Рішення

від 12.06.2013 по справі 922/1896/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2013 р.Справа № 922/1896/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Рудяк Т.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Валтекс", м. Біла Церква до ТОВ "Компанія "Тімекс", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - Лиценко З.В., за дов.

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Розглядається вимога ТОВ "Валтекс" про стягнення з ТОВ "Компанія "Тімекс" загальної суми заборгованості у розмірі 196 638,44 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, надав витребувані ухвалою суду документи, які долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, про час та місце слухання справи був повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.

Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:

25.10.2012 року між ТОВ "Валтекс" (постачальник, позивач по справі) та ТОВ "Компанія "Тімекс" (покупець, відповідач по справі) було укладено договір поставки №79/10.

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього відповідно до умов Договору.

Так, на виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено товар на суму 126 483,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №2224 від 12.12.2012 року, копія якої міститься в матеріалах справи. Товар було отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності № 1/02.11.12 від 02 листопада 2012 року, копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п.5.6. договору, покупець здійснює оплату за отриманий товар не пізніше 20 (двадцяти) банківських (робочих) днів з моменту отримання партії товару.

Але, всупереч умовам договору, відповідач свої зобов'язання в частині сплати грошових коштів за отриманий товар не здійснив, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором поставки №79/10 від 25.10.2012 року у розмірі 126 483,00 грн.

11.01.2013 року позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію (вих. № 09/01 від 09.01.2013 року) з вимогою погасити суму боргу з урахуванням пені в сумі 128 038,12 грн., що підтверджується описом укладеного у конверт та поштовим повідомленням про вручення, але відповідач залишив їх без розгляду.

Надаючи правову оцінку вище викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості за поставлений товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Враховуючи, що сума основного боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про погашення заборгованості, а також, враховуючи, що відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином та у встановлений строк, позовні вимоги позивача в сумі 126 483,00 грн., суд вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Так, згідно з п. 9.2. Договору у випадку прострочення терміну оплати покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку, якщо термін прострочення оплати перевищує 15 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальникові штраф в розмірі 50% від суми заборгованості. Штрафні санкції (пеня, штраф), визначені даним пунктом, нараховуються постачальником та оплачуються покупцем без будь-яких обмежень у строках до повного виконання грошових зобов'язань покупцем.

Враховуючи, що сума боргу в частині стягнення пені та штрафу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів про своєчасне погашення суми основного боргу, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 5 442,92 грн. та штрафу в сумі 63 241,50 грн. обґрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. За таких обставин, позовні вимоги позивача в розмірі 1091,57 грн. 3% річних та 379,45 грн. інфляційних обґрунтовані, відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 12, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тімекс» (адреса: 61174, м. Харків, пр. Перемоги, 67, кв. 464, код ЄДРПОУ 37093326, п/р 260029427 в ПО «Полтава-Банк», МФО 331489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтекс» (адреса: 09117, Київська область м. Біла Церква, вул. Гординського, 2, п/р 26001799994053 в ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК», МФО 380838, п/р 26008053104003 у БЦФ КТРУ „Приватбанк", МФО 321842, код ЄДРПОУ 32393877) суму основного боргу у розмірі 126 483,00 грн., пеню в сумі 5 442,92 грн., штраф в сумі 63 241,50 грн., 1091,57 грн. 3% річних та 379,45 грн. інфляційних, судовий збір у розмірі 3 932,77 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17.06.2013 р.

Суддя Прохоров С.А.

справа №922/1896/13