Рішення

від 23.07.2014 по справі 908/1985/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 20/34/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2014 Справа № 908/1985/14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (23310, Вінницька область, м. Гнівань, вул. Промислова, 15)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільмет" (71153, Запорізька область, Бердянський район, с. Дмитрівка, вул. Леніна, 2-Б; поштова адреса: 71100, м. Бердянськ, вул. Орджонікідзе, 70В)

про стягнення суми 10149,45 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - Ілініч М.О. (дов. № 899/01 від 24.06.2014 р.);

Від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 8646,00 грн., 864,60 грн. штрафу, 638,85 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.06.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1985/14, справі присвоєно номер провадження 20/34/14, справу призначено до розгляду на 26.06.2014 р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 23.07.2014 р.

23.07.2014 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням письмових пояснень, які були надані позивачем у судовому засіданні та прийняті судом до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України. Позовні вимоги мотивовано наступним. На виконання умов договору поставки № 243-П від 20.10.2011 р. відповідачем на замовлення позивача було виставлено рахунок-фактуру № 210 від 17.11.2011 р. на передплату 22 метрів стрічки на суму 8646,00 грн. Позивач здійснив оплату згідно з платіжним дорученням № 350 від 23.11.2011 р., однак товар відповідачем поставлений не був. Таким чином, договір припинив свою дію, а договірні зобов'язання відповідача залишились невиконаними. Сума боргу складає 8646,00 грн. Відповідач направив вимогу № 593/02 від 22.02.2012 р., сума боргу позивачем не сплачена, товар не поставлений. Просить стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 8646,00 грн., 864,60 грн. штрафу за період з 24.12.2011 р. по 29.12.2011 р., 638,85 грн. - 3% річних за період з 22.02.2012 р. по 27.05.2014 р. (899 днів). Позов обґрунтовано ст. 193 ГК України, ст.ст. 530, 536 625, 1212, 1213, 1214 ЦК України.

Відповідач у судові засідання не з'явився, витребувані судом документи, в т.ч. письмовий відзив на позов, не надав, причини неявки суду не повідомив. Про час та місце слухання справи повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися на адресу позивача, зазначену в позовній заяві та у Витязі з ЄДРЮОтаФОП станом на 26.05.2014 р.: 71153, Запорізька область, Бердянський район, с. Дмитрівка, вул. Леніна, 2-Б, а також на поштову адресу: 71100, м. Бердянськ, вул. Орджонікідзе, 70В, яка зазначена в позовній заяві та у договорі поставки № 243-П.

Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися в судових засіданнях, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20.10.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільмет" (постачальник за договором, відповідач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Гніванський завод спецзалізобетону" (замовник за договором, позивач у справі) було укладено договір поставки № 243-П, за умовами якого постачальник зобов'язується у 2011 році передати у власність замовнику товар (стрічка транспортерна БКНЛ-65 800х5х96 (5/2) в бухті 96 м/п), відповідно до специфікації до даного договору, а замовник зобов'язується оплатити цей товар на умовах даного договору (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Кількість та асортимент товару визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 3.1).

У розділі 5 договору сторони узгодили строк та порядок поставки. Відповідно до п. 5.2 договору, строк поставки товару - протягом 15 календарних днів, в асортименті та в кількості, зазначених у специфікації до цього договору, після одержання письмового замовлення замовника, яке є підтвердженням готовності замовника до прийому товару. Датою поставки товару вважається дата отримання, вказана в накладній, що оформлена на цей товар.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.5 договору замовник оплачує товар за ціною, вказаною у специфікації до цього договору. Загальна сума по договору становить 75456,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі (п. 7.1). Замовник здійснює розрахунок на умовах 100% попередньої оплати, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п. 16.2 договір набирає чинності з моменту його підписання двома сторонами та після присвоєння номеру замовником і діє до 31.12.2011 р. у частині поставок товару, а в частині оплати - до її повного виконання.

Сторонами підписано специфікацію № 1 до договору № 243-П від 20.10.2011 р., якою визначено найменування продукції: стрічка транспортерна БКНЛ-65 800х5х96 (5/2) в бухті 96 м/п, кількість - 192 (2), одиниця вимірювання м/п (бухти), ціна без ПДВ - 327,50 грн., сума 62880,00 грн.

