Рішення

від 28.07.2014 по справі 903/516/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 липня 2014 р. Справа № 903/516/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПЛЮС", м. Ківерці, Волинська область

до приватного підприємства "КОБЗАР-РЕМБУД", м. Рожище, Волинська область

про стягнення 23262,18 грн.

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі судового засідання Чорному С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат ОСОБА_1, договір №12/04-14АА від 12.04.2014р. про надання правової адвокатської допомоги, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серія НОМЕР_1 від 01.11.2013р.

від відповідача: н/з

Права та обов'язки адвокату позивача роз'яснені відповідно до ст.ст.20, 22 ГПК України (далі - ГПК України).

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПЛЮС" звернулося з позовом до приватного підприємства "КОБЗАР-РЕМБУД" про стягнення 23262,18 грн., з них 20000 грн. - основний борг, 416,43 грн. - пеня, 65,75 грн. - 3% річних, 2780 грн. - інфляційні втрати та судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на видаткову накладну №305 від 19.08.2013р., претензію №1 від 23.04.2014р. та норми ст.ст.526, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 05.06.2014р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 18.06.2014р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 18.06.2014р. розгляд справи було відкладено на 02.07.2014р. через нез'явлення представників сторін в судове засідання, необхідність з'ясування всіх істотних обставин справи, повторного витребування доказів.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 02.07.2014р. розгляд справи було відкладено на 23.07.2014р. через нез'явлення представника відповідача в судове засідання, необхідність з'ясування всіх істотних обставин справи, повторного витребування доказів та наданням нових доказів.

В судовому засіданні 23.07.2014р. адвокат позивача надав суду клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, а саме: платіжні доручення №22 від 10.09.2013р., №27 від 30.12.2013р., видатковий касовий ордер, довідка №1 від 14.07.2014р. про порядок формування заборгованості, акт звіряння, довідка №1 від 14.07.2014р. про те, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору, довідка від 23.07.2014р. про відсутність рахунків в банківських установах та про облік платника податків адвоката - самозайнятої особи.

В судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач вимоги ухвал суду від 05.06.2014р., від 18.06.2014р., від 02.07.2014р. не виконав, витребувані судом документи не подав, повноважного представника в судове засідання не направив. Ухвала господарського суду Волинської області від 02.07.2014р. повернулася суду із позначкою «за закінченням терміну зберігання». Дана ухвала була надіслана відповідачу на адресу зазначену у позові, а саме: Волинська обл., м.Рожище, вул. Гагаріна, 14а.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ст.87 ГПК України.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пп.3.9.1. п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

На підставі викладеного суд вважає, що вжив усіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про час і місце слухання справи, та з урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення адвоката позивача, господарський суд, -

встановив :

19.08.2013р. товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПЛЮС" було поставлено приватному підприємству "КОБЗАР-РЕМБУД" пластикові вікна (далі - Товар) на суму 36916,61 грн., що підтверджується видатковою накладною №305(а.с.7).

Відповідач провів часткову оплату за поставлений Товар на суму 16916,61 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №22 від 10.09.2013р. на суму 6916,61грн. та №27 від 30.12.2013р. на суму 10000грн.(а.с.49-50).

Позивачем 23.04.2014р. на адресу відповідача була направлена претензія за №1 від 23.04.2014р. з вимогою оплатити заборгованість у розмірі 20000 грн.(а.с.8). Дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Станом на час розгляду справи, відповідачем вартість отриманого Товару на суму 20000 грн. не оплачено, контррозрахунку заборгованості не надано.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В даному випадку між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу шляхом підписання накладної.

Підписання відповідачем зазначеної видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції, підтверджують прийняття відповідачем товару та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" Вищий господарський суд зазначив таке: якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).

Згідно ст.193 ГК України, ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи відпуск позивачем відповідачу товару, отримання їх відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позову в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 20000 грн..

