Постанова

від 23.07.2014 по справі 813/3666/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2014 року Справа № 813/3666/14

15 год. 32 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

представник позивача Гонта М.С.,

представник відповідач не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське торгово-виробниче підприємство Господар» про визнання протиправним та скасування рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів у Львівській області про накладення штрафу, -

Суть справи.

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське торгово-виробниче підприємство Господар» (далі - позивач, ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар») до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Львівській області (далі - відповідач, ІЗПС) з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 0060 від 18.03.2014 року про накладення штрафу у розмірі 1700,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те що рішення відповідача є безпідставним, прийняте всупереч нормам матеріального права та не відповідає вимогам Конституції України, Закону України «Про рекламу». Зазначив, що надання безпосередньо копій первинних документів на підтвердження вартості розповсюдженої реклами від позивача не вимагалося. За вказаних обставин, зважаючи на відсутність факту порушення законодавства про рекламу в частині неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами, на думку позивача, відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за таке порушення, а відтак рішення ІЗПС про накладення на позивача штрафу слід скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях за вх. № 22241 від 25.06.2014 року /а.с.22-23/. Зазначив, що відповідачем встановлено, що позивачем розповсюджувалась інформація спрямована сформувати інтерес до продукції, а тому таку слід вважати рекламою. Оскільки позивачем не подано інформації про вартість реклами на вимогу відповідача, ним винесено відповідне рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій, які на думку відповідача, застосовані до позивача правомірно. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

22.07.2014 року за вх. № 25871 через канцелярію Львівського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача /а.с.40/.

Суд заслухав пояснення представника позивача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар» зареєстроване як юридична особа 25.01.1993 року з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 19174139 /а.с.17-18/.

Проведеною Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Львівській області перевіркою позивача встановлено, що рішенням № 0060 від 18.03.2014 року накладено штраф на ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар» за порушення законодавства про рекламу в сумі 1700,00 грн. /а.с.6-7, 25/ Рішенню про накладення штрафу передувала наступна процедура.

Департаментом економічної політики Львівської міської ради направлено ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар» вимогу № 23/Р-1-3733 від 28.11.2013 року у зв'язку з порушенням ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", а саме: у зв'язку з самовільним встановленням спеціальної конструкції зовнішньої реклами (рекламоносій на фасаді будинку) за адресою у м. Львові по вул. Хмельницького, 230 /а.с.24/.

Крім того, Департаментом економічної політики Львівської міської ради 11.01.2014 року скеровано до Інспекції подання № 23/Р-6-39 про порушення Закону України "Про рекламу" /а.с.24/.

Листом № 0361 від 06.02.2014 року позивач запропонував відповідачу надати інформацію про вартість розміщеної реклами, розповсюдженої з порушенням вимог рекламного законодавства та пояснення по факту розміщення рекламних конструкцій з порушенням вимог Закону України «Про рекламу» /а.с.27/.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про рекламу ІЗПС складено протокол № 0060 від 18.03.2014 року засідання стосовно справи про порушення законодавства про рекламу та прийнято рішення № 0060 від 18.03.2014 року про накладення штрафу в сумі 1700,00 грн. на ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар» за порушення вимог ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", а саме за самовільне розміщення зовнішньої реклами (одне місце на фасаді будинку) за адресою: м. Львів, вул. Хмельницького, 230 без погодження з органами місцевого самоврядування. В порушення вимог ч. 6 ст. 27 Закону України «Про рекламу» не подано інформації щодо вартості розповсюдження реклами /а.с.6/.

Однак ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар» не погодилося з таким рішенням ІЗПС та звернулося із позовом до суду.

Вирішуючи даний спір суд враховує наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку звернення до адміністративного суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Щодо покликань позивача на незаконність (безпідставність) проведення позапланової перевірки, оскільки така здійснена без згоди на проведення позапланових заходів зі здійснення державного контролю Держспоживінспекцією України, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли стосовно порушення законодавства у сфері реклами, а відтак врегульовані Законом України «Про рекламу» та Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 693 (далі - Порядок №693), а також Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 р. № 2067 (далі - Типові правила).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 46 Типових правил передбачено, що у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 47 Типових правил розповсюджувач зовнішньої реклами, винний у порушенні цих Правил, несе відповідальність згідно із законодавством

Як визначено у ч. 1 ст. 26 Закону України «Про рекламу», контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, - щодо захисту прав споживачів реклами.

