Рішення

від 22.07.2014 по справі 910/7636/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7636/14 22.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тендертрейдбуд»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Джі Ай Білдінг Груп»

Про стягнення 43 515,45 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Чубаров Д.В. представник за довіреністю № б/н від 01.04.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тендертрейдбуд» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Джі Ай Білдінг Груп» (далі - відповідач) про стягнення 43 515,45 грн., а саме: 41 520,00 грн. - основний борг, 1 995,45 грн. - пеня.

Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано умови Договору оренди риштування № 28/00081 від 28.08.12. в частині сплати орендної плати, що зумовило нарахування пені та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.14. порушено провадження у справі № 910/7636/14 та призначено її до розгляду на 27.05.14.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.05.14. та 12.06.14., в зв'язку з неявкою в судові засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвал суду, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 12.06.14. та 26.06.14.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/7636/14 призначено до розгляду на 22.07.14.

В судовому засіданні 22.07.14. представником позивача було підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 22.07.14. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо , то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/7636/14.

В судовому засіданні 22.07.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.12. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди риштування № 28/000841 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове володіння та користування елементи риштування, визначені у цьому Договорі (далі - предмет оренди), а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування предмет оренди і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату.

Згідно з п. 1.2 Договору, найменування, кількість та вартісна оцінка предмету оренди зазначена в специфікації Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору.

Кількість переданих в оренду елементів предмету оренди, може змінюватись, що відображається в акті приймання-передачі, при цьому вартість перераховується згідно наведеної ціни (п. 1.3 Договору).

За приписами п. 3.1, п. 3.2 Договору термін оренди становить 30-ть календарних днів, з моменту прийняття предмету оренди, але в будь якому випадку, не менше 15 (п'ятнадцяти) календарних днів. Час, протягом якого відбувається процес передачі (прийняття) сторонами предмету оренди, в термін оренди не входить. Якщо Орендодавець у строк 5 (п'яти) календарних днів до закінчення строку оренди не заявить про намір розірвання цього Договору, то строк оренди автоматично продовжується ще на термін вказаний у п. 3.1.

При цьому, відповідно до п. 7.1 Договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Строк оренди може бути скорочено або продовжено за згодою Сторін, що оформляється додатковою угодою до Договору (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору, предмет оренди вважається переданим Орендарю з моменту підписання акту приймання-передачі.

На виконання умов Договору, 29.08.12. між сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі предмета оренди.

За твердженням позивача та у відповідності до накладної від 27.05.13. предмет оренди було повернуто відповідачем позивачу.

Згідно з п. п. 4.1-4.7 Договору, розмір орендної плати складає 10 800,00 грн. в т.ч. ПДВ 20 % 1 800,00 грн. за 30-ть календарних днів. Орендна плата сплачується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця протягом 3-днів після підписання Договору, наперед за місяць оренди. Орендну плату Орендар незалежно від наслідків своєї господарської діяльності сплачує в безготівковій формі на поточний рахунок Орендодавця. Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату, за кожен послідуючий місяць оренди, не пізніше останнього дня оплаченого місяця. Орендна плата нараховується за повний календарний місяць по факту наявності об'єкту оренди в Орендаря, а у випадку використання оренди неповний календарний місяць, орендна плата нараховує за фактичний період часу використання об'єкту оренди. Сторони Домовились, що з метою забезпечення виконання Орендарем зобов'язань за цим Договором, Орендар сплачує заставну вартість в розмірі 21 600,00 грн. без ПДВ яка є частиною від загальної вартості предмету оренди. Сплачена частина заставної вартості, підлягає поверненню протягом 3-х банківських днів з моменту повернення Орендарем предмету оренди Орендодавцю. Момент повернення предмету оренди є дата підписання сторонами Акту прийому - передачі предмету оренди. Загальна сума до сплати за домовленістю сторін 34 320,00 грн. в т.ч. ПДВ (20%) 2 120 грн. 00 коп.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором по сплаті орендної плати.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач звертаючись з даним позовом до суду просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість Орендаря перед Орендодавцем по орендній платі за Договором з 29.08.12. по 27.05.13., розмір якої становить 41 520,00 грн.

Судом встановлено, що за вказаний період відповідач мав сплатити позивачу 97 920,00 грн., проте, у відповідності до наявної в матеріалах справи банківської виписки по особовому рахунку позивача, сплатив 56 400,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендної плати в розмірі 41 520,00 грн. в терміни, визначені Договором, не виконав, доказів оплати заборгованості до матеріалів справи не надав.

З огляду на викладене вище позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тендертрейдбуд» в частині стягнення з відповідача 41 520,00 грн. орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач прострочив платежі зі сплати орендної плати, позивач на підставі п. 6.6 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 995,45 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.6 Договору сторони передбачили, що у разі прострочення сплати орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, з врахуванням викладеного вище здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 995,45 грн. - пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідачем не оспорено розрахунки пені.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сі Джі Ай Білдінг Груп» (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, б. 5; ідентифікаційний код 34715248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тендертрейдбуд» (07400, Київська область, місто Бровари, вул. Кутузова, б. 4, офіс; ідентифікаційний код 37892395) 41 520 (сорок одну тисячу п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 995 (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 45 коп. - пені, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.07.14.

Суддя Т.М. Ващенко