Рішення

від 14.07.2014 по справі 902/501/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 902/501/14 14.07.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче підприємство "Біоресурс" простягнення 50763 грн 53 коп. Представники: від позивача:Орлова О.Г. - представник за довіреністю № 46 від 12.11.2013 від відповідача:не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.04.2014 на розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче підприємство "Біоресурс" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 116/05/12 від 31.05.2012 у розмірі 52032 грн. 69 коп., в тому числі: 14989 грн. 10 коп. заборгованості зі сплати лізингових платежів, 4014 грн. 82 коп. пені, 96 грн. 24 коп. 3 % річних, 124 грн. 27 коп. інфляційних втрат, 1849 грн. 08 коп. додаткових витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса, 392 грн. 00 коп. додаткових витрат на зберігання предмета лізингу та 30567 грн. 18 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами за договором фінансового лізингу № 116/05/12 від 31.05.2012 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з оплати лізингових платежів, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 14989 грн 10 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 3 % річних у розмірі 96 грн 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 124 грн 27 коп. та пеню у розмірі 4014 грн 82 коп. Крім того, позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором понесені збитки, а саме упущена вигода у розмірі 30567 грн 18 коп. та реальні збитки у розмірі 1849 грн 08 коп., як витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса та 392 грн 00 коп., як витрати на зберігання предмета лізингу

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18.04.2014 порушено провадження у справі № 902/501/14 та справу призначено до розгляду.

26.05.2014 через канцелярію Господарського суду Вінницької області від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені до 2745 грн. 66 коп.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.05.2014 справу № 902/501/14 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2014 справу № 902/501/14 прийнято до провадження суддею Отрош І.М. Розгляд справи призначено на 27.06.2014.

27.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2014 розгляд справи відкладено на 14.07.2014, у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконанням останнім вимог ухвали суду.

Представник відповідача у судове засідання 14.07.2014 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою, зазначеною у Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 18740802.

У судове засідання 14.07.2014 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 14.07.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

31.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче підприємство "Біоресурс" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 116/05/12, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати у власність майно, відповідно до визначеної лізингоодержувачем специфікації (додаток № 2 до договору) і передати це майно в платне володіння і користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу, для його господарських цілей на визначений строк, за умови оплати останнім лізінгових платежів.

Предметом лізингу за договором є транспортний засіб Nissan 2012 року випуску.

Згідно з пунктом 1.4. договору загальна вартість предмету лізингу на момент укладення договору складає: без ПДВ 128408 грн 33 коп. Крім того ПДВ 20% - 25681 грн 67 коп., всього з ПДВ - 154090 грн 00 коп.

Відповідно до пункту 2.1. договору термін користування предметом лізингу лізингоодержувачем становить 36 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу відповідно до пункту 4.3 дачного договору при умові належного користування предметом лізингу та належної оплати лізінгових платежів за даним договором.

У разі дострокового розірвання даного договору і в інших випадках дострокового повернення предмету лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором (пункт 2.2. договору).

Згідно з пунктом 3.1. договору лізингоодержувач оплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіка внесення лізингових платежів, викладених у додатку № 21 до договору і нормами статті 3 даного договору.

Положеннями пункту 3.2. договору передбачено, що лізингові платежі включають винагороду (комісію) лізингодавця та платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу.

У відповідності до пункту 3.5. договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити (оплачувати) авансовий лізинговий платіж не пізніше дати, встановленої для його оплати відповідно до графи 2 графіка платежів в сумі, зазначеній у графі 6 графіка платежів та не пізніше дати, встановленої для їх оплата, зазначеної в графі 2 графіка платежів, вносити (оплачувати) поточні лізингові платежі. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадають на неробочий (вихідний, святковий або інший) день, то датою нарахування і оплати такого лізингового платежу вважається дата останнього робочого дня, після якого настає такий неробочий (вихідний/святковий або інший) день.