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що ІЗПС уповноважена здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства України у сфері реклами, в тому числі в частині наявності у розповсюджувачів реклами дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

У п. 3 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про рекламу» визначено, що відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, за поданням державних органів, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накладають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдження реклами.

При цьому у ч. 6 цієї статті визначено, що за неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Системний аналіз наведених положень Закону України «Про рекламу» дає підстави для висновку, що розповсюджувачі реклами за розміщення об'єктів зовнішньої реклами без відповідного дозволу несуть відповідальність у п'ятикратному розмірі вартості реклами, що розміщувалася. Таким чином, при розгляді справи про порушення у сфері реклами розповсюджувач реклами на вимогу органу Держспоживінспекції зобов'язаний надати повне та достовірне документальне підтвердження вартості реклами. При цьому Законом передбачений окремий вид відповідальності за ненадання такої інформації - штраф у розмірі 1 700,00 грн.

Судом з матеріалів адміністративної справи встановлено, що відповідачем позивачу надіслано лист № 0361 від 06.02.2014 року /а.с.27/ відповідповідно до якого просив надати, зокрема, документальне підтвердження вартості розповсюдження реклами за період до року з моменту одержання даного листа (вимоги) (договори, акти виконаних робіт, квитанції про сплату, платіжні доручення про сплату витрат на розміщення рекламного засобу).

Представник позивача у судовому засіданні ствердив, що ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар» листом від 26.02.2014 року повідомлено відповідача, що інформаційний матеріал щодо господарської діяльності магазину на фасаді будинку по вул. Хмельницького, 230 встановлено тимчасово через підготовку до виконання робіт по ремонту фасаду будинку (фасад будинку потребує поточного ремонту) та вказано його вартість 96,00 грн. (в т.ч. ПДВ) /а.с.9/.

Однак, такі пояснення представника позивача суд до уваги не бере, з огляду на наступне.

Зі змісту подання та вимоги Департаменту економічної політики Львівської міської ради, які містять світлини встановлено, що на фасаді будинку по вул. Хмельницького, 230 розміщений інформаційний матеріал, з чим погодився і представник позивача. Однак всупереч його доводам суд зазначає, що такий інформаційний матеріал містить зазначення діяльності позивача, а саме: « 100000 товарів для ремонту», тобто позивач розповсюджує інформацію про себе як суб'єкта господарювання, в якого можна придбати 100000 товарів для ремонту, рекламує свою діяльність.

Таким чином, позивачем розповсюджувалась інформація, спрямована сформувати інтерес до продукції, яку реалізовує позивач, а тому таку слід вважати рекламою, а не інформаційним матеріалом, як зазначила представник позивача.

Крім того, щодо тверджень про надання вартості розповсюдженої реклами, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що до матеріалів справи долучено лист позивача від 26.02.2014 року, однак доказів щодо надсилання такого відповідачу та доказів його одержання до матеріалів справи не долучено, як і не долучено таких на вимогу суду в ході розгляду справи по суті.

Суд вважає за необхідне звернути увагу також і на той факт, що ІЗПС листом від 06.02.2014 року запитувала документальне підтвердження суми розповсюдження реклами. Однак, такого не було надано ІЗПС, зрештою представник позивача не обґрунтував суму розповсюдження реклами в розмірі 96,00 грн.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оскільки ТзОВ «Львівське торгово-виробниче підприємство «Господар» не надало на вимогу ІЗПС документи з витребуваною інформацію про вартість розповсюдження реклами, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно застосував до позивача штрафні санкції у розмірі 1700,00 грн., а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими у задоволенні яких слід відмовити.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час подання позову (1218,00 грн.) та визначеної рішенням про накладення штрафу загальної суми грошового зобов'язання (1700,00 грн.), ставка за подання позову становить 1827,00 грн.

За правилами ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Оскільки позивачем при звернення до суду сплачено 182,70 грн. /а.с.15/, а у задоволенні позову відмовлено повністю, стягненню з позивача підлягає судовий збір в сумі 1644,30 грн. (1827,00 грн. - 182,70 грн.).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 122, 138, 158-163, 167 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Стягнути до Державного бюджету України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське торгово-виробниче підприємство Господар» (м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 230; ідентифікаційний код юридичної особи 19174139) судові витрати в сумі 1644,30 грн.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текс постанови складено та підписано 16 год. 45 хв. 28.07.2013 року.

Суддя Кравців О.Р.