Рішення

від 21.07.2014 по справі 910/10873/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10873/14 21.07.14

За позовом Приватного підприємства "Торгівельно-промислова палата "Енергія"

До Державного підприємства "Український промислово-торговельний

менеджмент"

Про стягнення 68 534,56 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача не з'явивися

Від відповідача не з'явивися

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Торгівельно-промислова палата "Енергія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Український промислово-торговельний менеджмент" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 19 від 08.11.2013 р. у розмірі 68 534, 56 грн. (62 100, 00 грн. - основний борг, 3 460, 58 грн. - інфляційні збитки, 484, 89 грн. - 3% річних, 2 489, 09 грн. - пеня).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати вартості відвантаженої продукції за договором купівлі-продажу № 19 від 08.11.2013 р, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 62 100, 00 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3 460, 58 грн. інфляційних збитків, 484 , 89 грн. 3% річних, 2 489, 09 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. порушено провадження у справі №910/10873/14, розгляд справи призначено на 07.07.2014 р.

У судове засідання 07.07.2014 р. представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

За таких обставин, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача, суд відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 21.07.2014р., про що виніс відповідну ухвалу від 07.07.2014р.

У судове засідання 21.07.2014 р. представники сторін не з'явились, натомість 16.07.2014р. відділом діловодства суду від представника позивача одержано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання 21.07.2014р. повторно не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/10873/14 від 10.06.2014 р., а також з ухвалою суду від 07.07.2014р., були направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (03680, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 27), яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі, так само, як і ухвала суду від 07.07.2014р., вручені відповідачу належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 07.07.2014 р., та 21.07.2014р. від останнього до суду не надходило, вимог ухвал суду відповідачем не виконано, зокрема відзив не подано.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2013 р. між Державним підприємством "Український промислово-торговельний менеджмент" (відповідач, покупець) та Приватним підприємством "Торгівельно-промислова палата "Енергія" (позивач, продавець) укладено договір купівлі-продажу № 19 від 08.11.2013 р. (далі - Договір).

Відповідно до умов даного Договору, зокрема, розділу 1. продавець зобов'язується у 2013 році продати і відвантажити вугілля (далі - товар) в обсязі, асортименті і терміни згідно з заявками покупця відповідно до його потреби, а покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами, згідно з нижчевикладеною специфікацією: Найменування товару - вугілля марки і класу АМС 6-25 Кількість товару - 1000 тн. Обсяг закупівлі товару може бути зменшений залежно від фінансування видатків.

Згідно розділу 3 договору, де сторони визначили ціну договору, зазначено, що ціна цього Договору становить 900 000 грн., у тому числі ПДВ - 150 000 грн. Ціна Договору включає в себе вартість самого товару, його ПДВ, залізничний та/або транспортний тариф, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару. Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Збільшення ціни на товар не допускається, зниження ціни на товар оформляється додатковою угодою.

03.02.2014р. між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до договору № 19 від 08.11.2013 р. згідно якої, сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2014р. та виклали Розділ 4 Договору "Порядок здійснення оплати" у наступній редакції: "Оплата Покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування 50 % передоплати грошових коштів за відвантажену партію товару на поточний рахунок Продавця, вказаний у Договорі. Кінцевий термін розрахунку за відвантажену партію товару проводиться після підписання актів прийому - передачі, рахунків-фактур та належним чином оформлених накладних."

На підставі Рознарядки № 2 від 03.02.2014р. до Договору ПП "ТПП "Енергія", на виконання умов укладеного Договору, було поставлено на адресу ДП "УПТМ" і згідно з актом прийому-передачі вугільної продукції від 16.02.2014 р. прийнято ДП "УПТМ" вугілля у кількості 139,00 т.

Відповідно до накладної № 10 від 16.02.2014 р. сума оплати за поставлений Товар складає 125 100 грн. 00 коп.

Акт прийому-передачі, рахунок-фактури та належним чином оформлена накладна були підписані 16.02.2014р. Таким чином, зважаючи на розділ 4 укладеного Договору, кінцевий термін оплати Товару настав 16.02.2014 року.

