Рішення

від 14.07.2014 по справі 910/9514/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9514/14 14.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вапнярський Елеватор"

до Аграрного фонду

про стягнення 788 158,45 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Щетніцький М.В. (за довіреністю);

від відповідача: Деруга Н.О. (за довіреністю від 08.04.2014)

В судовому засіданні 14 липня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

19.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Вапнярський Елеватор" до Аграрного фонду про стягнення 788 158,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/9514/14. Розгляд справи призначено на 23.06.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 14.07.2014.

В судове засідання, призначене на 14.07.2014, з'явились представники позивача та відповідача, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2011 між ТОВ "Вапнярський Елеватор" (далі за текстом - Зерновий склад) та Аграрним фондом (Поклажодавець) було укладено Договір складського зберігання зерна №27/11 (далі - Договір зберігання).

Згідно із умовами вказаного вище договору, ТОВ "Вапнярський Елеватор", як Зерновий склад зобов'язався прийняти на зберігання зерно Поклажодавця, а Аграрний фонд, як Поклажодавець відшкодовувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, Зерновому складу.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору зберігання, за Аграрним фондом виникла заборгованість, яка складає 770 104,92 грн.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача суму боргу, що складає 770 104,92 грн.; інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 13 699,02 грн., 3% річних у сумі 4 354,51 грн.

10.07.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшов відзив Аграрного фонду. Відповідно до вказаного відзиву, відповідач не погоджується з наведеними у позовній заяві доводами та просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви з тих підстав, що у зв'язку з відсутністю фінансування з державного бюджету у Аграрного фонду відсутня можливість здійснити оплату за надані послуги.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2011 між ТОВ "Вапнярський Елеватор" та Аграрним фондом було укладено Договір складського зберігання зерна №27/11.

Оскільки Договір № 27/11 від 19.04.2011 є договорами складського зберігання зерна, то між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфу 2 Глави 66 Цивільного кодексу України та Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, спірні правовідносини підлягають регулюванню положеннями глави 66 ЦК України.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

Пунктом 10 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено що зберігання зерна це - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна.

Згідно п. 1.1. Договору зберігання, Поклажодавець зобов'язується передати на зберігання Зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку Поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а Зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.

Статтею 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

За приписами ст. 30 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна.

Відповідно до п. 3.3. Договору поклажовадець зобов'язаний забезпечити доставку зерна за власний рахунок.

У відповідності до п.4.1. Договору розрахунки відшкодування витрат, по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п.8.1. Договору договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2011, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.

Як вбачається з наявних матеріалів справи між сторонами було укладено ряд додаткових договорів, відповідно до яких внесено зміни до ціни договору, продовжено строк дії договору до 31.12.2013.

Так, з матеріалів справи відомо, що на виконання умов Договору зберігання, станом на 01.10.2013, у позивача знаходилось на зберіганні зерно Аграрного фонду у кількості 7 359,498 тонн, з розрахунку: пшениця 2 класу врожаю 2011 року 3768:2010 - кількістю 100,975 тн; пшениця 1 класу врожаю 2013 року 3768:2010 - кількістю 1 819,509 тн; пшениця 2 класу врожаю 2013 року 3768:2010 - кількістю 4 046,684 тн; пшениця 3 класу врожаю 2013 року 3768:2010 - кількістю 1 392,330 тн.

В підтвердження перебування на зберіганні з 01.10.2013 у позивача зерна пшениці в загальному об'ємі 7 359,498 тонн, є складські документи, наявні в матеріалах справи, а саме: складська квитанція на зерно від 20.12.2011 №1925/0, складська квитанція на зерно від 13.08.2013 №608, складська квитанція на зерно від 28.08.2013 №727, складська квитанція на зерно від 10.09.2013 №773, складська квитанція на зерно від 08.08.2013 №585, складська квитанція на зерно від 28.08.2013 №690, складська квитанція на зерно від 10.09.2013 №775, складська квитанція на зерно від 08.08.2013 №586, складська квитанція на зерно від 13.08.2013 №607, складська квитанція на зерно від 10.09.2013 №774.

