Рішення

від 15.07.2014 по справі 916/1299/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р.Справа № 916/1299/14

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрова В.С.

суддів Оборотової О.Ю.

Никифорчука М.І.

при секретарі Комендатенко Н.В.

за участю представників:

від позивача - Пащенко Д.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія Еуропа.Уа Життя" до Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" про стягнення 3 305 731,49 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія Еуропа.Уа Життя" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" про стягнення коштів за договором строкового вкладу № 98 від 09.08.2012 р. в сумі 3 305 731,49 грн., у т.ч. 3 200 000,00 грн. банківського вкладу, 9205,47 грн. невиплачених відсотків до дати закінчення строку дії договору, 64438,35 грн. невиплачених відсотків до дати подання позову за договором, 19200,00 грн. інфляційного збільшення, 12887,67 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

09 серпня 2012 року між ПрАТ „СК Еуропа.Уа Життя" та філії „ДРУ" ПАТ „Фінростбанк" було укладено договір про строковий вклад № 98 „Класичний" строком дії до 07.11.2012 р.

Так, позивач вказує, що відповідно до умов цього договору позивач зобов'язався надати відповідачу грошові кошти на зберігання на умовах терміновості, платності та зворотності, а відповідач взяв на себе зобов'язання відкрити вкладний рахунок, виплачувати щомісячно проценти та повернути вклад і нараховані на нього проценти позивачу.

Наразі позивач стверджує, що відповідно до додаткових угод до договору про строковий вклад № 98 „Класичний" було перераховано на депозитний рахунок кошти на загальну суму 3 200 000,00 грн., а саме: 300 000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 288 від 10.08.2012 р., 200 000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 318 від 31.08.2012 р., 1 500 000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 335 від 19.09.2012 р., 200000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 614 від 01.03.2013 р., 400 000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 630 від 13.03.2013 р., 600000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 941 від 07.08.2013 р.

Додатковою угодою № 12 від 07.11.2013 р. було внесено зміни до договору про строковий вклад № 98 „Класичний" та визначено дату повернення вкладу 07 лютого 2014 р.

Згідно п. 1.1. вказаної додаткової угоди № 12 визначено дату повернення вкладу відповідачем 07.02.2014 р.

Відповідно до п. 1.4 договору проценти на суму вкладу нараховуються із розрахунку 15,00% річних.

Як вказує позивач, згідно п. 2.3.2 договору банк зобов'язаний по закінченні строку дії цього договору повернути вкладникові суму вкладу шляхом перерахування на його поточний рахунок. Однак, за ствердженнями позивача, відповідач не виконав вказану умову п. 2.3.2 договору про строковий вклад № 98 „Класичний" та не повернув вклад 07.02.2014 р., чим порушив майнові права позивача.

Так, 17.02.2014 р. позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою про повернення депозиту вих. № 17/02/14-01, відповідно до якої просив повернути вклад. Проте, відповіді на вказану вимогу не отримано позивачем, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення суми внесеного ним вкладу.

Крім того, позивач вказує, що остання виплата відсотків за договором про строковий вклад № 98 „Класичний" здійснювалась 31.01.2014 р., що підтверджується банківською випискою. Так, відповідач не сплатив відсотки відповідно до умов вказаного договору за період з 01.02.2014 р. по 07.02.2014 р., що складають 9205,47 грн. згідно розрахунку позивача. Також позивачем з огляду на положення ч. 5 ст. 1061 ЦК України здійснено розрахунок відсотків з 08.02.2014 р. по 28.03.2014 р. (до моменту подачі позову), що складають 64438,35 грн.

Поряд із зазначеним у зв'язку з простроченням відповідачем повернення вкладу позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено нарахування на суму боргу інфляційних за період з 08.02.2014 р. по 28.03.2014 р. в сумі 19200,00 грн. та 3% річних за вказаний період в сумі 12887,67 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.04.2014 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія Еуропа.Уа Життя" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1299/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

14.04.2014 р. позивачем було подано до господарського суду клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на його розрахункових рахунках в будь-яких банківських установах, в межах заявленої до стягнення суми в розмірі 3 305 731,49 грн. Вказане клопотання позивача судом було розглянуто під час розгляду справи у судовому засіданні 12.05.2014 р., в результаті чого суд, порадившись на місці, ухвалив: відмовити у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Так, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зазначені вимоги відображені у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" N 16 від 26.12.2011 року.