В свою чергу, відповідачем на виконання вимог розділу 4 Договору, перераховано передоплату у сумі 63 000 грн.

Проте, в порушення умов договору, відповідачем не здійснено розрахунок за поставлений позивачем Товар у повному обсязі. Залишок оплати за поставлений Товар станом на день розгляду справи становить 62 100,00 грн.

У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 62 100,00 грн.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача суму пені у розмірі 2489,09 грн., а також 484,89 грн. 3 % річних від суми заборгованості та 3460,58 грн. збитків, завданих інфляцією.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, у судові засідання не з'являвся.

Проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Внаслідок укладення договору купівлі-продажу № 19 від 08.11.2013 р. між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

В процесі розгляду справи судом встановлено, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі вугільної продукції від 16.02.2014 р. Натомість відповідач свій обов'язок щодо оплати коштів за поставлені позивачем товари не виконав.

Станом на день розгляду справи, так само, як і на час подання позову до суду, сума основного боргу у розмірі 62 100,00 грн. відповідачем сплачена не була, оскільки доказів іншого суду надано не було.

Таким чином, факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором судом встановлено.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 62 100,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно стягнення з відповідача 2489,09 грн. в якості пені, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Позовну вимогу щодо стягнення з відповідача суми пені позивач обґрунтовує наступним.

Згідно з розділами 7, 9 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим Договором. У разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі зазначеного, позивач просить стягнути з відповідача суму пені в розмірі 2489,09 грн. яка розрахована виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, за період з 13.02.203р. по 22.05.2014р.

Розглянувши дану позовну вимогу позивача, суд не вбачає підстав для задоволення останньої виходячи з такого.

Стаття 546 Цивільного кодексу України встановлює види забезпечення виконання зобов'язання. Так, згідно ч. 1 вказаної статті, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ч.2 Статті 546 ЦК України).

Як встановлено у статті 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено у абзаці 3-5, пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Передбачений частиною шостою статті 231 ГК України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Суд звертає увагу позивача, що до даних правовідносин що склались між позивачем та відповідачем відсутні спеціальні нормативні акта, які регулюють , нарахування пені.

За таких обставин, у даному випадку слід керуватись загальними нормами, що встановлені у Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 19 від 08.11.2013 р. суд звертає увагу позивача, що даним договором сторонами не передбачено відповідальність сторін за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення пені , у тому числі не встановлено розмір та базу нарахування пені.

Крім того, щодо посилання позивача на норми статті 343 ГК України, де передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд зазначає, що ця норма стосується правовідносин щодо фінансів та банківської діяльності, тобто інших правовідносин, аніж ті, що виникли між сторонами, зокрема, на підставі не належного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2489,09 грн. в якості пені.

Позовною вимогою позивача є також стягнення з відповідача суми 3 % річних у розмірі 484,89 грн. та 3460,58 грн. збитків, завданих інфляцією.

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача сума 3% річних становить 484,89 грн. та обчислюються з 17.02.2014р. по 22.05.2014р.

Сума інфляційних витрат згідно розрахунку позивача становить 3460,58 грн. та обчислюються з 17.02.2014р. по 22.05.2014р.

Перевіривши дані розрахунки позивача за заявлений період, суд зазначає, що вони є обґрунтованими, а тому позовні вимоги в цій частині задовольняються повністю.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Український промислово-торговельний менеджмент" (03680, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 27, ідентифікаційний код 38271951) на користь приватного підприємства "Торгівельно-промислова палата "Енергія" (86200, м. Шахтарськ, вул.. 50 років СРСР, буд. 27, кімната 1, ідентифікаційний код 32516052) 62100 (шістдесят дві тисячі сто) грн. 00 коп. основного боргу, 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 89 коп. 3% річних, 3460 (три тисячі чотириста шістдесят) грн. 58 коп. збитків від інфляції та 1 760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 65 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 25.07.2014 р.

Суддя Ю.В. Картавцева