовній заяві посилається на поставку продукції відповідачу за Договором поставки № С-06/01-12/09/Г-2/9 від 09.01.2012 року, але в видаткових накладних, доданих до позовної заяви позивачем в доказ існуючої заборгованості, вказано договір, який містить номер договору 361 2012. Такий договір, як стверджує відповідач, між сторонами не укладався та поставка не могла здійснюватися, тому і сплачувати за цими накладними у відповідача не має підстав. Також відповідач зазначає, що вся оплата проводилась відповідачем на підставі рахунку № 26 від 02.03.2012 року та Договору поставки № С-06/01-12/09/Г-2/9 від 09.01.2012 року, про що свідчать платіжні доручення додані до матеріалів справи, а також реєстр надходжень грошових коштів на поточний рахунок від відповідача позивача, наданий ПАТ "Регіон-Банк" 19.06.2014 року за № 02-220/698.

Дослідивши заперечення відповідача та даючи оцінку цим фактам, суд зазначає наступне.

Дійсно, у вищевказаних видаткових накладних, доданих до позовної заяви позивачем, вказано договір № 361 2012.

Однак, як вбачається з рахунку № 26 від 02.03.2012 року, відповідно до якого відповідач сплачував за товар, також містить посилання на Договір № 361 2012.

Одже, здійснюючи оплату за рахунком № 26, відповідач погоджувався з існуючими зобов'язаннями перед позивачем.

Крім того, у Актах звіряння між сторонами взаєморозрахунків, де також міститься примітка "за договором 361 2012", були враховані суми оплати за товар, які були здійснені за платіжними дорученнями де призначення платежу вказано як і рахунок № 26, так і Договір № С-О6/01-12. До того ж, слід звернути увагу, що підписуючи вказані Акти взаєморозрахунків, відповідач не заперечував щодо існування заборгованості та її списання за договором № 361 2012, хоча як позивач, так і відповідач у своїх письмових поясненнях так і у судовому засіданні стверджують про факт відсутності між сторонами укладання Договору № 361 2012.

Крім того, позивач надав до суду роздруківку з програми АПФ "Ранок" 1С Підприємство, з якої вбачається, що під назвою договір 361 2012 міститься номер Договору С06/01-12, тобто Договір укладений між сторонами 09 січня 2012 року, умови якого і були досліджені судом.

На підставі вказаного, суд прийшов до висновку, що заперечення відповідача є хибними. Натомість позивачем доведено існування зобов'язань між сторонами, внаслідок яких у відповідача виникла заборгованість в сумі 491608,33 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, беручи до уваги наведені законодавчі положення, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 491608,33 грн. підлягає задоволенню, оскільки доведена позивачем належними та допустимими доказами, та не спростована відповідачем.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Сільськогосподарського підприємства Дергачівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 109)" (62351, Харківська область, Дергачівський район, с. Дворічний Кут, код ЄДРПОУ 08680945, р/р 26009823553361 від. № 23 ПАТ "Грант" смт. Солоницівка, МФО 351607) на користь Аграрної приватної фірми "Ранок" (61075, м. Харків, вул. Механізаторів, 2, код ЄДРПОУ 30428986, р/р 2600500112136 в АТ "Регіон-Банк", МФО 351254) - 491608,33 грн. заборгованості, 9832,17 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.07.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/2036/14