При цьому заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Разом з тим в клопотанні про життя заходів забезпечення позову позивач вказує на те, що в листі № 430 від 17.03.2014 р. відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем, але неможливість виконання зобов'язання пов'язує з впливом фінансово-економічної кризи на діяльність банку. Наразі позивач вважає, що оскільки строк договору про строковий вклад № 98 „Класичний" закінчився, є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Між тим позивач не навів та не надав жодних доказів в обґрунтування своїх доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів, зокрема доказів щодо можливості вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на списання або примусового зникнення з рахунків грошових коштів або ще будь-яких дій щодо зменшення грошових коштів на своїх банківських рахунках.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення заявленого позову.

З огляду на особливу складність спору, ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2014 р. справу № 916/1299/14 призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 30.05.2014 р. було здійснено автоматичний розподіл справи щодо визначення складу колегії суддів для розгляду справи № 916/1299/14, внаслідок чого було визначено наступний склад колегії: головуючий суддя - Петров В.С., судді - Оборотова О.Ю. і Никифорчук М.І.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 02.06.2014 р. справу № 916/1299/14 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді - Петрова В.С., суддів - Оборотової О.Ю. і Никифорчука М.І. та розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

09 серпня 2012 року між ПАТ „Фінростбанк" (банк) в особі директора Філії „ДРУ" АТ „Фінростбанк" Лось Е.В. та Приватним акціонерним товариством „Страхова компанія Еуропа.Уа Життя" (вкладник) в особі голови правління Лебединця В.В. було укладено договір про строковий вклад № 98 „Класичний", згідно п. 1.1. якого позивач як вкладник передає банку, а банк приймає грошові кошти в депозит (вклад).

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору сума первинного вкладу становить 300 000,00 грн. Сума вкладу складається з суми первинного вкладу і збільшується на суму всіх додаткових внесків за цим договором

Відповідно до п. 1.3 договору вклад розміщується на строк з 09.08.2012 р. (дата внесення) до 07.11.2012 р. (дата повернення) (включно).

Згідно п 1.4 договору проценти на суму вкладу нараховуються з розрахунку 15,00% річних.

За умовами п. 1.5 договору нарахування банком процентів здійснюється щомісяця (у останній робочий день місяця), а по закінченню строку вкладу у день дати повернення на суму вкладу, фактично передану вкладником банку, по методу „факт/факт" згідно зі затвердженими Національним банком України „Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України". Про центи по вкладу нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу на рахунок вкладника в банку, до дня, що передує дню дати повернення або списанню коштів з депозитного рахунку вкладника на інших підставах.

В п. 1.9. договору передбачено сплата нарахованих процентів за користування вкладом здійснюється банком шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, зазначений у розділі V договору щомісяця у останній робочий день місяця, при цьому в останній місяць сплата процентів здійснюється у день дати повернення. Проценти за додатковими внесками, що були розміщені вкладником у вклад, нараховуються та сплачуються за ставкою, яка дорівнює ставці, зазначеної в п. 1.4 договору.

Згідно п. 2.2.1 договору вкладник має право одержувати у строки, визначені п. 1.9 цього договору, суму процентів, нарахованих за користування вкладом. У день закінчення строку дії договору одержати суму вкладу.

В п. 2.3.1 договору передбачено, що банк зобов'язаний сплачувати вкладнику проценти у порядку, передбаченому цим договором та в строки, вказані в п. 1.9 договору.

Відповідно до п. 2.3.2 договору банк зобов'язаний по закінченні строку дії договору повернути вкладникові суму вкладу шляхом перерахування на його поточний рахунок, зазначений у розділі V договору.