17.11.2011 р. відповідачем позивачу був виписаний рахунок-фактура № 210 на оплату суми 8646,00 грн. за товар - стрічка транспортерна БКНЛ-65 800х5х22 (5/2) в кількості 22,0 м/п. Оплата в сумі 8646,00 грн. була сплачена позивачем згідно з платіжним дорученням № 350 від 23.11.2011 р. із призначенням платежу: «оплата за стрічку транспортерну згідно дог. 243-п від 20.10.11 р.».

Стрічка транспортерна БКНЛ-65 800х5х22 (5/2) у кількості 22,0 м/п, яка була оплачена позивачем, відповідачем поставлена не була.

Позивач 23.02.2012 р. направив відповідачу вимогу № 593/02 сплатити суму 8646,00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України на зазначений розрахунковий рахунок.

У червні 2014 р. позивач звернувся до суду із позовом, за яким порушено провадження у даній справі. У судовому засіданні представник позивача наполягав на стягненні, зокрема, суми основного боргу в розмірі 8646,00 грн., обґрунтовуючи дану вимогу ст. 1212 ЦК України, зазначаючи, що дана сума є безпідставно набутою відповідачем, оскільки договір припинив свою дію 31.12.2011 р.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Із змісту наведеного законодавства слідує, що застосовувати ці норми можливо для захисту прав та інтересу у разі набуття або збереження особою майна, але без достатньої правової підстави. Тобто, повинен мати місце факт набуття або збереження майна відповідачем та відсутність достатньої правової підстави. Безпідставність полягає в тому, що придбання або збереження майна відбувається без правових підстав, встановлених не тільки законом або договором, а й адміністративним актом чи одностороннім правочином.

Позивач у тексті позовної заяви та в поясненнях, наданих суду, зазначає, що договір № 243-П припинив свою дію. Стягнення суми 8646,00 грн. позивач обґрунтовує ст. 1212 ЦК України, враховуючи припинення строку дії договору.

Статтею 631 ЦК визначено поняття строку договору. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 16.2 договору № 243-П даний договір діє до 31.12.2011 р. у частині поставок товару, а в частині оплати - до її повного виконання. Відповідно до п. 1.1 відповідач зобов'язався передати товар у 2011 році.

Вивчивши умови договору поставки № 243-П від 20.10.2011 р., суд приходить до висновку, що строк договору сплинув 31.12.2011 р.

Позивачем за умовами договору № 243-П та виставленим відповідачем рахунком-фактурою № 210 від 17.11.2011 р. було сплачено суму 8646,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 350 від 23.11.2011 р. Поставка товару відповідачем здійснена не була, грошові кошти в сумі 8646,00 грн. відповідачем повернуті позивачу не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, яка покладена позивачем в обґрунтування позову, особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в сумі 8646,00 грн. були перераховані позивачем за товар на підставі договору № 243-П, строк якого сплинув, товар поставлений не був, позовна вимога про стягнення з відповідача суми 8646,00 грн. основного боргу є обґрунтованою, законною та підлягає задоволенню, оскільки відповідач з 01.01.2012 р. безпідставно утримує ці грошові кошти. Вимога позивача від 22.02.2012 р. щодо повернення безпідставно утримуваних 8646,00 грн. також не виконана.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення на підставі п. 11.2 договору № 243-П штрафу в розмірі 864,60 грн., нарахованого за період з 24.11.2011 р. по 29.12.2011 р. (2% від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, але не більше 10%).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 11.2 договору визначено, що постачальник за даним договором несе відповідальність за несвоєчасну поставку товару: постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 2% від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, але не більше 10%.

Розглядаючи дану позовну вимогу, суду необхідно встановити факт прострочення виконання зобов'язання відповідача з поставки товару та період такого прострочення, зокрема, встановити кінцеву дату поставки.

Умовами договору № 243-П (п. 5.2) визначено, що строк поставки товару здійснюється протягом 15 календарних днів, в асортименті та в кількості, зазначених в специфікації до цього договору, після одержання письмового замовлення замовника, яке є підтвердженням готовності замовника до прийому товару.

Тобто, для встановлення дати поставки відповідачем товару необхідно встановити дату одержання ним (відповідачем) письмового замовлення позивача на поставку. Саме з дати одержання відповідачем письмового замовлення, за умовами договору, починається відрахування строку поставки (протягом 15 календарних днів).