У відповідності до п.3.3.2 Договору зберігання Аграрний фонд зобов'язався відшкодовувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4. Договору.

З матеріалів справи слідує, що 04.07.2011, між позивачем та Аграрним фондом було укладено Додатковий договір , згідно якого розмір відшкодування витрат за зберігання 1 тонни на місяць становить 17,50 грн. з ПДВ.

Як відомо з матеріалів справи, послуги зі складського зберігання зерна, надані позивачем Аграрному фонду у жовтні 2013 року складають 128 791,22 грн.; у листопаді 2013 року складають 128 779,89 грн.; у грудні 2013 року - 128 726,36 грн.; у січні 2014року - 128 713,70 грн.; у лютому 2014 року - 128 146,06 грн.; у березні 2014 року - 126 947,69 грн., що також підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями.

Згідно з п. 4.4. Договору Поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна Поклажодавця на зберігання Зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Таким чином, позивачем належним чином виконано умов Договору, а саме прийнято зерно для зберігання, однак, всупереч умов Договору та норм чинного законодавства, відповідачем не відшкодовано витрати з приймання, зберігання та відвантаження.

Наявність спірного боргу, зокрема, підтверджується наявним в матеріалах справи Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним між позивачем та відповідачем, згідно якого станом на 31.03.2014 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у сумі 770 104,92 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялись на адресу відповідача вимоги про сплату існуючої заборгованості, однак станом на час розгляду спору доказів сплати існуючої заборгованості до суду не представлено.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно матеріалів справи та наданих сторонами пояснень, станом на день розгляду спору відповідач сплату заборгованості не провів, тому вимогу позивача про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання на умовах Договору необхідно визнати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Так, в судовому засіданні 14.07.2014 представник відповідача визнав наявність спірного боргу в повному обсязі згідно усних пояснень, проте заперечував щодо наявності підстав для його стягнення посилаючись на відсутність фінансування відповідача, як бюджетної установи.

При цьому, суд відзначає, що законом не передбачено таку підставу звільнення від виконання грошового зобов'язання, як відсутність бюджетного фінансування суб'єкта господарювання - бюджетної установи.

В свою чергу, наявність спірної заборгованості суд вважає встановленою згідно наявних на момент прийняття судового рішення матеріалів справи та у відповідності до ч. 1 ст. 35 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 770 104,92 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3 % річних є правомірним.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перерахунок 3% річних у сумі 4 354,51 грн. та інфляційних втрат у сумі 13 699,02 грн. судом встановлено, що їх розмір вірно вирахувано позивачем, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за Договором.

Однак, відповідачем не надано належних доказів, які спростовували б обставини, викладені у позовній заяві, а також не надано доказів виконання грошових зобов'язань.

Станом на день розгляду спору відповідач сплату заборгованості за Договором не провів, тому вимогу позивача про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання на умовах Договору необхідно визнати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, та визнання відповідачем наявності спірного боргу, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме стягнення суми основного боргу у розмірі 770 104,92 грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 13 699,02 грн., 3% річних у сумі 4 354,51 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 15 763,17 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вапнярський Елеватор" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, ідентифікаційний код 33642855) з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вапнярський Елеватор" (24240, Вінницька обл., Томашпільський район, смт. Вапнярка, вул. Гагаріна, 6, ідентифікаційний код 32386477) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: суму основного боргу у розмірі 770 104,92 грн. (сімсот сімдесят тисяч сто чотири гривні 92 копійки), інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 13 699,02 грн. (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто дев'ять гривень 02 копійки), 3% річних у сумі 4 354,51 грн. (чотири тисячі триста п'ятдесят чотири гривні 51 копійка) та витрати по сплаті судового збору у сумі 15 763,17 грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят три гривні 17 копійок). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 21.07.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало