Рішення

від 17.07.2014 по справі 910/10240/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10240/14 17.07.14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До Приватного підприємства «Юрал-Групп»

Про стягнення 164 664,03 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Приватного підприємства «Юрал-Групп» (далі - відповідач) про стягнення 164 664,03 грн., а саме: 119 000,00 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати, 3 000,00 грн. за послуги охорони об'єкта оренди, 3 348,89 грн. за послуги електропостачання, 3 835,71 грн. - пені, 2 435,43 грн. - 3% річних, 9 044,00 грн. - збитків від інфляції, 24 000,00 грн. - штрафу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору оренди № б/н від 14.07.13., що зумовило звернення з даним позовом до суду.

Крім того, позивач в порядку ст. ст. 66 ,67 ГПК України просить суд вжити заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на майно відповідача та на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках Приватного підприємства «Юрал-Групп».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.14. порушено провадження у справі № 910/10240/14 та призначено її до розгляду на 17.06.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, не виконанням ним вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 17.07.14.

Представник позивача в судове засідання 17.07.14. не з'явився, вимоги ухвали суду від 17.06.14. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання 17.07.14. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відзначає наступне.

Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду в даній справі, оскільки, за твердженням позивача, відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.08.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що клопотання не обґрунтовано жодними належними та допустимими доказами, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/10240/14.

В судовому засіданні 17.07.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.07.13. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 122,4 кв.м (далі - об'єкт оренди).

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що передача Орендодавцем об'єкту оренди Орендарю здійснюється згідно з актом приймання-передачі.

На виконання умов Договору, між сторонами було підписано та скріплено печатками акт від 14.07.13., яким Орендодавцем було передано в оренду Орендарю об'єкт оренди за Договором.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з 15.07.13. до 20.01.16.

Орендна плата визначається за домовленістю сторін і становить 24 000,00 грн. в місяць (в т.ч. ПДВ) (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 2.2 Договору Орендар до 10 числа поточного місяця попередньою оплатою сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі, передбаченому в п.2.1 даного Договору, шляхом внесення її в касу Орендодавця або на його поточний рахунок.

Положеннями п. 2.4 Договору встановлено, що початок нарахування щомісячної орендної плати здійснюється за домовленістю сторін, але не пізніше 45 днів з моменту підписання акту приймання - передачі приміщення.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, відповідно до 2.2 Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується Орендарем Орендодавцю до 10 числа поточного місяця попередньою оплатою.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 119 000,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за період з листопада 2013 року по травень 2014 року.

Судом встановлено, що за період з листопада 2013 року по травень 2014 року відповідач мав сплатити орендарю 168 000,00 грн. орендної плати за Договором.

Разом з тим, у відповідності до банківських виписок по особовому рахунку позивача, відповідачем було сплачено 81 100,00 грн. (а не 73 000,00 грн., як на тому наголошує позивач в позовній заяві).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що зі сплачених 81 100,00 грн., грошові кошти у розмірі 8 100,00 грн. було сплачено відповідачем в рахунок погашення заборгованості за спірний період, після звернення 23.05.14. (відбиток поштового штемпеля на конверті) позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, судом встановлено, що у відповідності до приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі № 910/10240/14 в частині стягнення основного боргу в розмірі 8 100,00 грн. підлягає припиненню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві до матеріалів справи не надав.

Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором по сплаті орендної плати за період з листопада 2013 року по травень 2014 року становить 86 900,00 грн., внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 3 000,00 грн. за послуги охорони об'єкта оренди та 3 348,89 грн. за послуги електропостачання, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 2.3 Договору відшкодування за комунальні послуги здійснюється Орендарем на підставі показань лічильників та рахунків Орендодавця у термін до 10-ти днів з моменту їх отримання.

Тобто, Договором встановлено момент настання строку сплати комунальних послуг у термін до десяти днів з моменту їх отримання. Проте, рахунків, що мали надаватись позивачем відповідачу, на вимогу суду Орендодавцем надано не було. Так само позивачем не було подано жодних доказів на підтвердження звернення до відповідача з претензією щодо сплати наявної заборгованості за комунальні послуги за Договором та на вимогу суду показання лічильників не було надано. Таким чином, строк оплати за послуги електропостачання є таким, що не настав, що є підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення 3 348,89 грн. за послуги електропостачання.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Крім того, відшкодування послуг охорони об'єкту оренди Договором не передбачено, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 000,00 грн. за послуги охорони об'єкта оренди.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежам позивач на підставі п. 6.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 835,71 грн. - пені.

Пунктом 6.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та на підставі викладеного вище і з врахуванням здійснених відповідачем часткових проплат здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 445,59 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 1 390,12 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 435,43 грн. - 3% річних та 9 044,00 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду, з врахуванням встановлених судом періодів та часткових пропалт, розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 519,46 грн., розмір збитків від інфляції складає 3 423,20 грн. В іншій частині в розмірі 1 915,97 грн. - 3% річних та 5 620,80 грн. - збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідачем розрахунок 3% річних, пені та збитків від інфляції не оспорено, свого контррозрахунку суду не подано.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача на підставі п. 8.5 Договору 24 000,00 грн. штрафу, суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У випадку виникнення у однієї зі сторін бажання достроково розірвати Договір не залежно від підстав розірвання, така сторона зобов'язана повідомити про своє бажання іншу сторону не пізніше, ніж за 30 календарних днів до дати бажаного розірвання Договору (п. 34.2 Договору).

За приписами п. 8.5 Договору Орендар має право достроково розірвати Договір з власної ініціативи (без пояснення причини), письмово попередивши Орендодавця не пізніше ніж за три місяці або сплативши штраф у розмірі загальної місячної оренди плати за цим Договором.

Разом з тим, матеріали справи № 910/10240/14 не містять доказів розірвання Договору зі сторони Орендаря.

Посилання позивача на несплату відповідачем орендної плати протягом одного місяця з дня закінчення строку платежу згідно з п. 2.2. Договору, за умовами Договору є підставою для розірвання Договору в односторонньому порядку Орендодавцем, а не Орендарем. Проте, у випадку розірвання Договору в односторонньому порядку Орендодавцем, умовами Договору не передбачено сплату відповідачем штрафу.

Доказів розірвання Договору в односторонньому порядку Орендодавцем суду не надано, рівно як і не заявлено вимог про таке розірвання в судовому порядку, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 24 000,00 грн. штрафу задоволенню не підлягають.

Судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Юрал-Групп» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, б. 34-Б; ідентифікаційний код 36758189) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 86 900 (вісімдесят шість тисяч дев'ятсот) грн. 00 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 2 445 (дві тисячі чотириста сорок п'ять) грн. 59 коп. - пені, 519 (п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 46 коп. - 3% річних, 3 423 (три тисячі чотириста двадцять три) грн. 20 коп. збитків від інфляції, 1 865 (одну тисячу вісімсот шістдесят п'ять) грн. 77 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 8 100 (вісім тисяч сто) грн. 00 коп. заборгованості зі сплати орендної плати - провадження у справі припинити.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.07.14.

Суддя Т.М. Ващенко