Позивач на виконання умов вказаного договору перерахував на депозитний рахунок, зазначений у п. 1.10. договору, суму вкладу у розмірі 300 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 288 від 10.08.2012 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Згідно додаткової угоди № 1 від 31.08.2012 р. до вказаного договору про строковий вклад № 98 „Класичний" позивач додатково перерахував на депозитний рахунок, зазначений у п. 1.10. договору, кошти в розмірі 200 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 318 від 31.08.2012 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Також на виконання додаткової угоди № 3 від 17.09.2012 р. до вказаного договору про строковий вклад № 98 „Класичний" позивач в поповнення суми вкладу додатково перерахував на депозитний рахунок, зазначений у п. 1.10. договору, кошти в розмірі 1500000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 336 від 17.09.2012 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до умов додаткової угоди № 6 від 01.03.2013 р. до вказаного договору про строковий вклад № 98 „Класичний" позивач в поповнення суми вкладу додатково перерахував на депозитний рахунок, зазначений у п. 1.10. договору, кошти в розмірі 200 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 614 від 01.03.2013 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

За умовами додаткової угоди № 7 від 13.03.2013 р. до вказаного договору про строковий вклад № 98 „Класичний" позивач в поповнення суми вкладу додатково перерахував на депозитний рахунок, зазначений у п. 1.10. договору, кошти в розмірі 400 000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 630 від 13.03.2013 р., копія якого міститься в матеріалах справи.

Крім того, з наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення № 941 від 07.08.2013 р. вбачається, що позивач додатково перерахував на депозитний рахунок, змінений за додатковою угодою б/н від 04.06.2013 р., кошти в розмірі 600 000,00 грн.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи додаткових угод № 4 від 07.11.2012 р., № 5 від 07.02.2013 р., № 8 від 30.04.2013 р., № 12 від 07.11.2013 р. строк розміщення вкладу та строк дії договору про строковий вклад № 98 „Класичний" неодноразово продовжувався. Зокрема, за останньою додатковою угодою № 12 від 07.11.2013 р. до договору про строковий вклад № 98 „Класичний" було визначено дату повернення вкладу 07 лютого 2014 р.

Так, згідно п. 1.3 договору, викладеного в новій редакції вказаною додатковою угодою, вклад розміщується на строк з 07.11.2013 р. до 07.02.2014 р. При цьому згідно п. 4.3 договору, з урахуванням внесених до нього цією додатковою угодою № 12 змін, договір діє до 07.02.2014 р. включно чи до дати розірвання договору з підстав, передбачених договором або чинними законодавством України. Повернення вкладу здійснюється в день „Дата повернення" цього договору або у день розірвання договору.

За ствердженнями позивача, у встановлений договором строк відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині повернення суми депозитного вкладу та нарахованих процентів за період з 01.02.2014 р. по 07.02.2014 р. в сумі 9205,47 грн. (3200000,00 грн. 15%/365 дн. х 7 дн.). Так, як свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка від 31.01.2014 р., останню виплату відсотків за договором про строковий вклад № 98 „Класичний" здійснено 31.01.2014 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом (частина 4 статті 55 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність").

Відповідно до ч. 1 статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно частини 1 статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вже зазначалось, на виконання умов договору про строковий вклад № 98 „Класичний" позивачем всього було перераховано на депозитний рахунок, відкритий відповідачем, кошти в сумі 3200000,00 грн., у т.ч. 300000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 288 від 10.08.2012 р., 200 000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 318 від 31.08.2012 р., 1500000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 335 від 19.09.2012 р., 200000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 614 від 01.03.2013 р., 400000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 630 від 13.03.2013 р., 600000,00 грн. - згідно платіжного доручення № 941 від 07.08.2013 р.

Між тим, як встановлено судом, дія вказаного договору № 98 про строковий вклад „Класичний" від 09.08.2012 р. закінчилась 07.02.2014 р. у відповідності з положеннями п. 1.3 договору із змінами, внесеними додатковою угодою № 12 від 07.11.2013 р.

Так, у зв'язку з закінченням строку дії договору позивач направив відповідачу досудову вимогу від 17.02.2014 р. за вих. № 17/02/14-01 з проханням повернути грошові кошти з банківського вкладу та виплатити відсотки за користування вкладом в сумі 9205,48 грн. Проте, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, внесені позивачем кошти в сумі 3 200 000,00 грн. на депозит за договором № 98 про строковий вклад „Класичний" відповідач в обумовлений договором строк (07.02.2014 р.) не повернув.

Так, докази перерахування відповідачем позивачу вказаних коштів в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В п. 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою НБУ від 03.12.2003 р. № 516, встановлено, що банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно п. 3.4 Положення банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який установлюється в договорі банківського вкладу (депозиту).