Згідно з пунктом 4.1. договору передача лізингодавцем лізінгоодержувачу у володіння і користування предмета лізингу, зазначеного у специфікації, здійснюється на протязі 5 (п'яти) робочих днів з моменту фактичного отримання лізингодавцем предмету лізингу у продавця за адресою: 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 60-А.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Відповідно до норм статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Нормами частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У відповідності до частини 2 та 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору фінансового лізингу № 116/05/12 від 31.05.2012 позивачем було передано відповідачу в лізинг транспортний засіб Nissan, державний номер АА5766МС, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актом приймання-передачі предмета лізингу від 12.06.2012, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Лізингодавець має право відмовитися від даного договору в односторонньому порядку у разі, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і прострочки оплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів (пункту 13.4.1. договору).

Відповідно до пункту 13.5 договору у разі виникнення будь-яких підстав, передбачених у пунктах 13.4.1.-13.4.13. даного договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення (рекомендований лист, спрямоване на юридичну адресу лізингоодержувача) про відмову від даного договору з одночасним зазначенням терміну повернення предмету лізингу та місця прийому-передачі. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом 7 (семи) робочих дні (якщо інше не передбачено в повідомленні) з моменту направлення лізингодавцем за адресою лізингоодержувача відповідного повідомлення, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною у повідомленні.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу № 116/05/12 від 31.05.2012 з оплати лізингових платежів, 06.06.2013 позивач направив на адресу відповідача повідомлення № 3280-06/2013 від 05.06.2013 про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу, яке було отримане відповідачем 10.06.2013, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0408018886706.

Згідно з частиною 2 та 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до пункту 13.10 договору у разі відмови лізингоодержувача від передачі предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право вилучити предмет лізингу (в тому числі. Але не виключно, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та/або іншими не забороненими чинним законодавством способами). Вилучення оформлявся Актом вилучення, що підписується уповноваженими особами лізингодавця. Лізингодавець відображає в обліку суму викупу на дату повернення або вилучення як дебіторську заборгованість лізингоодержувача

Судом встановлено, що транспортний засіб Nissan, державний номер АА5766МС, (предмет лізингу) було вилучено у відповідача в примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса від 29.08.2013, що підтверджується актом повернення (вилучення) майна з фінансового лізингу за договором фінансового лізингу № 116/05/12 від 31.05.2012, у зв'язку з відмовою (розірванням) за ініціативою лізингодавця від 05.03.2014.

У відповідності до пункту 13.8. договору датою розірвання договору являється дата фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю.

Згідно з пунктом 13.13. договору у разі розірвання цього договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Повернення (вилучення) предмета лізингу не звільняє лізингоодержувача від оплати всіх нарахованих, але несплачених платежів до дати повернення (вилучення) предмета лізингу, передбачених договором, в тому числі неоплаченої суми штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати лізингових платежів за період з 07.12.2013 по 05.03.2014, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед лізингодавцем у розмірі 14989 грн 10 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати лізингових платежів на суму 14989 грн 10 коп.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 116/05/12 від 31.05.2012 на загальну суму 14989 грн 10 коп., вимоги позивача про стягнення 14989 грн 10 коп. з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу № 116/05/12 від 31.05.2012, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 4014 грн 82 коп. за період прострочення з 08.07.2012 по 01.04.2014, 3 % річних у розмірі 96 грн 24 коп. та інфляційні втрати у розмірі 124 грн 27 коп. за період прострочення з 08.12.2013 по 08.02.2014.

26.05.2014 через канцелярію Господарського суду Вінницької області від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені до 2745 грн 66 коп.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву про збільшення позовних вимог та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2745 грн 66 коп.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 9.7.1. договору за несвоєчасну сплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених даним договором та/або графіком платежів лізингоодержувач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 9.7.1. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем були правомірно нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок пені у розмірі 2745 грн 66 коп., нараховану за період прострочення з 08.07.2012 по 01.04.2014, 3 % річних у розмірі 96 грн 24 коп. та інфляційні втрати у розмірі 124 грн 27 коп. нараховані за період прострочення з 08.12.2013 по 08.02.2014, суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2745 грн 66 коп. та 3 % річних у розмірі 96 грн 24 коп. та інфляційних втрат у розмірі 124 грн 27 коп., підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до пункту 9.5. договору якщо в результаті невиконання або неналежного виконання лізингоодержувачем умов даного договору або порушення ним встановлених правил ведення господарської діяльності лізингодавцю (у тому числі його репутації) завдано збитків, лізингоодержувач зобов'язується компенсувати його в грошовій формі як збиток. Під збитками розуміють понесені чи передбачувані витрати, для відновлення прав та інтересів лізингодавцем, в тому числі на відновлення (компенсування вартості) предмета лізингу, його приладдя, документації (реальний збиток), а також не отриманий лізингодавцем прибуток, який він отримав би за звичайних умов діяльності, якби його права та інтереси не були порушені (упущена вигода).