Як вбачається з усних та письмових пояснень позивача, позивач письмове замовлення на поставку товару за договором не надавав, він усно звернувся до відповідача з пропозицією про часткову закупівлю товару. Вважає, що факт надання відповідачем рахунку-фактури № 210 є підтвердженням можливості відвантажити товар.

Разом з тим, сторони в договорі визначили, що зобов'язання з поставки товару (протягом 15 календарних днів) наступає після одержання письмового замовлення замовника (позивача). Таким чином, за відсутності письмового замовлення на поставку товару неможливо встановити з якої дати необхідно відраховувати строк поставки товару, та, відповідно, встановлювати період прострочення в межах строку дії договору. Крім того, пунктом 16.2 договору визначено, що в частині поставок товару договір діє до 31.12.2011 р.

Позивач нараховує штраф у розмірі 864,60 грн. за період з 24.11.2011 р. по 29.12.2011 р. (2% від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, але не більше 10%). Пояснив, що на його думку зобов'язання відповідача з поставки товару виникло з 24.11.2011 р. (зі слідуючого дня після перерахування оплати за товар).

Враховуючи, що договір в частині поставки діяв до 31.12.2011 р., письмове замовлення на поставку товару відсутнє, суд приходить до висновку, що кінцевою датою поставки товару є 31.12.2011 р. Тим більше, що згідно з п. 1.1 договору відповідач зобов'язався передати товар у 2011 році, останнім днем якого є 31.12.2011 р. Відповідно, зобов'язання відповідача є простроченим з 01.01.2012 р. Нарахування штрафу позивач здійснив за період з 24.11.2011 р. по 29.12.2011 р., тобто коли зобов'язання з поставки товару відповідачем не було порушено.

Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано суду листування з відповідачем протягом дії договору поставки стосовно вимоги про поставку товару. Документальними доказами свої звернення до відповідача з цього питання позивач не підтвердив.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 864,60 грн. за заявлений позивачем період з 24.11.2011 р. по 29.12.2011 р. задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми 638,85 грн. 3% річних за період з 22.02.2012 р. по 27.05.2014 р. (899 днів). Дана вимога обґрунтована з урахуванням уточнень ст.ст. 536, 1214 ЦК України. Позивач зазначає, що оскільки договором № 243-П не передбачено інший розмір процентів від простроченої суми зобов'язання, проценти розраховуються ним на загальних підставах - 3% річних, що визначено Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, для застосування положень ст. 536 ЦК суду необхідно встановити, зокрема, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено зобов'язання зі сплати 3% річних від простроченої суми внаслідок прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 даного Кодексу. Стягнення процентів річних (ч. 2 ст. 625 ЦК) є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити гроші. Тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», далі - Постанова Пленуму № 14).

Договором № 243-П від 20.10.2011 р. розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений, що не заперечується позивачем. Позивач не навів також іншого нормативного акту, який би встановлював розмір процентів для їх нарахування в даному випадку. Натомість, позивач нараховує 3% річних за 899 днів з 22.02.2012 р. по 27.05.2014 р.

У пункті 6.3 Постанови Пленуму № 14 визначено, якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1 Постанови Пленуму № 14).

Як зазначалося вище, судом сума 8646,00 грн. стягнена з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України. Проценти в розмірі 638,85 грн. позивач нараховує на суму 8646,00 грн., визначаючи їх саме як проценти за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 1214 та ст. 536 ЦК. Відповідно, в даному випадку застосування розміру процентів (3% річних) на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є безпідставним, оскільки зобов'язання відповідача не є грошовим. Інший розмір процентів договором не визначений, стаття 536 ЦК унеможливлює стягнення процентів без визначення їх розміру в договорі або іншому нормативному акті. Таким чином, позов у частині стягнення суми 638,85 грн. задоволенню не підлягає з підстав, зазначених вище.

На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати суд вважає за необхідне покласти повністю на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільмет" (71153, Запорізька область, Бердянський район, село Дмитрівка, вул. Леніна, буд. 2-Б; поштова адреса: 71100, м. Бердянськ, вул. Орджонікідзе, 70В, код ЄДРПОУ 35928712) на користь Приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" (23310, Вінницька область, Гніванський район, м. Гнівань, вул. Промислова, буд. 15, код ЄДРПОУ 00282435) суму 8646 (вісім тисяч шістсот сорок шість) грн. 00 коп. основного боргу, суму 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 28 липня 2014 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати його повного складення (дня підписання).