Сума основної заборгованості у розмірі 20000 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 416,43 грн. за період прострочення з 23.04.2014р. по 02.07.2014р., слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (№543/96-ВР від 22.11.1996.р) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Оскільки в даному випадку відповідальність у вигляді стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо оплати відповідачем поставленого товару угодою сторін або чинним законодавством не визначена, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 416,43 грн. - задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 65,75 грн. за період прострочення з 23.04.2014р. по 02.07.2014р., суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд провівши власний перерахунок 3% річних зазначає, що арифметично вірним розрахунком останніх за визначений позивачем період є сума 116,71 грн.. Відтак вимога про стягнення 3% річних в сумі 65,75 грн. підлягає задоволенню, оскільки суд, при прийняті рішення, не може вийти за межі позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2780,00 грн. за період прострочення з січня 2014р. по червень 2014р., суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення

Суд провівши власний перерахунок встановив, що розмір інфляційних втрат, який підлягає до стягнення становить 2092,47 грн..

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що вимога позивача в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2780 грн. підлягає до часткового задоволення в сумі 2092,47 грн., в решті вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 687,53 грн. слід відмовити.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 23262,18 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 22158,22 грн., з них 20000 грн. - основний борг, 65,75 грн. - 3% річних, 2092,47 грн. - інфляційні втрати, в частині стягнення 1103,96 грн., з них 416,43 грн. пеня, 687,53 грн. інфляційні втрати - відмовити.

Щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 3000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно п.4.1 договору №12/04-14АА від 12.04.2014р. про надання правової адвокатської допомоги (далі - Договір) (а.с.28-30) слідує, що на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важливості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Також згідно п.4.2 Договору, виплата гонорару адвокату здійснюється клієнтом-довірителем в день підписання даного договору в розмірі - 3000 грн. про що адвокат видає довідку про факт одержання коштів.

Копією видаткового касового ордеру від 14.04.2014р. підтверджуються витрати позивача на оплату послуг адвоката в розмірі 3000 грн..

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, заявлений до відшкодування у даній справі, на думку суду, є неспіврозмірним і понесення витрат у такому розмірі позивачем не можна вважати розумним та необхідним.

Зважаючи на те, що категорія даної справи не є складною, нез'явлення представника позивача (адвоката із належно оформленими документами) в судове засідання 18.06.2014р., обсяг зібраних у справі доказів, які потребували попереднього вивчення, кількість складених адвокатом процесуальних документів, час який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, безпідставне нарахування пені, суд вважає, що витрати на оплату послуг адвоката позивачу за рахунок відповідача мають бути відшкодовані в розмірі 1000 грн..

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені статтею 49 ГПК України, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін та відсутність правових підстав для звільнення позивача та відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1740,30 грн. судового збору, в іншій частині (86,70 грн.) сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "КОБЗАР-РЕМБУД" (45100, Волинська обл., Рожищенський р-н, м.Рожище, вул. Гагаріна, буд.14А, код ЄДРПОУ 37040122) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПЛЮС" (45200, Волинська обл., Ківерцівський р-н, м.Ківерці, вул.Чапаєва, буд. 53, код ЄДРПОУ 34146385) 22158,22 (двадцять дві тисячі сто п'ятдесят вісім гривень двадцять дві копійки) грн., з них 20000 грн. - основний борг, 65,75 грн. - 3% річних, 2092,47 грн. - інфляційні втрати, 1740,30 (одну тисячу сімсот сорок гривень тридцять копійок) грн. сплаченого позивачем судового збору та 1000 (одну тисячу гривень) грн. витрат позивача на оплату послуг адвоката.

3. У позовних вимогах товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ ПЛЮС" до приватного підприємства "КОБЗАР-РЕМБУД" в частині стягнення 1103,96 грн., з них 416,43 грн. пеня, 687,53 грн. інфляційні втрати - відмовити.

Повний текст рішення складено

28.07.2014

Суддя А. С. Вороняк