Згідно з абзацом 3 пункту 13.13 договору у разі розірвання даного договору, за рахунок лізингоодержувача здійснюється все, пов'язані з цим витрати, у тому числі але не виключено, що пов'язані з вилученням предмета лізингу на підставі статті 13 даного договору.

Відповідно до норм статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з нормами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання), як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками;

- вини.

При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобов'язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобов'язання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов'язання, носить обов'язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Виходячи з вищевикладеного, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника.

Протиправна поведінка відповідача, яка виражається в умисному невиконанні договору, а саме несплаті лізингових платежів, та являється істотним порушенням умов договору, мала наслідком дострокове розірвання договору. Через таке розірвання договору з вини відповідача позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме не отримав винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу протягом всього строку дії договору. У зв'язку з вишевикладеним відповідач зобов'язаний сплатити позивачу упущену вигоду у вигляді неотриманої винагороди (комісії) (графа 5 графіку внесення лізингових платежів, що являється додатком 1 до договору) починаючи з 05.03.2014 (дата розірвання договору) до кінця строку дії договору згідно графи 5 графіку платежів (сума винагороди (комісії) з 22 по 37 платіж по графіку) у розмірі 30567 грн 18 коп.

Судом також встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивачем понесені витрати, що пов'язані з примусовим вилученням предмета лізингу, а саме витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса від 29.08.2013 у розмірі 1540 грн 00 коп., що підтверджуються рахунком № 103 від 29.08.2013, виставленим Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, та платіжним дорученням № 620 від 04.09.2013.

Крім того судом встановлено, що позивачем понесені витрати, що пов'язані з відповідальним зберіганням предмету лізингу після його вилучення, що підтверджується договором зберігання № 41 від 10.10.2013, рахунком на оплату № 24 від 28.03.2014, виставленим Товариством з обмеженою відповідальністю «АвтоСанСервіс», актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 24 від 28.03.2014 та платіжним дорученням № 14134 від 08.04.2014.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що між протиправною поведінкою відповідача та збитками, понесеними позивачем наявний причинний зв'язок,, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 32499 грн 18 коп. (30567 грн 18 коп. (упущена вигода) + 392 грн 00 коп. (збитки, пов'язані із відповідальним зберіганням предмету лізингу) + 1540 грн 00 коп. (збитки, пов'язані з примусовим вилученням предмета лізингу).

Вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків, пов'язаних з примусовим вилученням предмета лізингу у розмірі 309 грн 08 коп., не підлягають задоволенню, у зв'язку з недоведеністю, оскільки позивачем не надано суд належних та допустимих доказів понесення збитків у розмірі 309 грн 08 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне виробниче підприємство "Біоресурс" (04205, м. Київ, Оболонський пр-т., буд. 18, ідентифікаційний код 34542477) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (04205, м. Київ, пр-т. Оболонський, буд. 35-А, офіс 301, ідентифікаційний код 03338649) заборгованість у розмірі 14989 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 10 коп., пеню у розмірі 2745 (дві тисячі сімсот сорок п'ять) грн 66 коп., 3 % річних у розмірі 96 (дев'яносто шість) грн 24 коп., інфляційні втрати у розмірі 124 (сто двадцять чотири) грн 27 коп., витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 1540 (одна тисяча п'ятсот сорок) грн 00 коп., витрати на зберігання предмета лізингу 392 (триста дев'яносто дві) грн 00 коп., збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 30567 (тридцять тисяч п'ятсот шістдесят сім) грн 18 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 15 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 21.07.2014

Суддя І.М. Отрош