Рішення

від 21.07.2014 по справі 922/2104/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р.Справа № 922/2104/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства банк "Меркурій", м.Харків до Приватного акціонерного товариства "Трактор-Агро", м.Харків про стягнення 39394342,04 гривень за участю представників:

позивача - Суховій Т.М. (довіреність №56 від 16 червня 2014 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2014 року позивач, публічне акціонерне товариство банк "Меркурій", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства "Трактор-Агро" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 39394342,04 гривень. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору №02/1-25К-58 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України, укладеного між сторонами 09 серпня 2012 року. Крім того, позивач просив суд покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 травня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 червня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 червня 2014 року було відкладено розгляд справи на 21 липня 2014 року, на підставі клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

20 червня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№20693), в якій просив суд вжити заходи до забезпечення даного позову шляхом накладення арешту в межах суми боргу 39394342,04 гривень, на все рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачу на праві власності, в тому числі на грошові кошти на усіх рахунках, належних йому в усіх банках України та заборонити останньому у термін, починаючи з дати винесення ухвали до розгляду його по суті розпоряджатися безпосередньо або через своїх представників на будь-яких підставах, у будь-якій формі належним йому на праві власності майном. Відповідна заява була досліджена судом та прийнята до розгляду.

Крім того, 24 червня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№21392) додаткові документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

18 липня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№19553), в якому повторно просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, для надання часу на підготовку відзиву на позов. Судом було досліджено надане клопотання та прийнято до розгляду.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні проти відповідного клопотання заперечував.

Суд, розглянувши відповідне клопотання відповідача, зазначає наступне.

За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи відкладався для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів відповідачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні відповідача не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно із ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань, спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає дане клопотання необґрунтованим та таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами, а тому відмовляє в його задоволенні.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 21 липня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 21 липня 2014 року свого представника не направив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 09 липня 2014 року.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає, що в межах наданих їм повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача, за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

09 серпня 2012 року між публічним акціонерне товариство банк "Меркурій" (позивачем) та приватним акціонерним підприємством "Трактор-Агро" (відповідачем) було укладено договір №02/1-25К-58 на невідновлювальну кредитну лінію в національній валюті України. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, встановлено максимальний ліміт кредитної лінії в розмірі 36120000,00 гривень. Розмір процентів за користування кредитом складає 25% річних (п.1.3).

Додатковими угодами (а.с.11-29) сторони змінили процентну ставку на 22% річних, а кінцевий термін повернення заборгованості, згідно із додатковою угодою №13 кредитного договору, встановили 08 серпня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зобов'язання за основним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в розмірі встановленого кредитного ліміту, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.30-34).

За умовами п.п.5.2.3 та 5.2.5 договору, відповідач зобов'язався здійснити погашення кредиту в повному обсязі не пізніше дати, встановленої п.1.4. даного договору, та сплачувати кредитору проценти за користування кредитом у порядку, встановленому розділом 3 договору.

Проте, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, систематично порушував графік повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на 21 травня 2014 року складає 39394342,04 гривень, у тому числі, 36307800,00 гривень залишку заборгованості за кредитом, 2000,00 гривень залишку простроченої заборгованості за кредитом, 437707,18 гривень заборгованості за нарахованими процентами, 2626296,10 гривень заборгованості за простроченими процентами, 32,06 гривень пені за несвоєчасне погашення кредиту, 20506,70 гривень пені за несвоєчасне погашення процентів.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію (вих.№2906/08) від 27 травня 2014 року на адресу відповідача про усунення порушення умов договору шляхом погашення виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок позичальника повернути позику - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 39373803,28 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 32,06 гривень пені за несвоєчасне погашення кредиту та 20506,70 гривень пені за несвоєчасне погашення процентів, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.6.1 спірного договору, у випадку порушення строків повернення кредиту та сплати процентів позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу на рахунок №639799001.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12 грудня 2006 року „Про деякі питання практики забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у Відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В даному разі позивачем не подано доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази й в матеріалах справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою, а тому суд не вбачає правових підстав для її задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача до Державного бюджету України 787886,84 гривень судового збору гривень, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про державний бюджет на 2014 рік", на 2014 рік установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі: з 1 січня - 1218,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір", судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оскільки, суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі п.22 ст.5 Закону України "Про судовий збір", то судовий збір у розмірі 787886,84 гривень, покладений на відповідача, підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.546, 548, 599, 612, 629, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Трактор-Агро" (61082, м.Харків, пр.Московський, 144, код ЄДРПОУ 23764510) на користь публічного акціонерного товариства банк "Меркурій" (61002, м.Харків, вул.Петровського, 23, код ЄДРПОУ 14360386) 36307800,00 гривень залишку заборгованості за кредитом, 2000,00 гривень залишку простроченої заборгованості за кредитом, 437707,18 гривень заборгованості за нарахованими процентами, 2626296,10 гривень заборгованості за простроченими процентами, 32,06 гривень пені за несвоєчасне погашення кредиту, 20506,70 гривень пені за несвоєчасне погашення процентів.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Трактор-Агро" (61082, м.Харків, пр.Московський, 144, код ЄДРПОУ 23764510) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м.Харкова, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 787886,84 гривень судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 липня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/2104/14