Отже, оскільки відповідач не повернув позивачу після закінчення строку дії договору про строковий вклад № 98 „Класичний" згідно п. 2.3.2 цього договору суму вкладу, що складає 3200000,00 грн., відповідно порушив умови цього договору та прострочив виконання прийнятих на себе грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень статей 524, 533, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, неповерненням позивачу суми внесеного останнім депозитного вкладу в розмірі 3200000,00 грн., строк для повернення якої сплинув 07.02.2014 р., відповідач відмовився від виконання прийнятого на себе зобов'язання, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому згідно наявного в матеріалах справи листа відповідача № 430 від 17.03.2014 р. останній визнав наявність заборгованості перед позивачем, однак вказує, що затримка в поверненні депозиту обумовлена негативним впливом фінансово-економічної кризи на діяльність банку. Між тим суд вважає наведені відповідачем у своєму листі підстави щодо неповернення вкладу необґрунтованими, оскільки укладений між сторонами по справі договір є обов'язковим для виконання.

В свою чергу такі обставини є підставою для стягнення вказаної суми вкладу в розмірі 3200000,00 грн. та несплачених відсотків за період з 01.02.2014 р. по 07.02.2014 р. (дата закінчення строку дії договору) в сумі 9205,47 грн. у судовому порядку.

Крім того, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення невиплачених відсотків після закінчення строку дії договору за період з 08.02.2014 р. по 28.03.2014 р. (до моменту подачі позову) в сумі 64438,35 грн. (3200 000,00 грн. х 15% / 365 дн. х 49 дн.).

Адже частина 1 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачає, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Приписи частини 5 вказаної статті ЦК України визначають, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Оскільки внесені позивачем грошові кошти на вимогу останнього у визначений договором строк не повернуті, то це дає право позивачу на отримання процентів за користування депозитними коштами за період після закінчення строку дії договору за період з 08.02.2014 р. по 28.03.2014 р., а також на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 29.05.2013 р. № 6-39цс13, яка є обов'язковою для судів.

До того ж частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З урахуванням рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок суми інфляційних за період з 08.02.2014 р. по 28.03.2014 р. та встановлено, що вказаний розрахунок є помилковим з огляду на обрання позивачем невірного сукупного індексу інфляції 1,006. Зокрема, сукупний індекс інфляції за період розраховується за формулою: ІІ ср. = ІІ1 х ІІ2 ...х ІІХ/100^n, де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць заборгованості; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць заборгованості; ІІХ - індекс інфляції за останній місяць заборгованості; n - кількість місяців заборгованості (100,2 х 99,9 х 100,0 х 100,0 /100). Так, з огляду на те, що за вказаний позивачем період прострочення складає 102,81% (100,6х 102,2/100), а не 100,6%, судом здійснено перерахунок інфляційних збитків за вказаний період прострочення, що складають 89920,00 грн. (3200000,00 грн. (сума боргу) х 102,81% (сукупний індекс інфляції) - 3200000,00 грн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 19200,00 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Крім того, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі про строковий вклад № 98 „Класичний" не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо повернення строкового вкладу, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на суму неповернутого вкладу за період з 08.02.2014 р. по 28.03.2014 р. (49 дн.) в сумі 12887,67 грн. (3200000,00 грн. /100% х 3% / 365 дн. х 49 дн.), розрахунок яких наведено в позовній заяві.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія Еуропа.Уа Життя" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія Еуропа.Уа Життя" до Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" про стягнення 3 305 731,49 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Фінростбанк" (65104, м. Одеса, проспект Академіка Глушка, буд. 13; код ЄДРПОУ 14366762) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія Еуропа.Уа Життя" (79049, м. Львів, Сихівський район, проспект Червоної калини, буд. 62-А; код ЄДРПОУ 37965227) 3200000/три мільйони двісті тисяч/грн. 00 коп. банківського вкладу за договором про строковий вклад № 98 „Класичний", 73643/сімдесят три тисячі шістсот сорок три/грн. 82 коп. невиплачених відсотків за договором про строковий вклад № 98 „Класичний", 12887/дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім/грн. 67 коп. - 3% річних, 19200/дев'ятнадцять тисяч двісті/грн. 00 коп. інфляційного збільшення, 66114/шістдесят шість тисяч сто чотирнадцять/грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2014 р.

Головуючий суддя Петров В.С.

Суддя Оборотова О.Ю.

Суддя Никифорчук М.І.